РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Який на смак мотузок? Чи Немо німий? Напад на острів. Чи буде найчудовіша пригода? Чого хотів Проповідник? На мисі Судака. Чи можна ловити на заклинання? «Отченаш».
Дощ монотонно шелестів у листі дерев. Мені капало на носа, а потім почало накрапати на потилицю. Я був у самому купальному костюмі, бо хлопці Чорного Франека не дозволили мені вдягнутися. Спочатку я навіть думав, що краще дощ, ніж оці рої комарів на моє голе тіло, але скоро мені стало холодно і я зацокотів зубами. А що вже казати про Баську! Він здавався дуже тендітним хлопцем. «Дістане запалення легенів», — подумав я і шарпнувся в путах.
Згодом мене взяла злість на Капітана Немо. Якби він не з'явився на острівці, мені пощастило б звільнити Баську, та й сам я не попався б у полон до цієї ватаги. Але, здається, Капітан Немо полюбляв такі штучки. «Любитель ефектів», — подумав я, може, не зовсім справедливо. Та хіба будеш справедливий, коли на голе тіло іде дощ і зуби цокотять від холоду?
— Басько… — шепнув я до хлопця.
— Слухаю, — почув я шепіт.
— Присунься до мене…
Він зробив кілька рухів усім тілом і опинився обіч мене. Я й собі посунувся і сперся спиною на його спину.
Руки в мене були зв'язані назад у зап'ястях, так як і в Баськи. Пальцями я намацав мотузки в нього на руках, але виявилося, що вузол був на грудях. Я перевернувся на бік і ліг так, що зубами дістав до мотузка на Басьчиних руках.
Ох, як приємно читати в книжці, що полонений герой перегризає мотузки, ба навіть шкіряні паски. Але чи хтось із вас, любі читачі, коли-небудь пробував зубами перегризти товстий мотузок?
Я гриз та й гриз, але дуже не скоро мені пощастило перервати лише одне чи двоє волоконець. І це ж не було ласо, як у романі, а звичайнісінький мотузок, що на ньому розвішують білизну.
— Може, я спробую перегризти? — пошепки запропонував Баська.
— Не даси ради, — пробурмотів я. — У мене руки зв'язані старою краваткою. Тут треба мати такі зуби, як у моржа.
Дощ і далі шелестів у листі, а темрява була така густа, що ми нічого не бачили й за крок від себе. Що робив вартовий Лисяча Шкурка? Напевно, заліз у курінь, де спала ватага. Аби я зміг перегризти мотузок, ми легко втекли б.
Чи ви знаєте, який на смак мотузок? Це щось гидке. Немає нічого бридкішого на смак, ніж мотузок. Здається, що гризеш старий віхоть для горщиків.
Ще двоє волоконець лопнуло… І тоді щось тепле, торкнулося моєї руки.
— Т-с-с, — почув я приглушений голос.
Чиясь рука ковзнула по моєму тілі, намацала мотузок. На ногах я відчув холодне лезо ножа, і мотузок спав. Ще мить — і ніж перерізав краватку.
За дві хвилини Баська теж був вільний, у темряві його руки торкнулися моїх долонь. Хтось міцно схопив мене за руку й потяг за собою. Ми прошмигнули крізь вільхові кущі аж до берега озера.
Той хтось — напевне Немо — все не пускав моєї руки. Аж поки крізь очерет привів нас до глісера. Я здогадався, що то глісер, спіткнувшись об його борт.
— Мені треба забрати свій одяг, — сказав я Капітанові Немо. — Беріть хлопця і пливіть. Я собі вже дам раду. Вплав дістануся до берега.
Він нічого не відповів. Але руки моєї не пустив, схопив її другою рукою і провів моїми пальцями по дні глісера. Там лежали мої речі.
Ми влізли в глісер і насилу вмістилися там. Стукнули об борти весла. То Немо відштовхнувся від дна, й ми випливли на озеро. Весла були дуже короткі, тому ми пливли повільно. Та Немо не вмикав мотора, мабуть, не хотів будити ватаги.
Як же я шкодував, що нічна темрява не дає мені роздивитися його обличчя! Він був у своєму чорному вбранні, слизькому й мокрому. Голову закривав каптур. Обличчя ясніло в темряві, а рис його не можна було роздивитися.
— Ви одержали мого листа? — спитав я. Він не озвався. Ніби не чув запитання.
— Ви не хочете розмовляти про це? — знову спитав я. Він мовчав.
Заговорив Баська.
— Ви чудесний. Це була незвичайна витівка — підкинути на галявину вбрання.
«Молодь полюбляє ефекти», — з жалем подумав я. Але Баська додав:
— І дякую вам за звільнення. Хоч пан Самоходик уже перегризав мої пута, і за півгодини ми й так були б вільні. Однак тепер я швидше буду в таборі. Дякую вам.
І цього разу ми не почули голосу Капітана Немо. Наче він був глухий або взагалі не хотів з нами розмовляти.
«Це неввічливо, — подумав я. — І трохи образливо».
Я більше не пробував зав'язати розмову. Баська, переконавшись, що Немо не хоче з нами говорити, теж мовчав.
Ми пливли в цілковитій темряві, я не уявляв, як Немо орієнтувався. Та ось, мабуть, упевнившись, що ми вже далеко від острова, Капітан увімкнув мотор, який голосно завив. На малих обертах Немо підплив до берега й торкнувся моєї руки, наказуючи таким чином, щоб я вистрибнув. Отже, він знав, хто я такий і де живу; певно, прочитав мого листа.
— Чи ви підпливете аж до гарцерського табору? — спитав його Баська.
Він ствердно щось пробурмотів у відповідь.
— Скажи Теллеві, що завтра я буду на вашому вогнищі! — гукнув я до Баськи й вистрибнув із глісера в мілку прибережну воду.
— Дякую вам! — крикнув я ще до Капітана Немо.
Мотор загурчав дужче. Вони відпливли, обливши мене високою, могутньою хвилею.
Я побрів на берег. Гуркіт мотора завмирав у нічній темряві. З намету моїх сусідів почувся заспаний голос пана Ана-толя.
— Хто там? Хто там?
— Це я. Сусід, — відповів я. — Повертаюся з нічної риболовлі.
— Спіймали щось? — зацікавився лицар спінінгу. Може, навіть ладен був вийти з намету, щоб поглянути на мою здобич.
— Ні. Нічого не спіймав. Зате дуже змок.
Він радісно захихотів, задоволений, що мені не пощастило з рибою, та ще й змок, а він лежить у затишному й сухому наметі. Знову, мабуть, відчув себе розумнішим, що завжди, здається, було йому дуже приємно.
У наметі я запалив туристську газову плитку й закип'ятив склянку води. Ковтнув таблетку аспірину й прослизнув у свій спальний мішок.
Мені здавалося, що я спав тільки якусь мить. Збудив мене галас на озері, що все дужчав. Я глянув на годинник: була третя година.
Я вистромив голову з намету і побачив озеро, вкрите легкою прозорою імлою. Серединою озера, то з'являючись, то зникаючи в імлі, пливло дванадцять байдарок. Чотири з них мали потужні мотори і тягли на буксирі по дві байдарки. В кожній сиділо по двоє гарцерів у повному спорядженні. Всього двадцять чотири хлопці.