4. Метою російської політики є ліквідація незалежної Польської Держави. Ключем успіху цієї політики є поглинання Росією всієї України і Білорусі.
Метою польської політики повинен бути ефективний опір російській політиці, який можна здійснити лише шляхом відриву від Росії всієї України і Білорусі та втягнення цих держав в орбіту польської політики. Виникнення цих незалежних держав і їхній зв'язок з Польщею був би таким великим досягненням, що виправдовував би територіальний компроміс з ними.
Що Росія є ворогом нашої незалежності, здається, не викликає жодних сумнівів. Її нинішні територіальні вимоги мають такий самий характер, як і вимоги Гітлера у 1939 р. Їх метою є не тільки обкраювання Польщі, але й ліквідація незалежної Польської Держави. Щодо цього, то не слід мати жодних сумнівів. Думаю, що таке переконання має більшість польського народу. Таке переконання висловив і комендант Грот у своїй доповіді під назвою «Польські територіальні цілі війни з точки зору обороноздатності країни», прочитаній весною 1943 р. на ПКП, яку ніхто не поставив під сумнів, і потім надісланій до Лондона.
У польсько-російському поєдинку, який триває протягом віків, ключове значення має факт підпорядкування білоруських і українських земель. Партнер, який має ці землі, отримує у поєдинку вирішальну й абсолютну перевагу. Росія дуже добре це розуміє. Також розуміє, що здавання цих земель під політичні впливи Польщі, організація їх на демократичних засадах свободи, соціальної справедливості і добробуту правдоподібно назавжди б ліквідувало проникнення на ці терени російських впливів. Бо Росія, яка ніколи не мала демократичного ладу і у якій не проглядається створення такого устрою, не була б притягальною силою для Білорусі і України, побудованих на демократичний західноєвропейський кшталт. Ось чому Росія, як вступ до наступного можливого поглинання Польщі, хоче перш за все відібрати всі литовсько-білорусько-українські території. Вона нічого не хоче залишити у нашому володінні, щоб західні окраїни цих земель, користуючись у демократичній Польщі громадянськими свободами (Росія боїться, що ми таки можемо надати ці свободи), не стали іскрою вільнолюбних тенденцій і бунту на територіях під російським володінням. Росія так цього боїться, що воліла б навіть залишити нам ці території, але без населення, яке хотіла б забрати під своє «опікунське» крило.
Ось таке значення встановлюваної нині Росією лінії Керзона.
Які цілі може ставити перед собою Польща у польсько-російському історичному двобої? Відповім знову формулюванням з тієї доповіді.
Польща повинна намагатись ослабити Росію і досягти рівноваги сил. Лише відокремлення Білорусі й України від Росії та політичне і військове об'Ємнання їх з Литвою і Польщею створює цю рівновагу і серйозно зменшує загрозу російського імперіалізму. Кожне компромісне вирішення, не виключаючи і ризького кордону, є тільки тимчасовим відкладанням у часі невідворотного польсько-російського конфлікту, який буде загрожувати доти, поки Росія не зазнає ослаблення в результаті втрати Білорусі й України.
Такою є правда про польсько-російський двобій.
Польща приречена на велич або ницість. Ми не можемо замкнутись у етнографічних межах, у Польщі для поляків. Якби ми дозволили російському імперіалізму влаштуватись над Бугом, то наша політична і військова ситуація стала б безнадійною. Безпомилковий інстинкт народу велів нам протягом усієї історії захищатись від можливості виникнення такої ситуації. Усі тенденції, спрямовані на приспання пильності народу, на втрату наших оборонних можливостей щодо Росії на захід, є збільшенням її військового потенціалу і ослабленням нашого, це призведе до ще більшої диспропорції не на користь нам.
То чи маємо бути самогубцями?
Можливо, у нинішній політичній розстановці у результаті цієї війни будемо змушені трохи поступитися на сході. Якщо так має статись, то мусимо цю справу поставити так, щоб наш народ відчув її як найбільшу кривду і щоб ми залишили по собі на сході заповіт свободи, щоб та бацила свободи гангренувала і розмножувалась всередині російської тиранії, відкривала нам шлях повернення на ці землі. Бо якщо ми взагалі хочемо бути незалежною державою, мусимо утримати Схід в орбіті наших політичних впливів. А ті, хто хотів би добровільно віддати землі за Бугом на поталу східного імперіалізму, хто український і білоруський народи, які віками засвоювали елементи західної культури, які є нашою стіною проти Росії і нашими природними проти неї союзниками, хотів залишити напризволяще, показали, що не знають ні географії, ні історії, що не вміють визволитись від комплексу рефлексів і не вміють бачити справи з точки зору далекої перспективи.
5. Литовський, білоруський, український народи є природними союзниками Польщі у конфлікті з Росією. Ця правда повинна формувати всю польську політику у ставленні до цих народів. Тому треба відповідною політикою усунути все, що розділяє нас з цими народами.
Спостерігаючи поведінку цих народів, можна у них побачити як антиросійські, так і антипольські тенденції. Безумовно, це свідчить про політичну незрілість їх. Ми могли б використати ці тенденції у двох напрямах. Порозумітися з Росією на засаді територіального компромісу, розкроювання етнічних просторів тих народів і проведення солідарної екстермінаційної політики стосовно їх. Так, власне, вчинили у 1921 р. І та політика не виправдалась (підкреслення моє. — М. С.). Бо наша тверда рука на сході виявилась заслабкою для ліквідації національної проблеми. А відкрита стосовно Росії політика не захистила нас у кінцевому результаті від наступного російського стрибка на захід. І сміливо можна сьогодні сказати, що політика компромісу збанкрутувала. Чи можна мати ще сумніви, що Росія на віки затримається на лінії Керзона? Переконаний, що таких сумнівів не повинно бути. Нарешті надійшов час відкинути цю програшну політику і сказати собі: «Добре, що литовці, білоруси й українці проявляють антиросійські тенденції, бо це лежить у руслі нашої політики». Ці тенденції треба розвивати і використовувати. Але це лише один бік медалі. Ці народи мають також сильні антипольські тенденції, які вибухають у трагічні братовбивчі мордування майже на всіх наших окраїнах. Як до цього ставитись? До цього часу ми не робили нічого, щоб відповідною вмілою політикою запобігти цим убивствам, а коли вони вже відбуваються, то ми вибираємо шлях найменшого опору і діємо за інстинктом ненависті, обіцяємо відплату. Що це означає? Що йдемо проти Росії, відповідаючи на її вимоги твердим «ні», проти наших окраїнних чужих націй. Чи така політика, принаймні не найкращого відособлення, не є часом недоречною? На кого розраховуємо? На англосаксів? Сумніваюсь, чи захочуть вони битися за наше право помсти українцям з околиць Рівного або Ковеля. Зрештою, тут нема жодного сумніву. Англійці неприйняття такої війни не приховують. Думаю, що треба дивитись тверезо. Російський натиск є найбільшим, є нашою смертельною небезпекою на сході. Росія — головний наш супротивник. Тому належить порозумітися з іншими задля наших спільних інтересів, щоб спільно й ефективно протистояти російському натиску. У грі на сході не можемо йти проти всіх.
Українці, білоруси і литовці є нашими природними союзниками проти Росії. Кращих не маємо. Нинішній кривавий конфлікт з українцями є недоречним трагічним непорозумінням, яке треба ліквідувати всіма силами. Так глибоко зайшли з обох боків у безнадійний польсько-український чи польсько-литовський конфлікт, що втратили можливість тверезої оцінки дійсності. Ми перестали розуміти, що є нашим політичним інтересом. Й інстинкт ненависті викликає інший небезпечний інстинкт — зневіру. Тут і там чути голоси розчарування і висловлювання з полегшенням про можливість нашого виходу з окраїн, з того котла, у якому панують убивства і хаос. Це дуже небезпечні тенденції, які посилюються через відсутність якоїсь простої і зрозумілої для нашого власного суспільства ідеї польської політики на сході. Чекаємо і мовчимо, інформуючи поляків і світ тільки про вбивства. Тому не треба дивуватись, що ні пересічний поляк, ані тим більше пересічний англієць чи американець не розуміють, в ім'я чого, крім підозрілого польського імперіалізму, силуємось утриматись на сході.