Тиша.

— Можливо, наука й звільнила нас від хвороб та важкої виснажливої праці. Правда й те, що вона створила безліч технічних пристосувань нам для розваги і зручності. Але завдяки їй ми залишилися у світі, де не буває чудес. Ранкова зоря — це для нас просто хвилі й частоти. Безмежно складний всесвіт розпався на математичні рівняння. І навіть наша людська гідність знищена. Наука заявляє, що планета Земля і всі її мешканці — це лише піщинка у величній схемі всесвіту. Космічна випадковість. — Він помовчав. — Навіть ті технології, що мали б нас об’єднувати, насправді роблять протилежне. Кожний із нас має електронний зв’язок з усією земною кулею, однак ми почуваємося страшенно самотніми. Ми всюди бачимо насильство, розколи, зраду. Скептичність стала чеснотою. Цинізм і вимагання доказів стали ознакою просвітленого мислення. То чи варто дивуватися, що тепер люди почуваються нещаснішими й безпораднішими, ніж будь-коли в історії? Хіба для науки є хоч щось святе? Наука шукає відповідей, досліджуючи наші ембріони. Наука навіть наважується змінювати нашу ДНК. У пошуках істини вона розбиває Божий світ на дедалі менші частинки… а знаходить тільки нові запитання.

Мортаті слухав з німим благоговінням. Камерарій його загіпнотизував. У всіх його жестах відчувалась така сила, якої Мортаті ще не бачив у Ватикані ні в кому. Голос звучав переконаністю і глибоким сумом.

— Вікова війна між наукою й релігією закінчилась, — казав камерарій. — Ви перемогли. Але перемогли нечесно. Ви перемогли не тому, що знайшли відповіді на одвічні запитання. Ви просто змінили наше суспільство так докорінно, що істини, які колись слугували нам дороговказом, утратили сенс. Релігія не встигає за наукою. Науковий поступ постійно прискорюється. Він, як той вірус, живиться сам собою. Кожний науковий прорив уможливлює кілька нових проривів. Людству потрібні були тисячоліття, щоб перейти від колеса до автомобіля. Зате шлях від автомобіля до космічного корабля ми подолали лише за кілька десятиліть. Науковий поступ ми тепер вимірюємо тижнями. Процес виходить з-під контролю. Прірва між нами дедалі глибшає, і, відмовившись від релігії, люди опиняються в духовній пустці. Ми відчайдушно шукаємо точку опори. Повірте мені, ми справді гостро її потребуємо. Ми бачимо НЛО, встановлюємо контакт з істотами з інших світів, викликаємо духів, відсторонюємося від земних турбот — усі ці ексцентричні ідеї мають видимість науки, але ж насправді вони відверто нераціональні. Це крик відчаю сучасної душі, самотньої й стражденної, скаліченої власним просвітленням і нездатністю бачити сенс ні в чому, крім технологій.

Мортаті аж посунувся вперед на стільці. Він та інші кардинали, а також багато людей у цілому світі, затамувавши подих, слухали кожне слово цього молодого священика. Камерарій говорив без пафосу й без сарказму. Він не цитував Святого Письма й не згадував Ісуса Христа. Він говорив сучасною мовою, чистою й поприкрашеною. І здавалося, що ці слова ллються з вуст самого Бога. Камерарій проголошував давні істини сучасними словами. Цієї миті Мортаті зрозумів, чому покійний Папа так високо цінував цього молодого чоловіка. В епоху байдужості й цинізму, коли місце Бога зайняв технологічний поступ, такі люди, як камерарій, реалісти, що вміють достукатися до наших душ, були єдиною надією Церкви.

Камерарій заговорив із більшим запалом:

— Ви кажете, наука нас порятує. А я кажу, що наука нас зруй нувала. Від часів Галілея Церква завжди намагалася сповільнити нестримний поступ науки — іноді неналежними засобами, але завжди з добрими намірами. Однак спокуса надто велика, щоб людина змогла перед нею встояти. Прошу вас, люди, озирніться. Наука не дотримала своїх обіцянок. Вона обіцяла нам ефективність і простоту, а натомість ми маємо забруднене дон кілля й хаос. Ми зневірений і ошалілий вид… що котиться вниз назустріч загибелі. — Камерарій кілька хвилин помовчав, а тоді суворо подивився просто в камеру. — Що це за бог, який зветься наукою? Що це за бог, який дає людям владу над природою, але не каже, що з цією владою робити? Якими моральними принципами керуватися? Що це за бог, який дає дитині вогонь, але не каже, як із ним поводитись? У мові науки немає таких понять, як добро і зло. Книжки з фізики кажуть нам, як створити ядерну реакцію, однак не містять розділу, який би нас запитував, добре це чи погано.

Науці я хочу сказати одне: Церква стомилась. Нам дедалі важче наставляти вас на праведний шлях. Наші ресурси вичерпались від намагань зберегти рівновагу у світі, тимчасом як ви сліпо женетеся за дедалі меншими чипами й дедалі більшими при бутками. Ми не запитуємо, чому ви не керуєте собою. Ми знаємо, що це вже неможливо. Ваш світ рухається так стрімко, що варто нам зупинитися бодай на мить, щоб обміркувати наслідки своїх дні, як хтось спритніший миттю вас обжене. І тому ви не зупи-и истесь. Ви розповсюджуєте зброю масового знищення, а Папа і ідить по всьому світу і вмовляє керівників держав бути обачни-м п. Ви клонуєте живих істот, а Церква просить нас подумати про моральні наслідки наших дій. Ви переконуєте людей спілкувати> н:іа допомогою телефонів, відеоекранів і комп’ютерів, а Церква відчиняє вам свої двері та запрошує спілкуватися особисто, бо ці' для нас найприродніше. Ви навіть убиваєте ненароджених дітей буцімто задля досліджень, які згодом дадуть змогу рятува-і її життя. І знову-таки, саме Церква розвінчує цю злочинну ар-іументацію.

І, попри це все, ви звинувачуєте Церкву в невігластві? Але \ і о більший невіглас? Той, хто не може пояснити наукової суті (ніискавки, чи той, хто не схиляється перед її божественною < плою? Церква намагається до вас достукатися. До кожного з вас. Дме чим більше ми намагаємося, тим сильніше ви нас відштов-чусте. Покажіть нам доказ, що Бог існує, кажете ви. А я вам іидновідаю: візьміть свої телескопи й подивіться на небо. А тоді

> кажіть, хіба таке могло виникнути без Бога?! — В очах у каме-I мрія заблищали сльози. — Ви запитуєте, як виглядає Бог. А я відповідаю те саме. Невже ви не бачите Бога у своїй науці? Як можете Його не помічати? Ви ж стверджуєте, що якби сила і ижіння чи вага атома були хоч на йоту іншими, то всесвіт складався б лише з мертвого туману, а цих дивовижних небесних і ід не було б і сліду. І в цьому ви не вбачаєте руки Божої? Невже правді легше повірити, що ми просто витягнули з колоди щас-ш ву карту? Одну на багато мільярдів? Невже ми так духовно убожіли, що ладні радше вірити в математичну неможливість, ч і і ж у силу, могутнішу від нас?

— Вірите ви в Бога чи ні. — Тепер камерарій ретельно добирав і о ж не слово. — Послухайте те, що я зараз скажу. Якщо ми як бiологічний вид перестанемо вірити, що існує сила, могутніша під нас, то водночас ми втратимо й почуття відповідальності.

Віра… будь-яка віра… — це переконання, що існує щось такс, чого ми ніколи не зрозуміємо і перед чим відповідальні… З ш рою ми відповідальні одне перед одним, перед собою й перед вищою істиною. Релігія недосконала, але тільки тому, що й то дина недосконала. Якби весь світ подивився на цю Церкву так, як дивлюся я… тобто не обмежуючись лише ритуалами… ти він побачив би сучасне диво… братство недосконалих, простих душ, що прагнуть лише бути голосом милосердя у світі, що мчить стрімголов невідомо куди. — Камерарій кивнув у бік ко легії кардиналів, і операторка Бі-бі-сі інстинктивно спрямувала камеру на них. — Мабуть, ми безнадійно застаріли. Мабуть, ці чоловіки — динозаври. Так само, як і я. Хіба світові потрібний голос, що виступає на захист бідних, немічних, знедолених? І Іа захист ненародженої дитини? Хіба нам потрібні такі люди, що — хай і не досконалі — присвячують усе життя тому, щоо переконати кожного з нас дотримуватися принципів мораль ності й не збиватися зі шляху?

Мортаті зрозумів, що камерарій — свідомо чи ні — щойно зробив блискучий хід. Показавши світові кардиналів, він ожи вив Церкву. Місто Ватикан — це вже не просто комплекс буді вель, а люди — такі, як камерарій, що присвятили життя служі 11 ню ідеї добра.