На вулицi була чудова погода. Щойно я починав думати про погоду - водночас згадував професора-метеоролога, його сина та Валентина Юрiйовича-вiолончель, котрий залицявся до моєї Сари. «В його дружину, Сару Полонську, був закоханий музичний збоченець. Це був чоловiк настiльки схожий на вiолончель, що якби не голова, нiхто б не здогадався, хто на кому грає«. Встиг подумати я, як раптом Террi рвонув до кущiв, а менi надавала ляпасiв вразлива гiлка акацiї. Годi мрiяти та розмiрковувати, можна без ока залишитись. А я дуже любив розмiрковувати та мрiяти. Однiєю з моїх мрiй-мiркувань була така: я складав книжки вiд iменi мого невiдомого бiографа. Я уявляв себе видатним померлим, бiографiю якого дослiджують, тож складав книжковi фрази… «Уууу». Я копнув ногою цеглину.

«Террi - фу!» «Не хвилюйтеся, в мене дiвчинка, i вона не гуляє! Можемо спокiйно спiлкуватися!» Почув я лагiдний голос. На мене дивилася симпатична дiвчина, яка тримала на повiдку кумедне вухасте створiння. Блакитнi очi можуть бути такими сонячними! «Плямка, дивися, кого ми зустрiли! Ай, який красень, якi ж ми поважнi, нюхалка така, справжнiй мужчина!» Собачники - ненормальнi. Нi, точно говорю, вони ненормальнi. Дупу кумедного вухастого створiння продовжувало тiло Террi. «Це вони вiтаються! Ну, годi вже, годi. Зараз я тебе спущу, Оладко! А ви свого спускатимете? Може, хай побiгають?» Дiвчина випромiнювала доброзичливiсть. «Вчора я розмовляла з вашим сином. Такий розумний хлопчик!» Судячи з цих слiв, вона перебувала в станi захоплення вiд Емiля. Не могла ж вона подумати, що мiй син - Гестапо. Це було б занадто. «То ви вiдпустите Террi? Чи вiн у вас ще не какав i вам треба вiдiйти, щоб його нiщо не вiдволiкало?»

Я закляк. Це було чуже, не моє життя. В моєму життi не траплялися люди, яких хвилювало, чи какають собаки, принаймнi, до тих пiр, поки їхнiй черевик не втрапляв у псяче лайно. Я не знав, як звiльнити Террi, хоча залюбки вiдпустив би його пiд три чорти! «Карабiн». Промовила до мене симпатична всмiхнена дiвчина. Маленьке вухасте створiння всiлося на мої кросiвки. «Ой, ви подобаєтеся Плямцi!» Я не зрозумiв, що вона має на увазi. Карабiн. Для iменi - дуже дивно. Хоча називають же дiтлахiв - Емiль. «Павло». Про всяк випадок сказав я. «Ой, дуже приємно. Нона. Давайте я вам допоможу, щось ви нiяк його не вiдчепите, мабуть, син частiше за вас з ним гуляє, так?» Вона нахилилася. Другий розмiр. Подумав я. Викот на її джемперi був для неї виграшним. Не знаю, що вона там нашаманила, але Террi вивiльнився, собаки почали бiгати навколо нас. «Нона i Оладка». Я пригадав напис на туалетному графiку. «Ноно, а ви часом не знаєте, хто такий дядько, схожий на ММ?» «Перепрошую?» «Не звертайте уваги».

Вона почала розповiдати про алергiю в Оладки. А я думав про те, як змiнилося моє життя. Принаймнi, мiй млосно-кавовий ранок. «Господи, я ж iще не випив жодної фiлiжанки кави!» Сказав я вголос. «О». Вiдповiла Нона. Її сонячнi очi наче захмарило. Вона вмiла спiвчувати. «Дивiться, ваш покакав! Тепер ви можете бiгти додому, сподiваюся, встигнете покавувати. Вам, мабуть, теж на роботу? А моя паразитка все не какає. Доведеться йти до парку. Бувайте. Переказуйте нашi вiтання Емiльчику».

«Ти чого його спустив? Як я тепер витру йому лапи?» Террi витягнувся на моєму лiжку iз дуже задоволеним виглядом. «Я не змiг його причепити до поводка. Покажеш менi як то робиться». Буркотнув я. «А чого ти його вiдчiплював? Робити нема що?» «Щоб вiн побiгав iз Оладкою, - пояснив я. - Тобi вiд неї вiтання. I вiд Нони також». «Вiд Нони? Супер! Скажи, вона - Богиня?» Я нiчого не мав проти того, що Нона - Богиня. «Все одно дарма ти його спускав. Добре, що все обiйшлося i Террi не втiк iз сукою». «Террi бiгає за суками?» «Звiсно, бiгає. Вiн не кастрований собака. Хоча мамi пропонували його каструвати. Тiтка Геня. Це мамчина подруга, її звати Генрiєта, але всi її звуть - Геня. Вона так i сказала: «Соню, у тебе вдома три кобелi, каструй хоча б одного - зрозумiєш, яке це задоволення!» Але це вона тому казала, що в неї важко проходив клiмакс. Зараз вiн вже минувся, i тiтка Геня нiкого не хоче каструвати, принаймнi, я такого не чув».

«Тепер повернемося до нашої довигулянкової розмови. Що ти повiсив у моєму туалетi?» «Маєш на увазi картонку?» З цих слiв я зрозумiв, що в туалетi вiн повiсив ще щось. Я попрямував туди. Картонка з написами на мiсцi. Поруч був приклеєний пластиковий гачок. А на ньому - бузкового кольору камiнець на шовковiй червонiй нитцi. «Що за шаманство?» «Це - аметист. Ти щось знаєш про лiкувальнi можливостi дорогоцiнних та напiвдорогоцiнних каменiв? Аметист спроможний лiкувати будь-якi шлунковi розлади, тому вiн тут». «З каменем зрозумiло». «Ну слава Богу! Це ж треба, швидко ти цього разу!» «А це що таке? Перепис собак та сусiдiв?» «Не так банально. Це - графiк сучих мiсячних». «Що?» «Ну, сучi мiсячнi, що незрозумiлого? Тiчка! Террi дуже пристрасний. Якщо якась сука гуляє - морока з ним. Втiкає. Одного разу вiн ледь не зґвалтував кобеля, якого нещодавно зводили з сукою. Вiд нього пахло сукою, от Террi за ним i побiг. А потiм з тиждень вiн думав, що став голубим, ховався за диваном та зiтхав, але попустило». Я мовчав. «У нас вдома висить величезний плакат на дверях до комори. Тут менi важко, бо я ще не знаю всiх сук, тiльки будинком пройшовся, а вчора зустрiв Нону i дiзнався, коли гуляє Оладка, вони з сусiднього будинку».

«Отже, з 28 жовтня, якщо я правильно второпав, гуляє пудель з нашого будинку?» Як це мило, в моєму туалетi висить графiк сучих мiсячних, очевидний доказ проживання в цiй хатi манiяка-зоофiла! «Второпав. Абрикосова пуделiха. Карiна». «Зрозумiло. А хто такi Вазука та дядя, сх. на ММ?» «Тут написано. Вазука - це собака, породи акiта-iну, дуже рiдкiсна японська порода собак, вони схожi на лайок. Знаєш, як виглядають лайки?» «Приблизно. Це така кудлата, велика, руда?» «Можливо, саме така, я ж не знаю, про що ти зараз подумав. Бо тебе збагнути - легше пiвгаю вiдсокирити. Це старенький Саранський так говорить. Вiн сидiв за переконання». «За якi переконання?» «Полiтичнi. Вiн був проти п'ятої графи. За часiв Йосипа Джугашвiлi». «О, Господи». «Господь був би також проти цiєї графи, до речi. Що тебе ще цiкавить?» «Дядя, сх. на ММ. Чекай, дай вгадаю, це дядя, схожий на… на кого схожий цей дядя? Наче нi на кого вiн не схожий. Може, схильний? Але схильний до, а не на. А може це дядя схибнутий на?… На чому вiн може бути схибнутий?… на цукерках М amp;M's? Яке iдiотство».

«Ти краще сiдай, дай мозковi перепочити. Пригощайся. Я тобi зробив снiданок, як i обiцяв». Я поставив варитися каву. «Коли тобi до школи?» «Зараз вже йду. Але ти не хвилюйся, повернуся за чотири години». «Що це?» Я подивився на тарiлку, що стояла передi мною. Вiд тарiлки пахло чимось солодким. Бiло-шоколадна маса. В центр цiєї композицiї «бiлi та негри друзi навiк» Емiль встромив чайну ложку. Вона менi нагадала пам'ятник-стелу. «Що це?» Повторив я. «Солодкi сирки в шоколадi, що ж iще?! Я тобi їх пом'яв, щоб вони виглядали бiльш домашнiми». «Дякую, але я цього не їстиму. Хочеш - запихуйся сам. Мене верне вiд сиркiв!» Я налив собi першу фiлiжанку кави. «Знаєш, постiйно гризти твердий сир, псувати шлунок та судини яєчнею - до добра не доведе.

От, прикладом, дядько Тарас…» «Це чий дядько?» «Олесьчин». Я загарчав. Террi також. «Зараз, Террi, дам тобi горошинки!» Емiль насипав собацi сухого корму з пачки «Хiлз», трохи подумав та додав трохи з пачки «Старт». «I що дядько Тарас?»

Я не помiтив, як видудлив каву. Зашвидко. Налив ще. Дуже кортiло випити. Я полiз до шафи. «Якщо ти полiз по ром, попереджаю, що однiєї пляшки немає«. Пляшки не було. На тому мiсцi, де вона стояла, я помiтив клаптик паперу. «Павле, через форс-мажорнi обставини, через увесь цей безлад, я забув про день народження Вiктора Леонiдовича, тому дозволив собi позичити в тебе запаковану пляшку рому. Вона мала презентабельний вигляд, бiльше нiчого придатного я в квартирi не знайшов. Крiм дивної скульптурної композицiї, де батько наче жбурляється своїми дiтьми. Але оскiльки Вiктор Леонiдович - багатодiтний батько, я вирiшив, що дарувати таку композицiю занадто ризиковано, це може образити. Дякую за розумiння, пляшку поверну найближчим часом, коли дiстануся до вiдповiдної крамницi. З повагою, Ге. Ста. По».