135

Світанок прийшов до Рима пізно.

Вранішня злива змила натовп із майдану Святого Петра. Журналісти залишилися. Прикрившись парасолями або сховавшись у мікроавтобусах, вони коментували події минулої ночі. У храмах по всьому світу було велелюдно. Це був час роздумів і розмов… для представників усіх релігій. Запитань було безліч, а відповіді, здавалося, тільки породжують нові — ще складніші — запитання. Ватикан мовчав. Жодних_/офіцш-них заяв не зроблено. /

Глибоко у Ватиканських гротах кардинал Мортаті стояв па колінах перед відкритим саркофагом. Він підніс руку і стулин почорнілий рот померлого. Його Святість тепер здавався уми ротвореним. Він знайшов, нарешті, вічний спокій.

Біля ніг Мортаті стояла золота урна, наповнена попелом. Мор таті сам зібрав його й приніс сюди.

— Шанс на пробачення, — сказав він Його Святості, кладучи урну в саркофаг поряд із тілом. — Немає любові сильнішої, ніж любов батька до сина. — Мортаті прикрив урну краєм папської мантії. Він знав, що ці священні гроти призначені тільки для останків Пап, але чомусь мав відчуття, що вчинив правильно.

— Сеньйоре? — покликав хтось, заходячи до гротів. Це був лейтенант Шартран. Його супроводжували троє швейцарських гвардійців. — Вас чекають на конклаві.

Мортаті кивнув.

— Іще хвильку. — Він востаннє подивився в саркофаг і підвівся. Повернувся до гвардійців. — Час Його Святості спочити з миром. Він цього заслужив.

Гвардійці підійшли і з величезним зусиллям посунули кришку саркофага назад. З глухим стуком вона стала на місце.

Мортаті йшов сам через двір Борджіа до Сікстинської капели. Свіжий вітерець ворушив краї його мантії. Із папського палацу вийшов один кардинал і наздогнав його.

— Чи можу я мати честь супроводжувати вас на конклав, сеньйоре?

— Це буде честь для мене.

— Сеньйоре, — звернувся кардинал. Він був стурбований. — Кардинали просять у вас пробачення за минулу ніч. Нас засліпило те…

— Прошу вас… — перебив його Мортаті. — Іноді наш розум бачить те, чого прагне серце.

Кардинал довго мовчав. Тоді мовив:

— Вам уже сказали? Ви вже не головний виборець.

— Так, — усміхнувся Мортаті. — Я вдячний Богові за маленькі милості.

— Колегія кардиналів схотіла, щоб ви мали право бути обраним.

— Схоже, милосердя в цій Церкві ще не вмерло.

— Ви мудрий чоловік. Ви добре нами керуватимете.

— Я старий чоловік. Я керуватиму вами недовго.

Обоє розсміялися.

Коли вони дійшли до краю двору Борджіа, кардинал завагався, наче хотів про щось запитати й не наважувався. Він подивився на Мортаті з дивним виразом, неначе йому в серце знову закрався благоговійний страх минулої ночі.

— Ви знаєте, — пошепки зацитав він, — що на балконі ми не знайшли жодних останків?

Мортаті усміхнувся.

— Можливо, їх змив дощ.

Кардинал подивився в похмуре небо.

— Так, можливо.

136

Перед полуднем небо над Римом усе ще вкривали важкі хмари, коли над Сікстинською капелою з’явилися легкі пасма білого диму. Звиваючись, вони здіймались до неба й повільно розсіювались.

Ґюнтер Ґлік стояв на майдані Святого Петра й задумливо дивився на білу хмарку. Останній акт…

Чиніта Макрі підійшла до нього ззаду і, поставивши камеру на плече, сказала:

— Пора.

Ґлік понуро кивнув. Він повернувся до неї, пригладив волосся і глибоко вдихнув. Моя остання передача, подумав. Довкола них зібрався невеличкий натовп.

— Ефір через шістдесят секунд, — оголосила Макрі.

Ґлік глянув через плече на дах Сікстинської капели.

— Можеш захопити дим?

Макрі терпляче кивнула.

— Повір, Ґюнтере, я вмію вибирати ракурс. І

Ґлік почувся бовдуром. Ну звичайно, вона вміє. Кадри, що їх Макрі відзняла минулої ночі, мабуть, здобудуть їй Пулітцерівсі. ку премію. А от він відзначився… Навіть думати про це не хоті лося. Він був певен, що Бі-бі-сі пошле його під три чорти; тепер

їм доведеться відбиватися від позовів з боку кількох впливових суб’єктів… Серед них ЦЕРН і Джордж Буш.

— Ти виглядаєш чудово, — покровительським тоном сказала Макрі, відірвавшись від камери. Здавалося, її щось непокоїть. — Ти не образишся, якщо я тобі щось… — Вона змовкла, не наважуючись договорити.

— Порадиш?

— Я тільки хотіла сказати, що не конче йти зі скандалом, — зітхнула Макрі.

— Знаю, — сказав він. — Ти хочеш простої й швидкої кінцівки.

— Якнайпростішої і якнайшвидшої. Покладаюсь на тебе.

Ґлік усміхнувся. Простої й швидкої кінцівки? Вона що, жартує?

Історія, що почалась минулого вечора, заслуговує значно більшого. Несподіваного повороту. Ще однієї «бомби». Приголомшливої сенсації.

На щастя, таку сенсацію Ґлік уже приготував і тільки чекав відповідного моменту…

— Увага! Ти в ефірі… п’ять… чотири… три…

Чиніта Макрі подивилася в камеру й зауважила у Ґліка в очах лукаві іскорки. Я ненормальна, що дозволила йому вести репортаж, промайнуло в неї в голові. І що я собі думала?

Але міняти щось було пізно. Вони вже були в ефірі.

— Прямий репортаж із Ватикану, — оголосив Ґлік після того, як Макрі дала йому знак. — Я Ґюнтер Ґлік. — Він урочисто подивився в камеру, давши глядачам нагоду помилуватися білим димом, що здіймався над Сікстинською капелою. — Пані й панове, до вашої уваги офіційне повідомлення. Сімдесятидев’ятирічного кардинала Саверіо Мортаті щойно обрали наступним Папою Римським. Ще напередодні конклаву Мортаті не здавався серйозним претендентом, але колегія кардиналів проголосувала за нього одностайно.

Коли Макрі почула цю промову, їй трохи полегшало. Сьогодні Ґлік поводився на диво професійно. Навіть суворо. Уперше в житті Ґлік виглядав і говорив, як справжній репортер.

— Як ми вже повідомляли, — вів далі Глік упевненим голосом, — Ватикан поки що не дав жодних офіційних пояснень щодо чудесних подій минулої ночі.

Добре. Чиніта ще більше заспокоїлась. Поки що все добре.

Обличчя Ґліка посмутніло.

— Хоч минула ніч була ніччю чудес, вона водночас була й ніччю трагедій. У вчорашньому конфлікті загинуло четверо кардиналів, а також головнокомандувач швейцарської гвардії Оліветті і капітан Рошер. Обоє пішли з життя, виконуючи службові обов’язки. Інші жертви — це Леонардо Ветра, відомий фізик із ЦЕРНу й піонер у технології виробництва антиматерії, а також Максиміліан Колер, директор ЦЕРНу, який, вочевидь, прибув до Ватикану, щоб допомогти врегулювати кризу. Ватикан поки що не назвав офіційної причини смерті містера Колера, але, за попередньою інформацію, він помер через різкого загострення давньої хвороби.

Макрі кивнула. Репортаж ішов досконало. Точнісінько, як вон и домовлялись.

— Після вибуху в небі над Ватиканом технологія виробництві антиматерії стала темою номер один у наукових колах. Навколо неї почались гарячі дискусії. У заяві ЦЕРНу, яку сьогодні вранці оприлюднила асистентка містера Колера в Женеві Сильвія Бодс лок, було сказано, що, попри величезний потенціал антиматерії, рада директорів цієї шановної установи призупиняє всі дослі дження в цій сфері до часу, коли можна буде гарантувати більшу безпеку цих технологій.

Прекрасно, подумала Макрі. І на завершення.

— Неможливо не зауважити відсутності сьогодні на наших екранах, — вів далі Ґлік, — Роберта Ленґдона, професора з Гарвар да, що прибув до Ватикану вчора, аби поділитися знаннями про ілюмінатів, які могли б допомогти врегулювати кризу. Хоч ми мили вагомі підстави припускати, що містер Ленґдон загинув під ч. н вибуху, пізніше нас повідомили, що його бачили на майдані Син того Петра вже після цього вибуху. Як він там опинився, достемсі і но не відомо, але працівниця лікарні Тіберіна стверджує, що кіль ка хвилин за північ містер Ленґдон упав з неба в Тібр; у лікарні йому надали медичну допомогу й відпустили. — Ґлік звів брови. —