– Звісно, це так, – почули вони у відповідь. – Але одна прикрість – у нас немає дітей!

   Тож принцу й принцесі не вдалось роздобути талісман, і вони подалися далі.

   І от вони прибули до країни, де почули про чоловіка, який жив у сердечній злагоді зі своєю дружиною все життя. Пішли до нього до нього і спитали, чи справді він такий щасливий, як про те кажуть люди.

   – Так, я щасливий, – відповів чоловік. – Ми з дружиною живемо душа в душу. Одна морока – у нас дуже багато дітей, і від них маємо стільки клопотів!

   Тож і від нього молодята не змогли отримати бажаний талісман. Мандрували вони, мандрували по всьому світу, та так і не знайшли людей, які були би беззастережно щасливі в шлюбі.

   Одного дня вони побачили пастуха, який радісно награвав на флейті. Йому назустріч простувала жінка. На руках у неї було немовля, а трошки старшого хлопчика вона вела за руку. Побачивши її, пастух весело привітався, а потім підхопив на руки дитя, поцілував і пригорнув його. Собака пастуха підбіг до хлопчика, лизнув його ручку й заходився гавкати та підстрибувати на радощах. А жінка розстелила на траві скатертину і сказала:

   – Татусю, іди їсти!

   Чоловік сів і заходився обідати, але перший шматок він дав дитині, а другий розділив між хлопчиком і собакою.

   Усе це спостерігали принц і принцеса. Молодята підійшли ближче і звернулись до подорожніх:

   – Певно, ви по-справжньому щасливі ра зом!

   – Авжеж, – погодився чоловік. – Слава Богу за це! Навіть принц із принцесою не могли би бути щасливішими за нас!

   – Тоді послухайте, – принц звернувся із проханням до чоловіка, – зробіть нам ласку, й ви ніколи про це не пошкодуєте. Дайте нам маленький клаптик тканини з одягу, який ви носите близько до тіла!

   На це прохання пастух із дружиною якось дивно переглянулись. Зрештою пастух сказав:

   – Хай Бог буде свідком! Я був би радий віддати вам не те що маленький клаптик, але й цілу сорочку, якби тільки вона в мене була. Але в нас немає навіть власного лахміття!

   І принц із принцесою помандрували далі. Врешті вони стомилися від марних блукань і вирішили повернутись додому. Проїжджаючи повз хатину відлюдника, вони спинилися, щоб розказати йому про свої мандри, і почали докоряти: мовляв, як він міг дати їм таку безглузду пораду?

   На це мудрець усміхнувся і сказав:

   – Хіба ж ваша мандрівка була зовсім даремною? Невже ви нічого з неї не дізнались?

   – Чому ж, – відповів принц, – я дізнався про те, що задоволення власним життям – це найбільш рідкісний дар на землі.

   – А я дізналась про те, – додала принцеса, – що для того, аби бути щасливою, людині треба небагато – бути щасливою!

   І принц узяв принцесу за руку, й вони поглянули один на одного щирими поглядами, в яких світилась справжня любов. Тоді мудрець благословив їх і сказав:

   – Ви знайшли свій справдешній талісман – у власних серцях! Дбайте про нього, оберігайте його, і злі сили зневіри й невдоволення не матимуть над вами влади!