Безперечний інтерес викликають ті сторінки книги Смолича, які присвячені відновній хірургії, операціям на серці, відживленню організмів. Тут у Смолича реальні досягнення того часу, коли створювалися повісті (1928 — 1933 рр.), переплітаються з фантазією, яка нині вже здійснилась.
Письменник говорив про операції на серці як про факти надзвичайні, які вражають уяву, а зараз, в наші роки, ці операції роблять не тільки при пораненнях (це порівняно не так важко і можуть виконати рядові хірурги), але і при складних захворюваннях серця — звуженні отворів між порожнинами, вроджених пороках тощо. Таких операцій радянські хірурги Бакуєв, Мєшалкін та інші зробили вже багато. В експерименті на собаках Деміхов здійснив пересадку серця, а в одному випадку разом з серцем пересадив і легені, вийнявши перед тим у піддослідної тварини серце і легені. Ця собака з чужим серцем і легенями недавно демонструвалася в Москві, в, Академії медичних наук.
Відомі ще досліди з відживленням серця, вирізаного з трупа людини. Російському вченому Кулябко ще в 1902 році вдалося відживити серце, вирізане у людини через кілька годин після смерті. Тепер уже відживлюють серце через… 112 годин після смерті. Вже виросли квіти на могилах, а серця тих людей б’ються в лабораторіях.
Надзвичайні відкриття звершені наукою в галузі хірургії серця. Зрозуміло, оперувати на ньому важче, ніж на інших органах: воно ж невпинно рухається. До того ж операція провадиться не на поверхнях серця, а в його порожнинах, заповнених рухливою кров’ю, що випорскується назовні під великим тиском, як тільки розкрити цю порожнину.
Хірург вводить палець у порожнину серця, нащупує звужений отвір і розтинає його наосліп. Але не все можна “роздивитись” пальцем, цим, за висловом І. П. Павлова, додатковим оком і мозком хірурга. Як би розширилися можливості хірургії, коли б удалося без риску для життя хворого спинити серце і оком оглянути порожнини!
Вважалося, що коли зупиняється серце, — настає смерть. Проте нині навчилися повертати до діяльності серце після того, як воно зупинилося. Та коли відновити роботу серця через дві хвилини після зупинки, життя повернути хворому неможливо, бо до припинення кровообігу в надзвичайно чутливих клітинах центральної нервової системи розвиваються необоротні явища.
Здавалося б, що дальший прогрес хірургії серця через це неможливий. Перед непереборною стіною стояли лікарі. Але зроблено нове відкриття, яке важко було навіть передбачити. Тепер уже можна в живому людському організмі без риску “виключити” і спинити серце на… п’ять, десять, п’ятнадцять, навіть двадцять хвилин. Можна вибрати з порожнини серця кров, потім повернути серце до діяльності при умові непошкодження мозкових клітин.
Відомий, наприклад, такий стан, що називається “сплячкою”. Деякі тварини впадають в зимову сплячку (скажімо, їжаки). Температура тіла під час “сплячки” знижується з 37 градусів до… 4 — 5 і відповідає температурі зовнішнього середовища. Дихання і биття серця уповільнюється, знижується обмін речовин, споживання кисню.
Нині такий самий стан викликають у людини охолодженням (гіпотермія), ввівши спочатку речовини, які блокують терморегулюючі центри нервової системи. Температуру тіла знижують до 22 — 23 градусів. У цих умовах мозок споживає менше кисню і, таким чином, стає більш стійким до припинення кровообігу. Без риску можна тепер “виключити” серце і провести на ньому операції. Перший зробив операцію під охолодженням італійський хірург Долеотті, професор Турінського університету. Він був, до речі, нашим гостем на недавньому з’їзді радянських хірургів у Москві.
Тим приємніше про це розповідати, що Смолич у своїх повістях передбачив можливість застосування методу охолодження людського організму. “Можна заморозити і потім відморозити й окремі, вирізані в людини органи, — пише автор. — Можливо й цілий людський організм здатний до явищ анабіозу…”
В повісті “Ще. одна прекрасна катастрофа” надзвичайно виразно показано роль і значення профілактичної медицини, якій в охороні здоров’я нашої країни належить провідне місце. Для профілактики у нас створені всі соціальні й економічні передумови, що забезпечують її успіх. Цього не можна сказати про країни капіталістичні. Щоб запобігти соціальним хворобам або перебороти їх, насамперед необхідно зруйнувати, перебудувати той соціальний уклад, який породжує ці захворювання. Кінець кінцем до цієї ясної думки прийшов і індійський учений Нен-Сагор, який розробив методи профілактики, що полягають у створенні “комплексного імунітету” проти всіх хвороб, “щоб людський організм із себе не був схильний до будь-яких захворювань”.
“Профілактика в моїй системі виховання людського організму, — говорить Нен-Сагор, — обертається в найпершу, основну, а далі — в одиноку галузь медицини”.
І от у Нурі, в Індії, Нен-Сагор здійснює свою систему профілактики і лікування — профілактика здійснюється в Геліополі, його вчений називає “профілакторієм” і “головною своєю лабораторією”, а лікування — у Спектрарії. Це — госпіталь, тут як лікувальний засіб використовується сонячна енергія у вигляді проміння спектра.
Барвисто, зримо зображені Геліополь і Спектрарій, їх лікувальні споруди, мальовнича природа, серед якої вони розташовані, а метод профілактики і спосіб лікування — фантазія автора — подані так переконливо, що читач вірить у можливість, у вірогідність їх.
Нен-Сагор доповідає про свій метод в Англії на засіданні Королівського медичного товариства. Не з усіма положеннями Нен-Сагора можна погодитись, наприклад, з його твердженням, що стара медицина на 33 проценти — “невігластво”, на 66 відсотків — шахрайство. І Королівське товариство ладне було йому простити ці висловлювання, але воно не може йому подарувати того, що в наукових висновках він недвозначно “виявив свою прихильність” до… сакраменто! — до наукових позицій, навіть до самої чинності східного варвара”, тобто Радянського Союзу.
Зав’язується гостра боротьба, яка закінчується крахом методів Нен-Сагора в умовах капіталізму та колоніалізму.
В повісті наука і її досягнення показані в тісному зв’язку та взаємодії з соціальним і політичним життям країни, в творі багато пізнавального матеріалу про Індію, про її визвольну боротьбу, про англійський колоніалізм, запам’ятовуються міста Індії, її люди, її пейзажі.
Смолич — письменник гострого і пильного зору — з іронією і сарказмом, відточеними, як лезо ножа, змальовує буржуазних учених, яких не стільки цікавлять наукові істини, скільки практичні інтереси класу, до якого вони належать, англійських губернаторів в Індії, жорстоких себелюбців, які, коли б це тільки було можливо, залюбки виконали б експерименти Гальванеску на людях Індії.
Наша радянська фантастика істотно відрізняється від фантастики західної, буржуазної. Фантастика буржуазна рясніє вбивствами, поетизує гангстерство, розпад особи, жорстокість, ненависть, помсту і т. д. Вона згубно впливає на душу юнаків, розбещує і калічить її. Такими є фантастичні твори сучасних американських письменників Едгара Уолеса, Едгара Бероуза та інших. Американський письменник Гамільтон у фантастичному романі “Скарб Громового місяця” лише переніс факти повсякденного американського життя з американського материка на планети Космосу. На “Супутнику Юпітера” торгують награбованими цінностями, є в романі гангстери, які вбивають, є безробітні, що стають гангстерами, бо у них немає інших способів для існування. В інших романах оспівують війни, але вже не на Землі, а міжпланетні, з атомними та водневими бомбами тощо.
Радянські науково-фантастичні твори виховують високі моральні якості в людині, ідеями гуманізму і людяності просякнуті прагнення їх героїв, вони виступають проти війни, проти вбивств, проти ненависті, окриленою творчою думкою вони линуть у майбутнє.