- На однiй картинцi... - почав вiн i замовк, боячись, що його засмiють.
- Тобi знову прийшло в голову? - запитав Кадриль.
- На однiй картинцi, - повторив песик, - я бачив осла, собаку, кота i пiвня.
- Бременськi музиканти? - бадьоро запитав Твiнас, примруживши очицi.
- Так, - кивнув головою Китичка. - I менi прийшло...
- Ясно, - сказав сищик. - Лiзьмо один на другого.
- Оце тобi! - ляснув лапами Кадриль. - Наш Китичка - справжнiй винахiдник!
Песик вiд радостi аж спалахнув i повними вдячностi очима подивився на свого друга. Тiльки чому хутерце у нього таке скуйовджене, а таємна кишенька так криво застебнута, чому у нього такi запалi щоки? "Часом не попав вiн у бiду там, за обрiєм?" - захвилювався песик, та мандрiвники вже почали вилазити один на одного.
- Позаяк я найтовщий i найнезграбнiший мiж усiма вами... - почав Твiнас.
- Товстуватий i незграбнуватий, - поправив, як завжди, Китичка.
- ...то я стану внизу, замiсть осла, - кiнчив Твiнас.
- А позаяк я лiзти високо не можу, то буду бременським собакою, пришкутильгав до нього Китичка.
- Кiт, - тiльки й вимовив пiлот.
- Кукурiку! - заспiвав Кадриль.
Найважча доля дiсталася, звичайно, Твiнасовi, та товстун так переживав за Ейнору, що вiн мiг би пiдняти на собi всю "Срiбну шишку"! Нелегко довелося i Китичцi: обiпертись на покатi плечi пiнгвiна забинтованими лапами. На Китичку мав вилiзти пiлот, а Кадриль визвався миттю вистрибнути на плечi пiлотовi, бо йому було занадто високо. Отож повинен був вийти справжнiй цирковий номер, i коли б не тяжкий стан Ейнори, то всiм було б з чого посмiятися.
Всi троє зiбралися докупи i, один одного пiдiймаючи та пiдтримуючи, почали лiзти вгору. Нарештi лишилося чекати, як вистрибне Кадриль.
- Уперед! - гукнув Кадриль сам собi, розiгнався i вихором вилетiв пiлотовi, та не на плечi, а на шолом i, перевернувшись, бухнув на землю, зваливши i всю трiйцю.
Знову треба було починати заново. Коли трiйця сяк-так стала на мiсця, Кадриль краще розрахував стрибок i вiдразу поцiлив пiлотовi на плечi. Тримаючись переднiми ногами за шолом, вiн витягнувся i ось-ось був би схопився за порiг, та знову виникнув безлад, i всi попадали на землю - на цей раз через Твiнаса.
- Тапка, - виправдовуючись, промимрив товстун. - Поки я її прилаштую, ви перепочиньте.
Всi посiдали пiд "Срiбною шишкою", а Твiнас пiшов з другого боку лаштуватись. Нарештi Кадриль дочекався слушного часу розповiсти про свою страшну пригоду.
- Коли б ви знали, - почав вiн, - що зi мною трапилося бiля цiєї лiнiї, коли...
- Кадрилю, - раптом погукав його iз-за корабля басок Твiнаса, - мерщiй допоможи менi!
- Зараз, - скочив з мiсця Кадриль, по думки дивуючись: "Оце тобi знову не закiнчив - як Китичка свою пiсеньку".
Твiнас чекав його якийсь збентежений i смоктав люльку.
- Що допомогти? - нагнувся до танки Кадриль.
- Слухай, - тихо-тихо зашелестiв йому у вухо товстий сищик, - я маю тобi дати одне таємне завдання. Чи ти згодився б його виконати?
- Звичайно! - палко запевнив зайчик, зрадiвши i таємницi, i тому, що йому її довiряють.
- То слухай, - ще тихiше зашепотiв товстун, - коли ти залiзеш у корабель, поклади Ейнорi на очi оцю рiч. - Вiн подав Кадрилю рукавичку.
- Буде зроблено так, що комар носа не пiдточить! - пообiцяв Кадриль, засовуючи рукавичку в таємне мiсце. - Тiльки хочу запитати...
- Нiчого не питай! - суворо попередив Твiнас. - Домовились?
- Мовчатиму як риба! - змовницьки зашепотiв Кадриль i, пiдморгнувши, дуже голосно запитав: - Ну як? Тепер тапка тримається?
- Дуже добре тримається, - так само голосно вiдповiв Твiнас. - Дуже дякую за допомогу. Можемо повертатися до роботи.
Четвiрка знову почала готуватись пiдiйматися вгору. Ось уже й Кадриля винесло на плечi пiлотовi, вже вiн схопився за порiг i нарештi опинився у кораблi. Вперше в своєму життi зайчик виконував таємне, зовсiм таємне доручення. "I навiщо це потрiбне?" - не мiг вiн зрозумiти, кладучи непритомнiй Ейнорi на очi рукавичку. Хiба ж Твiнас мiг видати йому таємницю Ейнори, хiба мiг сказати, що кожен, хто опритомнює, насамперед розплющує очi? Так сталося б i з Ейнорою: вона сама, навiть не вiдчуваючи, пiдняла б повiки, розплющила б очi, i її обман вийшов би з ганьбою на свiт.
ЕЙНОРА ОПРИТОМНIЛА
Прикривши Ейнорi очi, Кадриль струснув її за плечi.
- Ой, - застогнала вона й розплющила очi.
Чималенько часу минуло, поки Ейнора збагнула нарештi, що трапилось. А зрозумiвши, знову заплющилась, щоб довго-довго не пiднiмати повiк. Пiсля того, що лялька побачила в кабiнi пiлота, вона нiколи в свiтi не могла б видати, що вона зряча, нiколи в свiтi, нiколи!.. Правда, мучив сумнiв, чи вистачить у неї сили й далi прикидатися такою наївною, чи зможе вона спокiйно слухати голос Менеса, стерпiти його дотик до неї - тепер, коли вона знає ще одну таємницю, таємницю його кабiни? Та Ейнора пригадала обпеченого Китичку без носика, смiливого одновухого Кадриля, одноногого, з добрим серцем Твiнаса, пригадала випробувану скрутою дружбу i готова була все-все витерпiти, щоб тiльки порятувати товаришiв вiд нещастя, яке на них чекало.
Поки вона все обмiрковувала, Кадриль натиснув на кнопку i схiдцi спустилися вниз. Першим убiг пiлот; Ейнора виразно чула його квапливi кроки, як вiдчинилися дверi кабiни, клацнув замок: Менес зачинився. Пiсля цього почулося незграбне шльопання, i до лоба доторкнувся кiнчик крила.
- Вам уже полегшало? - прогудiв басок пiнгвiна.
- Вже... напевне, вже... - вiдiзвалася Ейнора, стягнула з очей те, чим вони були прикритi, i сiла. Раптом вона здригнулась i вся напружилася: дверi в кабiнi вiдчинилися, зачинились i наблизились кроки. Прохолодна шкiряна рукавиця провела по її руцi, по тiй самiй руцi, яка так довго звисала в дверях корабля.
- Випийте цей напiй, - звелiв їй пiлот.
Бiля губiв Ейнора вiдчула дотик соломинки i почала через неї боязко смоктати коктейль. "Може, вiн хоче мене отруїти, може, вiн уже все знає?" спала їй така похмура думка, але коктейль пахнув ожиною та ананасом i був такий смачний, що вона й не стямилась, як випила цiлу склянку, й одразу вiдчула, як до неї повертаються бадьорiсть i енергiя.
- Дякую, - щиро сказала Ейнора, встаючи на ноги.
А голос, той голос, якого вона надалi боятиметься найбiльше за все, спокiйно запитав:
- На що ви скаржитесь?
- Нi на що... не скаржусь, - ледве чутно вiдповiла Ейнора.
- Чим ви вдарились?
- Потилицею.
Ейнорi довелося щосили зацiпити зуби, щоб не закричати, коли пiлот своєю долонею провiв їй по макiвцi.
- Нiякої гулi немає, - суворо сказав вiн.
- Але, - промимрила Ейнора, - але я так забилася, що навiть в очах потемнiло.
- Потемнiло? - здивувався пiлот Менес. - Яким чином могло вам потемнiти в очах, коли їм без того темно?
Ейнора збагнула, що непростимо обмовилась i попала в западню.
- Яким чином? - повторив запитання пiлот. - Пояснiть, будь ласка.
- Я... - залепетала лялька. - Менi... здалося...
В цю скрутну хвилину на допомогу Ейнорi прийшов Твiнас.
- Але ж... - прогув пiнгвiн, - але ж спробуйте, пiлоте, заплющити очi й уявити собi бiлий айсберг або снiгове поле. I тут же стукнутись потилицею об стiну. Отодi й дiзнаєтесь, як потемнiє в очах.
- I не тiльки потемнiє, а ще й зеленi блискавки в очах спалахнуть, кинувся Твiнасовi на допомогу Кадриль, здогадуючись, що ця дивна розмова пов'язана з рукавичкою i тим завданням йому. - Iще я не встиг вам розказати про новини, про такi новини, що вам самим потемнiє в очах, коли дiзнаєтесь...
Його перервав пронизливий голос Легарiї, що доносився знадвору:
- Чи всi у кораблi?
Начальниця бiгла ще далеченько i не знала, що дiється в кораблi. Легарiя була злякана й важко дихала вiд того, що дуже поспiшала.