Жилинскайте Витауте Юргисовна

Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Вiтауте Жилiнскайте

Подорож у Тандадрику

Повiсть-казка

Переклад з литовської Ольги Градаускенє

____________________________________________________________________________

Пригодницька повiсть-казка литовської радянської письменницi, лауреата Державної республiканської премiї Литовської РСР про казкову країну ляльок, про боротьбу добра i зла, про справжню дружбу i взаємовиручку. ____________________________________________________________________________

ЗМIСТ

ПОХМУРА ДОРОГА

ПIЗНЯ МАШИНА

ДИВНИЙ ПТАХ

ОДНОВУХИЙ

ДРУГ ПО НЕЩАСТЮ

НIЧНI ГОСТI

ПЛАЧ

ШОСТИЙ

ЗНАЙОМСТВО

ПОВЕРНЕННЯ

ТАЄМНИЦЯ ЛИШАЄТЬСЯ НЕРОЗГАДАНА

ЗНАХIДКА ПIД ЯЛИНКОЮ

ЗНОВУ РОЗПОВIДI ПРО САМИХ СЕБЕ

ПРИГОТУВАННЯ ДО ПОДОРОЖI

ХТО П'ЯТИЙ

ЛIТАЮЧА СУМКА

ПЛАНЕТА КВIТIВ

НА ПЕЛЮСТЦI КВIТКИ

ПАСТКА

ПIД КВIТКАМИ

У ПОЛОНI КВIТIВ

КАДРИЛЬ ДIЄ

КЛУБОК НИТОК

У ЗАРОСЛОМУ ДОМI

ТРИВОГА У ВАЗI

ЗНОВУ В ПIДЗЕМЕЛЛI

ПОГОНЯ

У "СРIБНIЙ ШИШЦI"

В РОЗВIДКУ

СIРНИК

НА СПАЛЕНIЙ ПЛАНЕТI

ПАЯЦ

ЗАПИТАННЯ КИТИЧКИ

ЗАНЕПОКОЄННЯ В "СРIБНIЙ ШИШЦI"

В КОРАБЕЛЬ

IСКРИ

ЗНОВУ В ПУТЬ

СУТЬ

ХИТРОЩI ЕЙНОРИ

ТВIНАСОВА ТАЄМНИЦЯ

ЗНАХIДКИ ЛЕГАРIЇ

В ЛIСI ЛАМП

У ХАТИНЦI СТОРОЖА

НА ДРЕЙФУЮЧОМУ АЙСБЕРГУ

У ПАЩI РОБОТА

КИТИЧЦI ЗНОВУ ПРИЙШЛО В ГОЛОВУ

ЕЙНОРА ОПРИТОМНIЛА

ЩЕ ОДИН ПОЄДИНОК

ПЕРЕВОРОТ

ЧОМУ СУМУВАВ ТВIНАС

ОРIЄНТИР

В КАБIНI ПIЛОТА

ОФIЦIЙНЕ РIШЕННЯ

НА ПЛАНЕТI СЛЮДИ

ОБЛОГА

ВЕЛИЧНА БУДIВЛЯ

IЗ ПОПЕЛУ

КАДРИЛЬ ШУКАЄ ВИХОДУ

БУДОВА БЕЗ КIНЦЯ

ЩЕ ОДНЕ ЛИХО

ПОШУК СЛIДIВ

ЧИСТКА ПIДЖАКА

ОК

РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦI

БIЛЯ КАРУСЕЛI

У СКЛАДАХ

НАЗАД ДО "СРIБНОЇ ШИШКИ"

В ОСТАННЮ ПОДОРОЖ

РОЗШУКИ

СПАЛАХ

СПОЧАТКУ

____________________________________________________________________________

ПОХМУРА ДОРОГА

Чи є дорога, похмурiша за ту, що веде до великого мiського смiтника? По нiй раз у раз шмигають сiрi або зеленi смiттєвози, зрiдка розтрушуючи черепки, картопляне лушпиння, скоринки хлiба, пластмасовi затички, рiзнi залiзячки i чого тiльки не хочеш. А якщо здiймався дужчий вiтер, то, дивись, iз якої-небудь неприкритої машини, мов птахи, вилiтали цукерковi обгортки, клаптики газет i навiть цiлi аркушi iз книжок з чудовими кольоровими малюнками...

Усi, напевно, пригадують казку про Йонукаса, який за собою посипав дорогу крихтами хлiба, щоб не заблукати i прийти з лiсу додому. Отож якби хто попав на смiтник, то знайти дорогу назад було б завиграшки: так вона, та дорога, була рясно всипана рiзним дрiб'язком.. На жаль, iз смiтника дороги назад немає: все-все, що сюди привозять, пожирає вогонь, i вогнище палає таке велике, що його заграву видно далеко-далеко навкруги, навiть можна подумати, що то горить цiле село...

Зараз уже пiзно, дорога на смiтник спустiла, всi смiттєвози вiдпочивають у гаражах, а водiї надягають бiлi як снiг сорочки, пов'язують квiтчастi краватки, готуючись зустрiти Новий рiк.

Так, цей вечiр з усiх вечорiв найнезвичайнiший: коли ти прислухаєшся, то можеш почути, як уже десь тупотить, ковзаючись по крижанiй дорозi, Новий рiк, а коли напружиш очi, щоб краще бачити, то й побачиш на його червонiй шапочцi чотири бiлi цифри, наприклад, 1984. Тупiт i ковзання стають тим гучнiшi, чим дужче поспiшають мами застеляти накрохмаленими скатертинами столи i ставити на них пироги та рiзнi пресмачнi страви; дiти, шаленiючи вiд радостi, бiгають вiд ялинки до дверей, чекають i дочекатися не можуть, коли задзвонить дзвiночок, сповiщаючи, що нарештi прийшов Дiд Мороз з казками, пiснями i подарунками...

Незвичайна ця нiч, i як було б добре поблукати вулицями святкового мiста, позаглядати у вiтрини магазинiв, прикрашенi паперовими снiжинками i новорiчними квiтами, шапочками Дiда Мороза i намистом фей; приємно було б дивитися на вiкна будинкiв, за якими горять восковi свiчки; цiкаво було б побiгати площами мiста, де стоять високi ялинки, обвiшанi гiрляндами рiзнокольорових лампочок, а пiд найнижчими гiлками притулилася казкова хатка iз щiльно зачиненими вiконницями, щоб яке лихе око не злякало чудес, якi там дiються... Але найкраще за все такої ночi сидiти за столом у теплiй хатi, уминати ласощi й бавитися подарунками, що їх принiс Дiд Мороз, та ще, непомiтно для iнших, зняти з ялинки найкращу цукерку... Та, на жаль, ми змушенi повернутися на ту похмуру дорогу, не повернутися туди ми нiяк не можемо, бо з тiєї дороги ми почали свою розповiдь... А вона, та дорога, порожня-порожнiсiнька, залита бляклим мiсячним свiтлом, оточена таємничими тiнями лiсу - бо ж у цю нiч, новорiчну нiч, усе зачароване, таємниче, навiть найпохмурiша дорога на мiський смiтник i та стала таємничою i зачарованою... Та цить! Хтось пiд'їжджає...

ПIЗНЯ МАШИНА

Так, вiд мiста торохкотить, аж пiдскакує, одинокий смiттєвоз. О такiй порi? Що трапилося?

А нiчого, тiльки, їдучи вранцi на смiтник, водiй завернув до свого двоюрiдного брата i гостював до самого вечора, а це схаменувся i летить швидше од вiтру... Але що ж це ще? Їхав-їхав прямо i раптом повертає вбiк, на дорогу, що веде до лiсу, i за поворотом зникає. Дивно, навiть дуже дивно... Адже взимку в лiсi нi гриби не ростуть, нi суницi не спiють... Коли б ми в такий час зустрiли в лiсi сирiтку Оленку - ми знали б, що її вигнала мачуха шукати пiд снiгом суницi, а хто ж мiг би вигнати о такiй порi водiя?.. А давайте доженемо його i крадькома пiдглянемо, що вiн тут робитиме? Ось, зупинивши машину мiж деревами, вiн натиснув залiзну ручку, що бiля керма, кузов iз смiттям став сторчма i висипав на снiг усе, що було в машинi. Тепер ясно: безсовiсний водiй полiнувався їхати до смiтника i викинув смiття бiля дороги в лiсi. Покiнчивши з цiєю роботою, вiн, звичайно, заверне машину й пожене назад у мiсто, тим паче, що до середини ночi лишилося десь три чи чотири години... Та... та що вiн ще надумав? Замiсть того, щоб їхати назад, вiн витяг з-пiд сидiння сокиру й вилазить iз кабiни. Хряснув дверцятами, закинув на плече сокиру й побрiв снiгом у гущу лiсу...

ДИВНИЙ ПТАХ

Напевне, всi ви зрозумiли, по що йде в лiс людина з сокирою? I не таку собi шукає ялинку, а най-найкращу, крислату, яку тепер поблизу мiста чи й знайдеш. До пiвночi недалеко, тому водiй i поспiшає, а вигострене лезо сокири проти мiсяця загрозливо поблискує. На снiгу подекуди видно слiди звiрят i птахiв, а за водiєм лишається глибокий слiд. Та хоч як вiн пильно дивиться, а на таку ялинку, що сподобалась би йому, i не натрапить: то стовбур кривий, то верхiвка зламана, то однобока, то пожовкла глиця... Жалюгiдний лiс бiля мiста! Колись тут стояли дрiмучi лiси, вили вовки, шастали ведмедi, ходили тури, кричали сови, а тепер зрiдка прошмигне яка пташина чи звiрятко i, пригнiчене самiтнiстю, налякане гуркотом мiста, не знає, де ховатися, куди бiгти... Навiть i цiєї ночi, новорiчної ночi, коли лiс мiг би перевести дух, вiдпочити, забути всi напастi й пригадати свої славнi колишнi часи - навiть i зараз, о цiй порi спокою i зосередженостi, дивись, хтось притарабанився машиною, вивернув смiття та ще погрожує сокирою...

Водiй бреде i бреде, поки, нарештi, його очi приваблює найкраща - не дуже висока, але крислата й густа - ялинка, - неначе танцюристка присiла на однiй нозi в довгiй пишнiй спiдничцi. Справжня красуня лiсу! Верхiвка спрямована вгору, немов зелена стрiлка, а гiлля поросло так рiвномiрно, наче хтось дуже старався, розмiщуючи його. I лише з пiвнiчної сторони одна нижня гiлка випнулася занадто вгору, аж снiг iз неї струсився... Водiй i схопився за цю гiлку, замахнувся сокирою...