- Матiю, ходiт сюди! - закликав вiрник, пiдхиливши дверi. Але Матiй сидiв недвижно, пикаючи люльку, i не чув клику. Вiн мовчав. Його чоло морщилось, брови стяглись, немов якiсь важкi споминки пересувалися по його головi, а вiн силувався зiбрати їх докупи i витиснути з них щось дуже важного, дуже страшного.
- Матiю, чи ти оглух, чи що такого? - пищав вiрник в дверях. - Кiлько разiв маю кликати?
Матiй за гамором i задумою i сей раз не дочув жидового крику, аж Митро трунув його в плече i сказав:
- А встаньте-но, от вас Мошко кличе до пана.
- А трiс би-с, жидiвська пуго! - проворкотiв Матiй, встаючи, дуже злий, що поклик перервав йому думання. Коли встав, то його висока, хоть згорблена стать виднiлася понад всiх других рiпникiв. Товпа проступилася, i Матiй супокiйним i важким поступом увiйшов до Германової свiтлицi.
- Мусит щось старий знати, - сказав Митро, коли вiрник запер за ним дверi. - Щось дуже брови морщит, видно, що то не абищо такого.
- Господь там знає! Може, i єсть що… А то чути, що вiн ту вiддавна вже, надивився на тутошнi порядки.
- Та що то з того всего вийде, - вiдiзвався якийсь немолодий вже рiпник з.кута, - цiї ту хто допiмнесь за бiдним робiтником? От, був, жив, мучився, а вiдтак пропав десь, як собака, та й бувай здоров!
- Вже ви так не говорiт, - вiдповiв Митро, - а от як Митерчуки впали були до ями, що ся була пiд ними линва урвала, то не з'їздила комiсiя? Гет випитували всiх, як то могло бути, чому ся линва могла урвати, ну, i не посадили жида до криминалу?
- Ба-а-а! - вiдповiв рiпник з кута. - То було що iнше, а се що iнше. Чень же Матiй сам на свої очi не видiв, хто небiжчика пхнув в яму. Бо якби був видiв, то чому не сказав давно? А тепер хоть би гадав-перегадав, то що з того вийде? На судi того доказати не здужає, i з цiлої хмари буде пшик замiсть дощу!
А Матi й тим часом стояв в свiтлицi близько порога i розглядався довкола, немов хотячи доконатися, чи все ще на своїм мiсцi. Вiрник не знав, пощо Герман казав насамперед закликати Матiя i о чiм хоче з ним бесiдувати.
- Ist schon gekommen, Herr Principal, ist schon gekommen der alte Matij!
- Gut, gut, - вiдворкнув Герман, кiнчачи рахунки, по чiм обернувся до Матiя.
- То ти був в ямi нинi, як тотi костi найдено? - спитав Герман, вiдразу приступаючи до речi.
- Я, - вiдповiв коротко Матiй, немов вiддавна вже надiявся такого питання.
- Я чув… що ти там… того… говорив другим, що нiби… нiби знаєш, хто то був такий?..
Голос Германа був якийсь непевний, вiн чув, що в його нутрi щось буриться.
- А знаю. То був робiтник Iван Пiвторак, що два роки тому десь подiвся, лишивши жiнку з дитиною.
Виговоривши твердим i рiзким голосом сi слова, Матiй озирнувся на вiрника. На вiрнику лиця не було, стояв блiдий як крейда, колiна замiтно дилькотали пiд ним, - здавалося, що туй-туй упаде.
- А ти почiм то знаєш? - питав далi Герман, поволi i досить супокiйне.
- Я пiзнав небiжчика по перстенi, що був у него на пальцi.
- То ти знаєш напевно, що то той Iван, можеш присягнути на то?
- Можу сто раз, не раз.
Герман задумався. Матiєва твердiсть почала його мiшати. "Прийдеся тягатися на судах, - подумав вiн собi. - Яким способом чоловiк в яму упав? Певно, неосторожнiсть! Лихо, треба кару платити, клопiт!" Роздумуючи ее, Герман дивився на Матiя i замiтив на лицi його щось таке, немов старий рiпник не досказав всього.
- Що? Може, маєш єще що сказати? - спитав Герман, зачудуваний таємничим виразом Матiєвого лиця.
- Та я… - почав непевним голосом Матiй, - я… би пану сказав ще пару слiв… нi, я хотiв би дещо розпитати, але…
- Питай, що там такого, чому не говориш…
Матiй не вiдповiдав, тiльки дивився на вiрника. Герман порозумiв, що Матiй хоче з ним говорити в чотири очi.
- Geh nur a bissei weg, - сказав вiн до Мошка, не дивлячись на нього. Мошко затрясся. Бачилося, що в нього нема й на тiлько сили - кроку зробити вiйненим голосом вiн промимрив:
- Warrrum kann er… auch so… nicht?
Герман напруго озирнувся, зачувши той здавлений, уриваний голос. Що сталося з Мошком? Що значить тота його смертельна блiдiсть, тота дрож, тото помiшання? Герман сидiв як вритий i чудувався.
- Ja, aber was ist dir? Bist du krank?
- О ja… ja… ja… hab mich erkдl… tet, - npoлепотiв вiрник, забуваючи о нинiшнiй спецi.
- Erkдltet? - замiтив спроволока Герман. - No, nо, geh und schlaf dich ausi
- Abe… be… ber bitte, ich ka… ka… kann noch… vielleicht… wozu bra… brauch ich gehen?..
- Ich sag' dir du sollst gehen! - скрикнув гнiвно Герман, котрому ставало чимраз прикрiше i моторошнiше слухати того гробового, тремтячого голосу. Вiрник, тривожно обзираючись, вийшов. Матiй пильно слухав цiлої розмови, пильно дивився на кождий рух, на кождий поступ вiрника. Лице його ставало чимраз сумнiше, чимраз бiльше понуре.
- Ну, що маєш питати? Говори! - сказав Герман по його вiдходi.
Матiй пiдiйшов ближче i сказав притишеним голосом:
- Коби-но пан подивилися до своєї книжки, як там записано, до якого часу робив Iван Пiвторак у пана?
- А нащо ж тобi тото? - спитав зачудуваний Герман.
- А так, я прошу.
Герман заглянув до головного журналу i до робiтницького каталога.
- До осенi, десь так… тиждень по покровi.
- Як, як? - спитав Матiй. - Тиждень, кажете, по покровi?
- А так, покрови було в суботу, - ось туй записано, - а вiн ще другу суботу виплату взяв за цiлий квартал, 75 ринських.
- Виплату взяв? - скрикнув Матiй, але сейчас успокоївся i тихiше сказав: - Гм, тиждень по покровi. А яєго на самої покрови послiдний раз видiв.
- Де?
- В трахтарнi, у Кирницького, як ся напивав з одним чоловiком.
- З ким?
- Я вже i забув… Але що то значит, - пропало! Мене тогди були троха потовкли п'янi рiпники, i я двi недiлi пролежав без пам'ятi, - вiдтак чую, вже Iвана нема, пiшов десь, кажут, свiтами.
- Ну, але що ж з того всего, до чого ти мене питав?
- Та так, але я гадав…
- Що, що?
- Та нiчо, нiчо. Щб я, дурний хлоп, можу гадати? Перепрашаю пана!
Матiй, сказавши се, скулився, згорбився i вiдiйшов к пороговi, а цiле його лице виражало один великий жаль, одне велике розчарування. Герман не допитував його далi, бо знав, що не доб'ється нiчого бiльше вiд старого, i, не тратячи часу, розпочав виплату…
- Щось-то з нашим паном немалого мусило статися, що забув менi урвати зо ш у с к у!
- Певно, ся зажурив, що тотi костi видобуто, бо то зараз комiсiя. Може, ще деякий клопiт, та й вже ему ся всего вiдхотiло.
Так балакали рiпники, розходячися на свої помешкання або по шинках. Такого щасливого вечора вони вiддавна не затямили, i для того пiшли мiж ними рiзнi догади про тоту незвичайну доброту пана. Навiть тотi рiпники, котрим Герман нинi обiцяв обривок i котрi за то вже немало його наклялися, вийшли зачудуванi i вдоволенi вiд нього - о обривку не було i згадки. Деякi рiпники, вийшовши вiд виплати, почали обзиратися за Матiєм, почали допитуватися за ним, але його не було, нiхто навiть серед загальної сутолочi не завважив, куди вiн подiвся. I про вiрника Мошка було немало бесiди: всi видiли, як вiн вийшов з Герма'нової "канцелярiї" блiдий, дрижачий, змiнений i як, обзираючись та поставкуючи щохвилi, поволiкся долi улицею. "Що ее все значит? Що сталося?" - допитували самi себе рiпники i ламали собi голову над тим дивом, але нiхто не мiг вияснити всього надокладь.
I дiйсно, на вид могло бачитися, що Герман подобрiв, хоть, кажу, тiльки на вид. Хто би був пильно придивився його рухам, виразовi лиця i цiлому захованню пiд час виплати, той би був замiтив багато дечого, але найменше доброти. Нi, се не була доброта! Тото отупiння i отуманення, тотi непевнi рухи, тотi частi переливи виразу лиця, тота задума i видима боротьба з собою, тота дрож його рук, тусклiсть очей, натуга цiлого тiла, з якою вiн держався просто, той прибитий, якби уриваний голос, - все то значило щось зовсiм iншого, нiж доброту. Якiсь темнi чуття будилися в Германовiй душi, клубилися i перли на свiт, пiдмулювали його силу i гордiсть, - а Герман з крайньою натугою давив їх, здержував, не давав їм запанувати над собою. Вiн сам не знав ще ясно, чого йому хочеться, але чув якусь непевну тривогу перед всiм i перед кождим. Особливо страшила його наступаюча нiч, якийсь голос шептав йому, що вона не мине для нього добре.