Проте, може, хтось зауважить, що ГЕЯ не слов’янське слово? Мовляв, наше слово — ЗЕМЛЯ. Це не так. Земля — пізніше поняття, і воно не мало спочатку космічних масштабів, адже земля — це і просто — ґрунт. ЗЕМЛЯ — це ЗОО і МА, та, що має життя. А ГЕЯ-ГО — це вже вселенське поняття, котре вбирає в себе і значення планети, і матерії, і живої суті світу, що проявляється в безлічі різних створінь. У нашій мові значення ГЕЯ, як планета, не збереглося, воно перейшло в Елладу (знов-таки наше слово, котре означає ЛАД, спільність, спілку міст-полісів), але збереглися похідні визначення, такі як:

ГОДУВАТИ — тобто ГО-ДАВАТИ, ГО ДАЄ. Предки знали, що Земля — Го — єдина годувальниця, що дає їжу, тіло, притулок, спокій, вдоволеність. Тому з’являється прекрасне слово, котре означає завершеність, самодостатність —

ГОДІ — тобто досить, не треба більше, наявність повноти. А далі — ціла лавина слів:

ГОДИТИ — вдовольняти.

ГОД — повний цикл обігу землі-Геї довкола сонця.

НЕГІДНИЙ — незавершений.

ПОГОДА, НЕГОДА — різні фази стану природи — приємний і неприємний.

ЗГОДА — об’єднання в спільному почуттів і думок людей.

ЗЛАГОДА — тобто досить зла. заборона для зла.

ЛАГОДИТИ — відновити цільність, єдність чогось. Отже не може бути поганого лагодження, а лише ГОДНЕ.

Друга вітка від ГО-ГЬО-ГЕЇ дає теж цікаві вислови, котрі підтверджують прадавній КУЛЬТ і значення цього поняття:

ГАЙ — ліс, хаща, зарості, котрі завжди вважалися нашими предками шатами Матері-Землі. Звідси вже інші слова, споріднені: ГАЙВОРОННЯ, ГАЙОВИК, ГАІР, ГАЙСТЕР. А далі -

ГАЙНУТИ — повіятися, щезнути в хащах життя. Звідси і

ГАЙДА — іти по землі, ходімо, рушили вперед, хутко, нестримно.

ГАЙДАМАКИ, ГАЙДУКИ — вільні люди, що мандрують по землі, лісові, гайові люди.

Але ГАЯТИСЬ — це зупинятись, марнувати час, отже —

ГО, ГАЯ, ГЕЯ — це непорушність, сталість, бо земля завжди на вид спокійна, недвижна, а

ГАЙ і ЙДЕ — це порушення спокою, рух вперед. ГОЙДАТИ — де теж дати рух, вивести зі спокою. ГЕЙ, ГОЙ — вигук, що означає «вперед».

Цікаве також походження слова «гой», яким євреї називають не юдеїв. Безумовно, це означає Син Землі, хлібороб. Тим більше, що євреї завжди вважали себе прибульцями на Землі, отже всі інші племена були для них «гої» — земні.

Вернемося до визначення головних слів, які дадуть ключ до похідних, другорядних понять.

Звідки взялося слово БОГ? Що воно означає? На це питання не можна відповідати, притягуючи теологічні догми ортодоксальних, загальновідомих релігій. Поняття БОГ у нашій мові було ще до введення візантійства, отже воно щось мало значити. Наприклад,

БІГ-МЕ — маю бога. Так промовляють, коли хочуть ствердити, що слово їхнє чисте, непорушне, святе. Отже, людина запевняє, що БОГ в НЬОМУ, можна не турбуватися.

СПАСИ БІГ — слово вдячності, означає: БОГ ТОБІ ВІДДЯЧИТЬ, ВРЯТУЄ.

НЕБІЖ, НЕБОГА — означають неповне родичання, віддаленість від якоїсь цільності, єдності.

ЗБІЖЖЯ — тобто — від Бога.

Отже, у всіх цих словах можна прослідкувати, що БОГ (БІГ) — це предок, пращур, котрий живе в нашому серці, дає нам силу, міць, мудрість, світло. Хто ж це такий? Це — вогень, вогонь, огень, агні, що при переході В Б дало БО-ГЕНЬ, або скорочено БОГ, БІГ (звідси і БІГ, БІГТИ — це нестримно рухатись, бути жвавим, як вогонь).

Значить, це вогняний предок РА, ПРАЩУР. Він дає врожай (ЗБІЖЖЯ), він просвітлює нашу душу (БІГМЕ, СПАСИ БІГ), він зникає з серця, коли з’являється РОЗБІЖНІСТЬ.

БОЖЕВІЛЬНИЙ — вільний від бога, отже людина з розірваним, необ’єднаним мисленням.

БОГАТИЙ (багатий) — той, що має все необхідне, забезпечена людина. БАГАЧІ — так звуться люди, котрі володіють зовнішнім добробутом, речами, грошима, їжею. Але раніше БОГАТИЙ був той, хто мав БОГА в серці, тобто чиста, світла людина. Недарма кажуть — має Бога в душі, або не має Бога в душі, без Бога в серці і т. д.

Отже, БОГ, БІГ — це ВОГОНЬ, одвічний рух природи, таємнича прихована сила суті Буття, котра дає життя, радість і смисл.

Звідси БІГ (швидкий рух), Бігучий, Біжучий, нестримний, вічноплинний. Тому предки називали цим найменням ріки — БУГ, БОГ. Двіна — означає те саме, бо походить від ДВИГАТИСЬ, рухатись, а двигатись — від ДЕВИ (бог, світло, рух). Так само й інші ріки, в корені яких ДОН, ДАН, ДУН: всі вони від ДАНИЙ, ДАВАТИ, а дає лише ДЕВА — тобто СВІТЛО, вічний рух. Отже, вода, як вічноплинна суть, завжди пов’язувалася з таємничою силою природи, нестримним БІГОМ стихій.

Гляньмо також, як утворюються найрізноманітніші (на перший погляд) слова від однозначних слів: ВЕЛИКИЙ — МАЛИЙ.

Від ВЕЛИКИЙ походять:

ВОЛЯ — тобто свобода, самодостатність, бо лише великий дух може бути вільний.

ВЕЛІННЯ, ВЕЛІТИ — наказ, що виходить від великої сили.

ВАЛИТИ — переважати. ВАЛ — потужний наступ стихій, чи людей. ВІЛ — теж означає сильний, великий.

Від МАЛИЙ народжуються слова:

МОЛОТИТИ, МОЛОТИ — тобто МАЛИТИ, дрібнити. МЛІТИ, МЛЯВИЙ — втрачати силу. МІЛКИЙ — неглибокий, мало глибини. МОЛОДИЙ — теж походить від «ще невеликий», незрілий.

Визначимо також такі прадавні поняття, як ніч, вечір, ранок, день, час, вічність.

НІЧ — НИЧ — дотепер діалектне слово, яке означає «нічого»; тобто, темна пора доби, коли нічого не роблять.

ВЕЧІР — ВЕЧУР — час, коли предок (ЧУР) велить спочивати, забороняє діяти.

РАНОК — схід сонця РА над світом.

ДЕНЬ (ДАНИЙ) — даний світлом для життя, творчості, праці.

ВІЧНІСТЬ — від слова ВІЧЕ (спільнота) — єдність природи і всього живого.

ЧАС — від слова ЧАСТКА. Отже — розірвана єдність. Те ж саме слово в мові інших народів. Наприклад, ХРОНОС, КРОН поглинає дітей своїх, нищить єдиний потік життя, котрий породжує РЕЯ, РАЯ, РІЯ. Проте, ЗЕВС (ЗОО-С), ЖИТТЯ повстає супроти ХРОНА-ЧАСУ і змушує його повернути всіх знищених Дітей.

ВОРОГ — означає те саме (корінь ВР — воровать, враг, вредить).

БРАХМА — бог творення у індусів — теж має в корені БР.

БРЕХАТИ (БРАХ-МА). Слово «брама» в нашій мові лишилося як синонім слова «ворота», що не пускають до мети. Недарма перекази Сходу оповідають, що бог-творець (БРАГМА — ворог РАМИ) створив незаконний світ, поділивши частку єдиного Всесвіту.

Він запустив недосконалу еволюцію, котра не має повноти вогненної сили РА. Ось чому у нас на Землі таке безладдя, ненависть, кровопролиття, лавина злобних життєвих форм і проявів. БРАГМА (БРАХМА) обманює (бреше) ВІШНУ (вишній, найвищий) і ШИВУ (ЖИВА, суть Життя), тобто не дає цьому світові вернутися в Єдине лоно Світла-РА. Але Вішну посилає своїх воїнів, синів РАМИ, котрі в спілці з ШИВОЮ (Життям) руйнують незаконний світ, щоб знову було єдине Буття, сповнене Радості.

Так усі перекази народів повторюють одне й те ж: Буття всеосяжне, воно повинне бути радісним, щасливим. Те, що цього ще немає, свідчить про обман, котрий таїться в самій глибині життя, в його сприйнятті, творенні. Знову всі ниті ведуть до Людини, її розуму й серця, бо все горе і безладдя світу трансформується в душі Мислячої Істоти.

Недарма ШИВА (ДЖИВА, ЖИВА — ось де з’явилося ім’я прадавньої української Матері Світу ЖИВИ) зветься руйнатором, але разом з тим найвищим творцем, істинним творцем. Він руйнує засмічене псевдожиття, псевдоеволюцію, псевдопоступ, псевдорелігії псевдонауку, псевдотіла. Все це повинне бути просвітлене, прояснене, переправлене вогнем ВІЧНОГО РА, щоб осягнути ПЕРВОЗДАННЕ, НЕСОТВОРЕНЕ, РАДІСНЕ БУТТЯ.

З повним правом стверджуємо, що у мові народу закладено гнозис (знання, веду) і смисл буття, призначення Людини, її суть. Саме тому темрява завжди намагається зруйнувати мову, Слово, бо знає, що, втративши слово, народ перестає бути єдиним організмом, духом, бо вже не має ведучої ниті РА, ВОГНЮ ЄДИНОГО ЖИТТЯ.

Але зберігати, відстоювати слід не просто мову, а кореневу Серцевинну МОВУ, а отже — очистити її від навали чужоземщини. Треба переглянути необхідність велетенської маси слів, котрими користується нині література, радіо, преса, побут. Зайві слова, а тим більше сірі слова з невизначеним чітко значенням розпорошують думку, не можуть її сконцентрувати на суті речення й поняття.