3) У галузі релігійного культу повинна залишитись населенню…

(Наступних сторінок бракує)

Рапорт № 22.4. VII. 1942 р.

НАСТРОЇ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА СТОСОВНО УКРАЇНЦІВ

Згідно з думкою політичного діяча, який цього тижня повернувся з відрядження до Львова і сам походить зі Львова, 96 % політично свідомого польського суспільства відчуває ворожі настрої стосовно українців, притому ворожість зростає. На це не впливають ні рівень освіти (професор вищої школи чи робітник), ні політична орієнтація.

Із захопленням розглядають способи ліквідації української «меншості» після переможного закінчення війни. Найпопулярнішою є концепція передачі їх більшовикам. Поширюються все радикальніші наміри, і на цьому фоні безмежної наївності місцевої політичної думки виникає така комбінація: поляки не повинні замазатись українською кров'ю, для цього є радянські союзники. Тримісячна окупація Східної Малопольщі тим союзником повинна ліквідувати на майбутнє українську справу у Малопольщі.

Навіть серед угруповань українців з усталеними германофільськими поглядами (мельниківці) все більше поширюється зневіра в успіх німців. Страх перед розконспірацією (дописано від руки: і німецькими репресіями) відштовхує їх від більш офіційних розмов з поляками.

№ 809/VI 4.VIII АЗ р.

[ПРОПОЗИЦІЯ ПЕРЕГОВОРІВ]

Найближчими днями Крайове Політичне Представництво оголосить відозву до українців, яка дасть підстави для офіційних переговорів представників Уповноваженого Уряду з нашою участю із представниками українського суспільства. Також буде визначено термін їх запрошення до Ліни.

У розмовах можете висунути у необов'язковій формі такі тези як основу для переговорів:

1. Польський народ розуміє устремління українців до незалежності. Якби українцям вдалось здобути незалежність, Польща прагнула б підтримувати з незалежною Україною приязні відносини (союз або участь України у федерації центрально-східної Європи).

2. Відправною точкою розмов є принцип збереження кордону від 1939 р. Східні Землі Речі Посполитої, які вважаються національно змішаними, повинні залишитись частиною Речі Посполитої з огляду на великий культурний і господарський внесок поляків і їхні тісні економічні зв'язки з рештою Польщі. Українське населення, яке залишиться у кордонах Речі Посполитої, буде користуватись повним фактичним і правовим рівноправ'ям, повною свободою політичного, культурного і господарського розвитку (рівноправність української мови, освіта на всіх рівнях включно з університетом). Гарантією тієї свободи буде територіальне самоврядування з воєводським включно, наділене законодавчими повноваженнями щодо місцевих і регіональних проблем.

3. Ці гарантії рівноправності збережуть свою силу і в тому випадку, якби українцям не вдалось здобути незалежність на схід від Збруча.

4. З нашого боку вимагаємо від українських незалежників: а) співпраці з нами для усунення ненависті української маси до кресових поляків; б) погодження з нами плану дій у переломний момент; в) перш за все негайного припинення активної співпраці з німцями.

/-/ Znicz (Зніч)

(1943 р., напевно у осінь)

НАЦІОНАЛЬНА ПРОБЛЕМА У ПОЛЬЩІ НА ТЛІ ПРОБЛЕМ СХІДНОЇ ПОЛІТИКИ

І. До проблеми

Згідно з переписом населення 1931 р. для приблизно 69 % населення нашої держави польська мова є рідною мовою. Понад 31 % населення визнав рідною інші мови. Якщо будемо трактувати мову як показник приналежності до певної національної спільноти, то мусимо визнати, що майже кожен третій громадянин Польщі перед вереснем (1939 р. — Перекладач) не був поляком. Це чіткий і кількісно вражаючий доказ того, що у внутрішній польській політиці існує так звана «проблема меншин». Але ще більш показовим є якісний характер цієї проблеми. На землях центральної і західної Польщі перевага польської стихії є абсолютною. Серйозним чужим елементом були лише євреї. Національно змішаними з перевагою навіть на значних територіях національно чужої стихії є східні території. На цих теренах важко говорити про проблеми «меншин», бо значною мірою довелось би говорити про проблеми поляків. Там стоїть перед нами швидше національна проблема, проблема взаємовідносин різних народів, з яких кожен в силу своїх історичних і кількісних аргументів має право вважатись господарем на цій землі. Але і це ще не є найважливішою справою. Останній державний польсько-російський кордон перетинав територію, густо населену білоруським і українським населенням, віддаючи Польщі західний край цієї території, а Росії залишаючи етнічну і територіальну основу цих народів.

З огляду на цей поділ у білоруському і, особливо, українському народах наростають об'єднувальні тенденції. До цього долучаються і зростаючі вже тривалий час сильні, особливо в українців, незалежницькі тенденції, які вже мають свою історію.

За цих умов польсько-українські і польсько-білоруські відносини нерозривно пов'язані з проблемою польсько-російських відносин. Усе залежить від того, як складуться наші відносини з Росією. Чи підемо на принципове порозуміння і територіальний компроміс із Росією, що, безумовно, зв'язане з нещадним засудженням по обидва боки кордону незалежницьких устремлінь українців і білорусів, чи швидше почнемо принципову партію з Росією. А гра з Росією означає, що мусимо шукати серед українців і білорусів союзників. Тобто радше стимулювати їхні намагання здобути волю.

Основним питанням є: з Росією чи проти Росії? Від відповіді на це запитання залежать роль українців і білорусів у польсько-російських відносинах і наше ставлення до цих народів. Тому нині перед нами не стоять проблеми меншин у вузькому значенні цього слова, а перед нами стоїть східна проблема у широкому розумінні цього поняття.

І цю проблему в надзвичайно важких нинішніх умовах мусимо розв'язати. А оскільки вона стоїть перед нами не віднині, спробуємо глянути на неї у певному історичному аспекті.

II. Історія східної проблеми

1. Шляхетська Польща

Висновок, що перед Польщею стоїть східна проблема, ні для кого не є несподіванкою. Це є вічне у польській політиці питання.

Відтоді як польський король надщербив свій меч на воротах Києва, коли татарські, литовські чи російські загони доходили до Сілезії, Плоцька, Сохачева, Ловіча, Любліна, Завіхостя, Сандомира, Турська — постійно стоїмо перед східною проблемою.

Ми намагались її вирішити. Наша історія і досвід у цій сфері надзвичайно багаті. Досить простежити діяльність хоча б тільки Казимира Великого, щоб переконатись, скільки невтомних, але завжди впертих зусиль уклав цей П'яст у східну політику, у підготовку ґрунту для Ягелла і Зигмунта Августа. І що можна сказати про нашу давню східну політику? Можна стверджувати, що поки були стосовно Сходу в нападі, доти ми керувались правильною політичною ідеєю, до того часу були великою державою, згуртованою зсередини. Досить сказати, що у часи найбільшого розквіту нашої державності, у другій половині XVI століття, Польща простягалася на просторі близько мільйона двісті тисяч квадратних кілометрів. Тобто це була держава, у три рази більша, ніж Польща перед вереснем, у два рази більша, ніж Німеччина, у чотири рази більша за Італію. Намалюймо таку державу в Європі у день 1 вересня і задумаймось, які це має політичні наслідки.

Але не тільки територія тієї великої Польщі є вражаючою. Її внутрішня згуртованість була не менш показовою. Поляки на розлогих просторах Ягеллонської Речі Посполитої відносно населення краю становили, напевно, не більший відсоток, ніж нині. Проте внутрішнього національного конфлікту тоді не було. Ми змогли ставлення поляків до інших народів Речі Посполитої вирішити правильно відповідно до тодішнього розуміння.