— «Eligo in summum pontificem…» — урочисто вимовив він слова, надруковані на кожному бюлетені. Обираю Верховним non — тифіком… Тоді оголосив ім’я, написане знизу. Після цього взяк голку з ниткою, проколов бюлетень на слові Eligo і нанизав його на нитку. Відтак зробив запис у журналі.

Після цього Мортаті повторив усю процедуру знову. Витяг нув з чаші бюлетень, прочитав його вголос, нанизав на нитку і зробив запис у журналі. Майже відразу він відчув, що перше голосування буде безрезультатним. Згоди не було й близько. У перших семи бюлетенях виявилось сім різних імен. За традицією їх вписували друкованими літерами або ж зміненим почерком, щоб голосування залишалось таємним. Однак у цьому випадку цей прийом був явно недоречний, бо й так усім було зрозуміло, що кардинали голосують самі за себе. Мортаті знав, що причиною цього були не надмірні амбіції. Це був спосіб відтягнути час, щоб жоден кардинал не набрав достатньої кількості голосів у першому голосуванні… і щоб голосування відбулося ще раз.

Кардинали чекали на своїх preferiti.

Нанизавши на нитку останній бюлетень, Мортаті оголосив голосування «безрезультатним».

Тоді узяв нитку з бюлетенями за обидва кінці та зв’язав їх докупи. Виклав аркуші кільцем на срібну тацю. Тоді додав відповідних хімікатів і відніс тацю до невеличкого каміна в себе за спиною. Там він підпалив бюлетені. Папір почав горіти, а додані хімікати зафарбували дим начорно. Дим здійнявся трубою до отвору в даху і з'явився над каплицею, де всі могли його побачити. Кардинал Мортаті щойно подав перший сигнал у зовнішній світ.

Одне голосування відбулося. Папи не обрали.

69

Чидихаючись від випарів, Ленґдон дерся драбиною до світла. Нагорі він чув якісь голоси, але нічого не розумів. У голові паморо-чилось. Перед очима стояв образ кардинала з тавром на грудях.

Земля… Земля…

Із кожним новим щаблем в очах щораз більше темніло, і він ооявся, що от-от знепритомніє. Коли залишилося подолати всього два щаблі, він утратив рівновагу. Інстинктивно рвонув угору і спробував схопитися за край отвору, але до нього було надто далеко. Він відпустив драбину і вже падав назад у темряву, аж раптом під пахвами сильно заболіло. Ленґдон відчув, що висить у повітрі й несамовито розмахує ногами над чорною порожнечею.

Сильні рукй двох швейцарських гвардійців підхопили його попід пахви і потягнули нагору. Наступної миті голова Ленґдона ішринула з діри демона; він задихався й хапав ротом повітря.

І вардійці витягнули його назовні й поклали горілиць на холодну мармурову підлогу.

Якийсь час Ленґдон не знав, де він. Над головою сяяли зорі… рухалися орбітами планети. Поряд кружляли якісь постаті й чулися крики. Він спробував сісти. Виявилося, що він лежить біля підніжжя кам’яної піраміди. У каплиці пролунав знайомий сердитий голос, і Ленґдон нарешті прийшов до тями.

Оліветті кричав на Вітторію.

— Якого дідька ви не визначили відразу, що це тут?!

Та намагалась йому пояснити, як усе сталося.

Оліветті обірвав її на півслові й заходився віддавати накази своїм людям:

— Витягніть тіло! Обшукайте весь храм!

Ленґдон спробував сісти. У каплиці Кіджі було повно швей царських гвардійців. Пластикову завісу, що затуляла вхід, зірва ли, і в легені Ленґдонові полилося свіже повітря. Свідомість по волі поверталася. Він побачив, як Вітторія підійшла до нього і стала навколішки. Обличчя в неї було, як у янгола.

— Як ви почуваєтесь? — Вона ніжно взяла його руку й пома цала пульс.

— Дякую. — Ленґдон, нарешті, сів. — Оліветті шаленіє з люті.

Вітторія кивнула:

— Він має на це всі підстави. Ми схибили.

— Тобто я схибив.

— То реабілітуйтеся. Допоможіть спіймати його наступного разу.

Наступного разу? Ленґдон подумав, що це прикрий жарт. Наступного разу не буде! Ми про/авили свій шанс!

Вітторія подивилась на його годинник.

— Міккі каже, що ми маємо сорок хвилин. Зберіться з думками й допоможіть мені вирахувати наступний вказівник.

— Я ж сказав вам, Вітторіє, тих скульптур більше немає. Стежка світла… — Ленґдон запнувся.

Вітторія ледь усміхнулась.

Заточуючись, Ленґдон, зірвався на ноги й витріщився на твори мистецтва, що оточували його з усіх боків. Піраміди, зірки, планети, еліпси. Раптом усе стало на свої місця. Це — перший олтар науки! Пантеон тут ні до чого! Він збагнув, що ця непримітна каплиця ідеально відповідала намірам ілюмінатів — знач но більше, ніж відомий на весь світ Пантеон. Каплиця Кіджі була альковом, про який мало хто знав, буквально дірою в стіні — пам’ятником видатному покровителеві науки, оздобленим земними символами. Досконало.

Ленґдон сперся до стіни й уважно дивився на величезні піраміди. Вітторія, безперечно, мала рацію. Якщо ця каплиця були першим олтарем науки, то в ній могла й досі стояти скульптури ілюмінатів, що слугувала першим вказівником на стежці про світлення. Коли Ленґдон усвідомив, що не все ще втрачено, у ньо му знову прокинулась надія. Якщо вказівник і справді тут, то нони можуть знайти наступний олтар і схопити вбивцю там.

Вітторія підійшла до нього ближче.

— Я вже знаю, хто був невідомим скульптором ілюмінатів.

Ленґдон здивовано підвів голову.

— Що ви сказали?

— Залишилося тільки з’ясувати, яка зі скульптур…

— Зачекайте хвильку! Ви знаєте, хто був скульптором ілюмінатів? — Він сам намагався дізнатись про це багато років.

— Це Берніні, — усміхнулась Вітторія. Вона помовчала. — Той гамий Берніні.

Ленґдон відразу зрозумів, що вона помиляється. Це аж ніяк не міг бути Берніні. Джанлоренцо Берніні був другим найзнаме11 итішим скульптором за всі часи, славою він поступався хіба що Мікеланджело. У сімнадцятому столітті Берніні створив більше скульптур, ніж будь-який інший митець. Тим часом той, кого нони шукали, був невідомий, ніхто.

Вітторія спохмурніла.

— Щось ви не зраділи.

— Це не може бути Берніні.

— Чому? Берніні був сучасником Галілея. І видатним скульптором.

— Він був дуже знаменитий і до того ж католик.

— Знаю, — погодилась Вітторія. — Точнісінько, як Галілей.

— Ні, — заперечив Ленґдон. — Зовсім не як Галілей. Галілей був для Ватикану більмом на оці. Берніні ж був його гордістю. І [ерква була від нього в захваті. Ватикан оголосив Берніні найвизначнішим фахівцем у галузі мистецтва. Берніні практично усе життя прожив у стінах Божого міста!

— Чудове маскування. Лазутчик ілюмінатів у таборі ворога.

Ленґдон втомився переконувати.

— Вітторіє, ілюмінати називали свого таємного митця іі maestro ignoto — невідомим майстром.

— Атож, невідомим для них. Подумайте про масонів — у них тільки найвищі ешелони знали всю правду. Галілей міг тримати

ім’я Берніні в таємниці від більшості членів братства… задля без пеки самого ж Берніні. Тому Ватикан так нічого й не довідався.

Вона Ленґдона не переконала, але він мусив визнати, що в її словах є своєрідна логіка. Ілюмінати прославилися вмінням берегти таємниці. Усю правду знали лише декілька членів найвищого рангу. У цьому був секрет їхньої здатності залишатися в підпіллі.. Дуже мало хто знав усе.

— Зв’язок Берніні з ілюмінатами, — з усмішкою додала Вітторія, — пояснює, чому він створив ці дві піраміди.

Ленґдон подивився на величезні скульптури й похитав головою.

— Берніні був релігійним скульптором. Ці піраміди аж ніяк не міг вирізьбити Берніні.

Вітторія знизала плечима.

— Скажіть це табличці, що у вас за спиною.

Ленґдон повернувся і прочитав:

КАПЛИЦЯ КІДЖІ Споруджена за проектом Рафаеля.

Усе внутрішнє оздоблення — робота Джанлоренцо Берніні.

Ленґдон двічі перечитав напис на табличці, але далі не вірив. Джанлоренцо Берніні прославився за вигадливі, витончені скульптури Діви Марії, янголів, пророків і Пап. З якого б це дива він різьбив піраміди?