Перший успіх у цій справі підбадьорив Авасіна, і він вирішив узятись до пошиття зимових парок. А що добрих шкур на парки в них не було, то вони з Джеймі вирішили використати натомість дві свої ковдри. Невдовзі, однак, Авасін пересвідчився в тому, що кравецтво — справа куди важча, ніж видається на перший погляд. Кінець кінцем йому довелося задовольнитися виготовленням двох схожих на пелерини одежин, що надягалися через голову й прикривали спину й руки, але не мали рукавів. Авасін знав, що з настанням зими йому знов доведеться повернутися до цієї проблеми.

Протягом першого тижня свого життя в таборі коло оленячої загорожі хлопці домоглися неабияких успіхів. Вони не тільки забезпечили себе всім необхідним; вже сама їхня праця й плоди її сповнили їх нового почуття впевненості в своїх силах. Із справжньою гордістю оглядали вони тепер свої досягнення. У них був свій дім; у них були мокасини, теплі накидки й сто фунтів сушеної оленини — продукту, який ніколи не псується й дорівнює п'ятистам фунтам свіжини. Це була велика кількість м'яса, але Джеймі, оглядаючи ці запаси, подумав, що взимку їхня їжа буде надто одноманітна.

— А чом би нам не половити риби? — запропонував він. — Я ходив сьогодні по воду до озера — знаєш, скільки там харіусів?! Якби ми могли пристосувати нашу сітку, то наловили б, скільки душі завгодно.

Звісно, вони й раніше ловили рибу сіткою, але завжди з човнів. Інша річ — ловити сіткою з берега.

Їхня снасть мала тридцять футів у. довжину й чотири — в ширину. До одного краю її були прикріплені дерев'яні поплавці, а до другого — невеличкі свинцеві грузила. В глибокій воді сітка трималася б прямовисно — але як закинути її на глибині без човна?

— Ні, в озері ми її поставити не зуміємо, — сказав Авасін. — Але можна було б спробувати щастя на річці. Ходім подивимося.

Прихопивши сітку, волосінь і свою тонку линву, вони вирушили понад берегом озера до того місця, де з нього витікала річка. За півгодини вони прийшли туди й побачили, що трохи нижче за течією річку перетинають пороги, а за порогами лежить, вдаючись у берег, невеличка, утворена виром затока. Зазирнувши в її холодну, прозору воду, вони побачили сріблясті силуети озерних форелей та миготливі тіні жирних арктичних сигів.

— Якби нам вдалося перекинути сітку через цю затоку, то вся риба була б наша — а більше нам і не треба було б, — сумовито проказав Джеймі. І тут у нього сяйнула щаслива ідея. — Придумав! — крикнув він. — Діставай волосінь!

Авасін видобув волосінь із своєї торби.

— Ти зоставайся на цьому місці, — наказав Джеймі, — а я візьму волосінь, обійду затоку й стану на тому боці. Там я прив'яжу до кінця волосіні камінь і перекину його тобі. Ти прив'яжеш до того кінця линву, і я перетягну її через затоку до себе. А тоді нам залишиться тільки прив'язати до другого кінця линви сітку, напнути її, і ми перекриємо гирло затоки!

Авасін був у захваті.

— Згода! — вигукнув він. — Нумо, подивимось, що з цього вийде!

Джеймі оббіг маленьку затоку й, зупинившись на протилежному її березі навпроти Авасіна, підняв камінь завбільши як яблуко, прив'язав його до кінця волосіні і, розмахнувшись, кинув. Камінь шубовснув у воду коло Авасінових ніг. Індіянин схопив його, відв'язав і скріпив кінцями волосінь і линву.

— Готово! — крикнув він.

Джеймі почав перетягувати линву до себе, а Авасін тим часом прив'язував до другого її кінця сітку. Нарешті й сітка поповзла у воду. За кілька хвилин вона вже перетнула затоку, й хлопці закріпили її кінці на обох берегах.

Йдучи назад, до Авасіна, Джеймі з гордістю позирав на збурену воду над тим місцем, де під водою неясно видніла верхня лінія сітки.

Хлопці прилягли на м'який мох коло берега й підставили обличчя теплому сонячному промінню. Під ними, на порогах, сотні риб боролися з течією, плюскотіли й підстрибували, намагаючись подолати водоспад.

— Навіть риба тікає на південь, — із смутком у голосі промовив Джеймі.

— Але ненадовго, — бадьоро відповів Авасін. — Вона пливе проти води тільки для того, щоб викидати ікру. А за кілька днів знов попрямує на північ, до Великого Замерзлого Озера, щоб перезимувати там на глибині, під кригою. А якщо риба може тут зимувати, то ми — й поготів. Ходім подивимося, що-там у нас спіймалося.

Джеймі знов оббіг затоку, одв'язав свій кінець сітки й повернувся до Авасіна. Вдвох хлопці потягли її на мілину, і збудження їхнє досягло найвищої межі, коли вони побачили, живу сріблясту масу, що звивалася й борсалася. Під дужим натиском риби сітку занесло вбік, і хлопцям довелося докласти всіх своїх сил, щоб витягти її на берег.

— Ти глянь-но тільки он на те чудовисько! — радісно загорлав Джеймі. — Справжній кит!

Перша риба, що підстрибувала й била хвостом на мілині, і справді вражала своїми розмірами: це була озерна форель близько п'яти футів завдовжки. Вона хижо клацала великою пащею, витиканою гострими, мов голки, зубами, які розтинали сітку, мов павутиння.

Авасін стрибнув у мілку воду й одним ударом по голові порішив велетня.

Коли сітка опинилася, нарешті, на березі, риби в ній виявилося так багато, що хлопцям довелося витратити годину на те, щоб вивільнити весь вилов. Викладена рядочком на порослому мохом березі, риба являла справді вражаюче видовище. П'ятнадцять озерних форелей довжиною від двох до п'яти футів. Дві дюжини харіусів — різновиду арктичної форелі — кожен вагою від трьох до чотирьох фунтів. І, головне, тридцять сім жирних сигів — цієї найсмачнішої риби півночі!

Джеймі ковтнув слинку, поки вдвох з Авасіном чистив і розрізав рибу. Потім, присипавши камінням те, що вони не могли віднести з собою, хлопці, згинаючись під вантажем, рушили назад. Коли морозна ніч упала на табір, у повітрі над ним розійшовся чудовий запах смаженої риби. Хлопці лежали біля вогнища ситі й вдоволені. Джеймі зітхнув і сказав:

— Знаєш, якби воно завжди було так, як зараз, то я охоче залишився б тут на все життя!

Авасін усміхнувся.

— В індіян крі є таке прислів'я: «Мужність береться не від дужого серця, а від ситого шлунка». Отже, ми з тобою зараз мусимо бути дуже сміливими. — Він помовчав якусь мить, а тоді додав: — Нам ще знадобиться вся мужність, на яку ми тільки здатні.

Останні слова він промовив без усмішки, дивлячись у далечінь, на оповиту темрявою тундру.

15. Дерева в тундрі

Одного ранку, вибравшись із свого маленького кам'яного іглу, хлопці побачили, що землю присипало, мов пудрою, тонким шаром снігу. Сніг знову звів їх лицем в лице з проблемою, про яку вони досі воліли не думати. Зима от-от розпочнеться, а вони все ще не знайшли відповіді на питання, де дістати паливо. Досі хлопці збирали тільки сухий верболіз на свої щоденні потреби, але що вони робитимуть за кілька днів, коли всі низини, де ростуть карликові кущі, занесе щільними сніговими заметами?

Розв'язати цієї задачі вони поки що не могли і намагалися не думати про неї, а натомість усю свою увагу приділяли заготівлі харчів. Рибальська сітка принесла їм багатий вилов, і вони обробили рибу так, щоб її можна було їсти протягом усієї зими.

Сигів та дрібнішу форель хлопці почистили, розрізали й повісили коптитися над димним вогнищем, до якого підкидали мох і зелений верболіз. Що ж до збереження більших рибин, то тут Джеймі запропонував інший план. Одного разу, викопуючи мох із невеличкого торфового болітця недалеко від їхнього табору, він раптом наткнувся на твердий лід. Зчистивши з нього мох, він побачив широку жилу чистої криги, схожої на замерзлий струмок, що звивалася на глибині кількох футів од поверхні грунту. Власне, це й справді була замерзла річка. За дуже давніх часів вона протікала через це болото, а потім — можливо, в льодовиковий період — наскрізь промерзла. А відтанути так і не змогла. Коли льодовики відступили, нерухома поверхня річки поросла мохом. Він зеленів і засихав, і все нові й нові шари його наростали над кригою. А тепер замерзлий потік лежав похований під двофутовою товщею торфового моху — одного з найкращих природних теплоізоляторів у світі. Літні сонячні промені не могли пробити цієї товщі, і мертва річка була приречена на вічний морок та спокій.