І варта з Царського двора.
Бо, якщо він сказав, що треба
В державі знищить всіх ворон,
Йому не смієш ти перечить,
Бо він сьогодні Соломон.
Бо президенти, то не люди,
Вони були колись людьми,
До того, поки в крісло всілись,
І ще не мали ордени.
Ну, а холопам дай команду,
То ті й за чортом побіжать,
Бо вже усі вони не можуть,
Щоб комусь попу не лизать.
Раніше рвались всі до Бога,
Зараз до чорта на той світ.
Чому ж змінилась в нас дорога,
І помінявся наш політ?
Невже коза із Херосіми
Та, що там вижила одна? –
Їм оптимізм усім вселила,
Бо залишилася жива.
Але вже вік не Херосіми,
І в світі бомби вже не ті,
І як їх всі на землю кинуть –
Згорять і мертві, і живі.
Не допоможуть й катакомби,
Бо, якщо ти почнеш війну,
Краще бери вже простирадло,
І на кладовище, в – труну.
Бо не врятують підземелля,
А там ще встигнеш побувать.
Чи може Сонце, Місяць, зорі
Тобі набридли, так сказать?
Чи може маєш власне Сонце?
Яке нічим не замінить!
Чи малувато в світі щастя,
Чи вам нема кого любить?
Отож, не можу зрозуміти,
Чого ще треба цим «вождям»,
Які родились, щоб лякати,
Й локшину всім чіпляти нам?
Отож, не можу зрозуміти,
Нащо тобі ота війна?
Щоб на людину говорили,
Що та, як валянок дурна.
Живеш собі й живи спокійно,
Дівчаток шпокай і радій,
І хоч ти став вже генералом,
Але, будь-ласка, не наглій.
Бо де знайдеш таку Планету,
І де знайдеш такий ще рай?
Щоб кожна файна молодичка
Пропонувала вам вай-вай...
Ну хай залишишся ти жити,
Неначе шкурка з мандарина,
Й на тебе стануть пальцем тикать:
– Погляньте ви на ту тварину!
1.12.1966 р.
ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ
О ні, я тебе не забуду,
Бо очі занадто ясні,
І груди, як світлі гірлянди,
Завжди виграють, як вогні.
О, як би ті білі ромашки,
Що, ніби під Сонцем роса,
Хотів би схопить за ті бляшки
Що світять, як промінь костра.
І з того пекучого сяйва
Пить ніжності вічний нектар,
Аж поки, нарешті, ти скажеш:
– Рятуй мою душу! – пожар!..
7.8.1967 р.
ЯКБИ ТИ ЗНАЛА
Якби ти знала, молодичко,
Як же хотів я підійти,
Аби в твоє поглянуть личко,
Але хіба дадуть чорти.
Якби ти знала, як хотілось
Тебе в той вечір обійнять,
І дотягтись до того тіла,
Що не дає всім хлопцям спать.
Якби ти знала те, дівчино,
Чому дубочки шепотять?
А десь в садку цвіте калина,
І всі її зірвать хотять.
8.5.1967 р.
ДИВЛЮСЬ НА ТЕБЕ
Дивлюсь я на тебе, а інша на думці,
Бо в іншої очі ясніші зорі,
І світять, і гріють, і ніжно голублять,
І кличуть до себе, як хвилі морські.
Дивлюсь я на тебе, а згадую іншу,
Бо досить мені вже тієї журби,
Яка колись серце моє розтопила,
І тут же десь з іншим пішла по гриби.
15.7.1963 р.
БОЖИЙ ХРАМ
Дивлюсь на небо: тут і там
На небі вогники палають,
А хлопці думають, то храм,
І по селу дівчат шукають.
9.9.1979 р.
КОЛИ ПЛИВУТЬ ХМАРКИ
Коли пливли по небі хмари,
А я до тебе притуливсь,
То я забувсь про всі кошмари,
Які за тиждень надививсь.
17.12.1979 р.
ПЕРШОПРОХОДЦЮ
Пам’ятай, мій любий друже,
Не спіши стрибать туди…
Бо як раз стрибнеш в ту «лужу»,
То, вважай, що назавжди.
31.12.1968 р.
ЯКЩО КОХАЄТЕ ЛЮДЕЙ
Ото і всього насолоди,
Як ви кохаєте людей,
Коли ще вас тягне в походи,
І дишете вогнем ідей.
24.11.1966 р.
ЩОБ ХЛОПЦІ ЦІЛУВАЛИ
Якби менше ви брикались,
Вас би всіх зацілували.
28.11.2011 р.
Я – ІДУ!
Хочеш ніжитись в саду?
Приготуйся, я – іду!
СКАЖИ МЕНІ...
В останній раз тобі пишу,
В останній раз тебе благаю:
Ти світ наш Божий не гніви
За те, що я тебе чекаю.
І хоч не радує життя
Таке нудне та однобоке,
Але у мене почуття,
Немов на площі – караоке.
Я знаю, що прийде той час,
Коли й тебе життя утомить,
І ти захочеш відпочить,
Як та коза, що в полі бродить.
А поруч буде все мовчать,
Й ніхто не зможе обізватись,
Тоді і ти почнеш кричать,
Щоб з кимось хоч поспілкуватись.
14.10.1962 р.
МУРАШНИК
Вас запитають ще потомки,
Де ви були, і хто з вас хто,
Навіщо в партію вступали,
В яку не вірив з вас ніхто?
І дерли шкуру з менших в чині,
І говорили: пуп землі,
Це той, хто їздить на машині,
А ви – мурашечки малі.
А ті мурашки дні і ночі,
Чи дощ надворі, чи туман,
Чи Сонце світить, чи не світить –
Орали землю – тут і там.
Ніхто на їх навіть дивитись
І не хотів, і не бажав,
Аби мурашник той невмитий
Землю орав і план давав.
А ти це знав, що більше тиждня
Вони не будуть страйкувать,
Бо як не стануть працювати,
То як же діток годувать?
28.2.1967 р.
ЛЮДСЬКІ СЛЬОЗИ
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто бреше, як Бобік, не знаючи, нащо!
Хто гідність людини суспільству на сором
Міняє в житті, не проживши ще й сорок.
Хто розум шліфує над тим, як найкраще,
Людей залякать і принизить трудящих.
Щоб зменшить розцінки й собі в нагороду
Украсти як більше, а дулю народу.
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто щастя шукає в чужому нещасті,
Хто радість вбачає у криках людей,
Що море створили із сліз, що з очей.
А ти в тому горі, неначе на морі,
Вигулюєш душу собачу свою,
То де ж твоя совість, скажи ж ти, Оноре,
Як знаєш, що море, то – сльози людські.
28.6.1967 р.
СЬОГОДНІ ТИ ЦАР
Якщо ти директор, то це ще не значить,
Що можеш блудить, а всі інші батрачить,
Тебе не цікавить ні Ненька, ні мати,
Чи спала вона, а чи топлена хата.
Сьогодні ти Цар, а ким будеш ти завтра,
Чи думав хоч раз ти про дядька Назара,
Який, як і ти – теж колись був міністром,
А вигнали хлопця, став знов – трактористом,
Бо більше робити не вмів він нічого,
Та й добре колись заробляв він на ньому,
Та тільки розцінок старих не пізнав,
Хоч сам, як міністром був – їх скасував.
Хоч ти і директор, одначе не знаєш,
Ким син ще твій буде, якого кохаєш!
Як доля тобі посміхнеться, не знаєш,
Навіщо ж народ свій, скажи, обдираєш?
30.6.1967 р.
НІЧОГО ДУРИТИ!
Ми захистим самі державу,
І нічого людей дурить,
Що не дамо якщо Ірану,
То не залишимося жить.
Таких братів мені не треба,
Поки даєш, то доти й брат,
Бо християнство мусульманин
Не піде зроду захищать.
Й не агітуй мене, між нами,
Я також хочу їсти й пить,
Годуйте краще їх піснями,
А мій народ, як танк – мовчить.
7.1.1967 р.
ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
Я б за очі оті, очі – лагідні
Свою б душу юначу віддав,
Бо для мене вони, ніби ягідки,
Яких кращих в житті я не знав.