Інформація Департаменту інформації (Східної комісії) характеризується неприхильністю до українців і є далеко не точна. У звіті за І півріччя 1942 р. при порівнянні партій на першому місці стоїть УВО, хоча воно ще у 1929 р. на конгресі у Відні перетворилось в ОУН (Організацію Українських Націоналістів), про яку у звіті нема жодної згадки. Мова йде про Василя Вишиваного, який вже давно належить до архіву.

Професор Юліанський доручив призначеному ним спеціальному референту підготовку відозви до преси з української справи і внутрішніх вказівок для пропаганди у польському і українському суспільстві. Долучаємо текст відозви і вказівок, схвалених професором Юліанським (додаток № 13 і 14).

Для вивчення національних проблем нещодавно була створена Національна Рада як дорадчий орган ПКП і Представництва Уряду. Крім представників Четвірки, до неї входять ПР (представник Ради) Ольгерд як видавець «Східних Земель Речі Посполитої» і представник «Східних Земель». Також до неї входить представник війська, визначений Комендантом ППЗ. Головою Ради є І заступник ПР (з «Трикутника»).

Це пояснення справи з організаційної точки зору. По суті ж професор Юліанський ще в лютому доручив підготувати доповідь на ПКП для спонукання ПКП до серйозних резолюцій, які закликають уряд до оголошення декларацій в українській і білоруській справах. Для орієнтації додаємо проект тез до декларацій і відозв, які планувалось оголосити, затверджений професором Юліанським (додаток № 17).

На засіданні доповідач посилався на факт, що до початку війни Польський уряд і польські офіційні діячі не подавали ознак життя українським і білоруським громадянам на Східних Землях, що видання декларації і відозв буде необхідним засобом пропольської пропаганди на цих землях проти ворожої пропаганди і зменшить реакцію на можливі спроби українського повстання серед широких мас українського суспільства, на що вказує ЗВЗ, намагаючись утримати Східні Землі по можливості без пролиття крові за якнайменшої збройної акції з огляду на недостатні сили і великі завдання у переломний момент. У доповіді було також посилання на вплив декларації і відозв на безпеку життя і майна поляків на Східних Землях у зв'язку з можливістю збройної акції крайніх українських сил, спрямованої проти спокійного польського населення.

В результаті дискусії була ухвалена резолюція голосами Трикутника й Кола (ПС) і самого професора Юліанського, який послався при цьому на прецедент на засіданнях ПКП, і своєчасно надіслана уряду. Професор Юліанський також постановив одночасно вислати представників до митрополита Шептицького в особах представника Уповноваженого і члена Конфедерації Народу (крило ОНР), який розмовляв уже з митрополитом для прискорення спроби порозуміння з таким важливим представником українського суспільства. За день до надання детальної інструкції професор Юліанський був арештований.

Новий Представник Речі Посполитої доручив знову підготувати доповідь щодо української справи на ПКП і підтримав наведений нижче проект мінімальної позитивної програми щодо української справи:

Річ Посполита Польща забезпечує українському населенню в Польщі вільний національний, культурний і господарський розвиток, зокрема:

1. Гмінне, повітове і воєводське самоврядування.

2. Загальну і середню національну школу і український університет для забезпечення вільного розвитку національної української науки і культури у кордонах Речі Посполитої.

3. Рівноправність української мови в суспільному управлінні і в судах.

4. Допуск українського населення без обмежень до служби у суспільному управлінні й у війську.

5. Рівну і справедливу участь українського населення у земельній реформі.

6. Створення можливостей для господарського розвитку українського населення на рівні з польським населенням.

Крім того, у відозві до Краю (Уповноваженого Уряду): а) гарантії права і власності, особистої свободи і свободи віросповідання; б) застереження щодо актів насилля, які будуть каратись зі всією суворістю права.

Представник Речі Посполитої цілком поділяв викладену в доповіді позицію, що засадничі права, які випливають з декларації уряду від 24 лютого 1942 р., не можуть бути предметом торгівлі з українцями, але мусять бути чітко підтверджені незалежно від того, чи українці захочуть розпочати зобов'язальні розмови. Уряд повинен уточнити свою позицію, заявлену до цього часу в загальних запевненнях. Над доповіддю, яка була підсилена детальним обґрунтуванням кожної тези пропонованого змісту декларації уряду, почалась дискусія. Після цього засідання надійшла ухвала уряду з української справи від 23.111.1943, яку Представник Речі Посполитої розіслав Четвірці для визначення позиції. На наступному засіданні ПКП розглядалась уже тільки справа відозви ПКП до українців. Її текст був надісланий уряду. Ця відозва є результатом компромісу чотирьох партій, і це слід підкреслити. Її недоліком треба вважати відсутність розмежування з колишнім санаційним урядом і непідтвердження, що майбутня Польща — це Польща Демократична.

Якщо йдеться про ставлення партій, то позиція Трикутника очевидна з внутрішньої декларації (додаток № 16), ухваленої ще восени 1942 р. і з огляду на тодішні відносини з СРСР не оголошеної, а також з декларації, надрукованої вже після повідомлення ТАСС (додаток № 19).

Коло підтримує територіальну автономію в теорії і самоврядування на практиці, після якого колись прийде автономія. Квадрат, який через свого представника у ПКП погодився розглядати справу незалежності України в країні, є прихильником обмежених поступок на користь України і українців, вважаючи боротьбу з українцями за культурну експансію неминучою.

Ромб, ідеологічно підсилений Унією, повинен взагалі представляти и позицію і самоврядування, національну освіту, університет в Галичі. Але під впливом напружених відносин через волинські події Ромб не має окресленої позиції з українського питання. Отже, треба підкреслити, що ЗВЗ перший почав кампанію щодо просування української справи у пропагандистському напрямку і спроби вирішення проблеми або хоча б примирення країни через порозуміння з українцями для запобігання можливому кровопролиттю у переломний момент або обмеження його до мінімальних розмірів.

12 жовтня 1943 р. на засіданні Національної Ради представник війська висунув такі тези національної політики:

Постійність російської загрози призводить до того, що польська політика, аж до часу зміни поведінки Росії, мусить боротися з усіма російськими партіями у сусідніх державах і мобілізовувати до спільного фронту всі антиросійські чинники. У цьому фронті велику роль повинні відіграти народи, які живуть на окраїнах Речі Посполитої (литовці, білоруси й українці).

Польська політика повинна бути такою, щоб зв'язати ці народи з Польщею і на цьому шляху зміцнити військовий потенціал Польщі.

З тактичної точки зору польська політика має бути сміливою, не повинна уникати переговорів з цими народами і не відмовлятись від висунення проектів спільного майбутнього.

Додаток 1

РОЗПОРЯДЖЕННЯ У СПРАВІ ШЕМАТИЗМУ НА 1944 р. (№ 2900/К).

(Вказівки для духовенства стосовно збирання матеріалів за період пацифікації 1930 р., часу безпосередньо перед війною і польсько-німецької війни)

РОЗМОВА ПОЛЯКА З УКРАЇНЦЕМ (ц.д.)

(Розмова відбулась 30/31.Х.1942 у Кракові між Володимиром Горбовым (член українського уряду Ярослава Стецька) і Стефаном Гротом-Ровецьким. По суті це лише монолог Горбового)

Поляк…

Українець: читача-українця мусять вразити перш за все часті погрози суворими карами, які чекають на українців за їхні провини проти Польщі. Про це пишуть часто і гостро, обіцяючи далекосяжні репресії, яких зазнає весь український народ. Проминемо те, що погрози покаранням взагалі є сумнівним засобом пропаганди, бо можуть підкорити чи настрашити тільки неідейних, малосвідомих особистостей, особистостей хитких і м'яких, і що більше, спрямовуючись на осіб, які насправді, згідно з божими і людськими законами, повинні відповідати за свої неетичні, а то і злочинні дії, можуть вцілити в ідейних людей, які діють із шляхетних, патріотичних мотивів і працюють для добра свого народу, поважаючи при цьому свою особисту і національну гідність, але й шануючи той народ, проти якого силою обставин прямо чи посередньо спрямована їхня діяльність. Для всіх ясно і зрозуміло, що у разі реституції Польської Держави відбудеться пошук серед нас різних винуватців і будуть застосовані різноманітні репресії, але таке сильне наголошення цього нині, коли незрозуміло, яких вчинків вони будуть стосуватись, діє відштовхуюче стосовно ідейних діячів останнього типу і навіть стосовно тих, хто у воєнний час ухилився від будь-якої діяльності і чий єдиний «злочин» полягає в тому, що любить свій народ і бажає йому якнайкращого. Тут не йдеться про почуття страху, лише про те, що позиція польської сторони може вважатись нами вираженням ненависті, а не політичного розуму. Бачимо в цьому емоційну основу, елемент помсти, відповіді, а не елемент розумовий і сутнісний.