Упродовж минулих двох тижнів Янус відкрив йому чимало таємниць… Однією з них був цей тунель. Давній, утім, і досі цілком придатний для використання.

Наближаючись до цитаделі ворога, убивця застановлявся, чи завдання, що чекає на нього там, буде й справді таким простим, як обіцяв Янус. Янус запевнив, що хтось усередині про все подбає. Хтось усередині. Неймовірно. Що більше він думав про свою місію, то простішою вона йому здавалася.

Вахад… тінтаїн… тхалатха… арбаа, подумки сказав він арабською, дійшовши до кінця тунелю. Один… два… три… чотири…

— Здається, ви чули про антиматерію, містере Ленґдон? — Вітторія уважно дивилась на нього. Її смаглява шкіра різко контрастувала з білими стінами.

Ленґдон звів очі. Раптом він відчув себе невігласом.

— Можна так сказати… У певному сенсі.

— Ви дивилися «Стар трек». — Вона ледь помітно всміхнулася. Ленґдон почервонів.

— Мої студенти люблять цей серіал… — Він наморщив чоло. — Здається, антиматерія слугує паливом для «Ентерпрайза»?

— Добра наукова фантастика черпає ідеї зі справжньої науки.

— То антиматерія реально існує?

— Це закономірність природи. Усе має свою протилежність. Протони мають електрони, «верхні» кварки мають «нижні» кварки. На субатомному рівні панує досконала симетрія. Матерія й антиматерія — це інь і ян фізики. Антиматерія забезпечує фізичну рівновагу. — Ленґдон пригадав про дуальність Галілея. — Науковцям відомо ще з 1918 року, що в результаті великого вибуху утворилося два види матерії. Один із них — це та матерія, яку ми бачимо навколо. З неї створені гори, дерева, люди — все на Землі. Другий вид — протилежність знайомої нам матерії. Вона ідентична з нею в усьому, за винятком того, що її частинки мають протилежний заряд.

— Добре, але ж зберігати антиматерію практично неможливо, — нарешті отямився Колер. У його голосі забриніли нотки сумніву. — Як вам із батьком вдалося її нейтралізувати?

— Батько сконструював вакуумний контейнер з протилежною полярністю, щоб витягувати позитрони антиматерії з прискорювача, перш ніж вони зникнуть.

— Але ж вакуум витягував би і матерію! — сердито вигукнув Колер. — Відділити ці частинки одні від інших неможливо!

— Батько розділив їх за допомогою магнітного поля. Матерія перемістилася вправо, антиматерія — вліво. Вони, як відомо, мають протилежні заряди.

Стіна невіри, якою оточив себе Колер, схоже, нарешті дала тріщину. Він подивився на Вітторію з німим подивом і раптом сильно закашлявся.

— Неймо… вірно, — вимовив, витираючи вуста, — однак… — Здавалося, його здоровий глузд усе ще опирається. — Добре, припустімо, що ідея з вакуумом спрацювала, але ж самі контейнери створені з матерії. Антиматерію неможливо зберігати всередині матерії. Від контакту вона вмить…

— Антиматерія не торкається стінок контейнера. — Вітторія, очевидно, чекала, що він про це запитає. — Вона висить у вакуумі. Ці контейнери називаються «пастками для антиматерії», бо вони втримують антиматерію в центрі на безпечній відстані від стінок і дна.

— Утримують? Як?

— За допомогою двох магнітних полів, що перетинаються. Ось, подивіться.

Вітторія перейшла через усю кімнату і взяла якийсь великий електронний прилад. Ленґдонові він нагадав променеву гармату з мультфільмів — широченна труба з оптичним прицілом і безліч електронних причандалів. Вітторія встановила прилад на рівні одного з контейнерів, подивилася в окуляр і покрутила якісь регулятори. Тоді відступила вбік, запрошуючи Колера. Той розгубився.

— Ви що, зібрали видимий обсяг?

— П’ять тисяч нанограмів, — відповіла Вітторія. — Це рідка плазма, що містить мільйони позитронів.

— Мільйони? Але ж досі ще нікому й ніде не вдавалося виявити більше, ніж кілька частинок…

— Ксенон, — спокійно пояснила Вітторія. — Батько пускав пучок частинок у струмінь ксенону і так відривав електрони. Усіх подробиць він мені не розповідав. Знаю лише, що він одночасно пускав у прискорювач ще й вільні електрони.

Ленґдон перестав будь-що розуміти і навіть засумнівався, чи розмова й досі ведеться англійською. Колер замислився, зморшки в нього на чолі поглибшали. Раптом він уривчасто зітхнув і обм’як, наче в нього влучила куля.

— У результаті цього всього мало б залишатися…

Вітторія кивнула:

— Саме так. Чимало частинок антиматерії.

Колер знову подивився на прозорий контейнер. Тоді невпевнено витягнувся в своєму кріслі і приклав око до окуляра мікроскопа. Він довго дивився, ніяк не реагуючи. Коли ж нарешті відірвався від окуляра і знову опустився в крісло, на чолі в нього був піт. Зморшки на обличчі розгладилися.

— О Боже, — прошепотів він. — Ви справді це зробили…

Вітторія кивнула.

— Це зробив мій батько.

— Я… не знаю, що й казати.

Вітторія повернулась до Ленґдона.

— Не хочете подивитися? — Вона показала на мікроскоп.

Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.

І тоді він це побачив.

Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі — блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювались на її поверхні від руху.

— Воно… плаває, — вимовив він.

— Так і має бути, — сказала Вітторія. — Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані, антиматерія — це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, — надскладне завдання, бо все на Землі утворене з матерії. Антиматерію можна зберігати тільки так, щоб вона не торкалася нічого — навіть повітря.

Ленґдон був вражений. І скажіть після цього, що неможливо працювати у вакуумі!

— А ці пастки для антиматерії, — втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, — теж спроектував твій батько?

— Насправді це була моя ідея, — скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. — Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему — герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях — магніти з протилежними полюсами.

— Схоже, тобі передався батьків геній. '.

— Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалїї ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.

Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.

— Звідки надходить електрика для цих магнітів? — поцікавився Колер.

— Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, — пояснила Вітторія.

— А що, як магнітне поле зникне?

— Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.

Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.

— Анігіляція?

— Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», — спокійно мовила Вітторія.

— Зрозуміло, — кивнув Ленґдон.

— Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві нові частинки — їх називають фотонами. Фотон — це, по суті, мікроскопічний спалах світла.

Про фотони Ленґдон читав — це частинки світла, найчистіша форма енергії. Він стримався й не запитав про фотонні ракети, що їх капітан Кірк застосовує проти клінґонів у «Стар трек».