Я перетяг свої речi до твоєї спальнi. А батько буде жити в кабiнетi, вiн часто працює ночами. Залишається одне спальне мiсце - цей диван. На кухнi. Вiн - твiй». «А чому це вiн - мiй, а не твiй? Я можу вiддати у розпорядження твого батька мiй кабiнет, в мене лeп-топ, байдуже де на ньому працювати. I я поважаю його вiк i… чим вiн займається?» «Вiн - професор. Дослiджує метеорологiю». «Це пукання чи погода? Я плутаюся. Не розумiю, навiщо йому працювати вночi для того, аби верзти казна-що з приводу погоди або пукання. Кожен може цим займатися. Втiм, неважливо, хай живе в моєму кабiнетi, працює, що завгодно робить, навiть пукає або ворожить на дощ! Звiсно, в мене там залишилися деякi книжки та диски, але я можу вiдiбрати i взяти все, що менi потрiбно. Але чому ти будеш спати в моєму лiжку, а я мушу ночувати на кухнi, га?»

«Перше. Якщо спуститися на твiй рiвень знань - батько займається погодою. Пуканням, як ти висловився (в принципi, серед культурних людей це зветься метеоризмом), займаються лiкарi, якi спецiалiзуються на хронiчних колiтах, запорах, гострих кишечних захворюваннях та дисбактерiозах. I я вважаю, якщо ти й надалi так харчуватимешся, як харчуєшся, обов'язково перетнешся зi згаданими фахiвцями. Друге. Взагалi-то, метеорологiя - наука про атмосферу Землi. Батько ж спецiалiзується на фiзичнiй метеорологiї. Це розробка радiолокацiйних та космiчних методiв дослiдження атмосферних явищ. Та синоптичної метеорологiї: як вiдомо, це наука про закономiрностi погодних змiн. Не треба так працювати лобом, можеш не запам'ятовувати, але як для дипломованого географа, людини з вищою освiтою, в тебе знання вiдсутнi.

Третє. Мама каже, що дитина не повинна спати там, де вона працює. В iдеалi дорослi люди теж не повиннi так робити, але якщо вже так сталося, їм це шкодить менше, нiж дитинi. Якщо даний факт екстраполювати на нашу ситуацiю, це значить, що я не повинен спати там, де вправляюся на фортепiаннiй грi. Вправляюся я на кухнi, отже спати маю в iншому мiсцi. Все дуже просто». Поки я думав про достойну вiдповiдь, залунав дзвоник, i Террi, вправно подолавши бар'єр - мою ногу, вилетiв у коридор. «Батько! Зараз будемо вечеряти. Забув тобi сказати, коли ми сядемо за стiл - не починай з батьком жодних професiйних розмов. Виключно - стороннi теми!» «Такi, примiром, як погода?» «Ну ти i гальмо», - вiдгукнувся Емiль. Вiн бiг вiдчиняти дверi.

Зазвичай, дiтей спантеличують очевиднi дурницi, якi вони чують вiд дорослих, але мiй трюк з пуканням-погодою не вдався. Моя вечеря складалася з трьох цигарок, однiєї чашки чаю, одного пирiжка з грушами та двох келихiв шампанського. Шампанське «Зазнайомство» принiс Гестапо. Не знаю, навiщо я його випив. Можливо, за знайомство, а можливо й для того, щоб краще спалося на новому мiсцi. У кухнi.

Син та батько з'їли курятину, солодкi коропи та багато пирiжкiв з грушами. Террi з'їв двiстi грамiв сосисок та вiвсяну кашу. Я побачив, що бiля Сариної коробки зi «Стартом» поставили iншу коробку. «Хiлз». Це був Террiн «Старт». Тiльки б не переплутати!

Я лише одного разу поцiкавився погодою. Цього цiлком вистачило для того, щоб Геннадiй Станiславович прочитав менi довжелезну лекцiю про адекватну та неадекватну поведiнку пiд час трапез. Емiль подарував менi виразний погляд «Яжтебепопереджавгальмо». За той час, поки тривала лекцiя, будь-яка людина встигла б дiстатися до Борисполя. Шкода, що цiєю людиною був не я. Я не пам'ятаю, як i коли заснув.

РОЗДIЛ III

Щонайменш про неiдеальний ранок,

а також про те, увi що може перетворитися ваша iдеальна квартира та ваше досить

приємне життя за одну добу

Менi снилося, наче моя голова опинилася в смердючiй пащi тварюки, напевне, тигрячiй, а я, вiдповiдно, був вiдчайдухом-дресирувальником. Лячно менi не було, але сморiд був занадто нав'язливим, слина цього звiра зволожувала моє обличчя. Раптом моя нога смикнулася i я вiдчув, як моє колiно торкнулося чогось слизького, - мабуть, то були мої кишки. Я здригнувся й прокинувся. I побачив писок тварюки прямо надi мною. Це був не сон. Це був Террi, який поклав переднi лапи на мої ключицi. Вiн безсоромно вистромив язика. Нiколи в життi бiля мого обличчя не було такого огидного предмету. Вiд нього смердiло перетравленими сосисками. Террi сходив слиною на моє обличчя. «А». Сказав йому я. Вiн ще сильнiше притиснув мене лапами i прошепотiв: «Хавввв!» Я не знав, що робити, аби вiн залишив мене у спокої. Менi здавалося, що зараз собака вкусить мене за нiс або насцить на лiжко. Його намiри були менi невiдомi.

Наскiльки змiг - я оглянув лiжко. Те, увi що втрапило моє колiно, виявилося не моїми кишками, а гумовою качкою. Я мрiяв прокидатися в одному лiжку разом iз Сарою, натомiсть прокинувся з волохатою тварюкою Террi та гумовою качкою. Жах.

Мiж тим Террi набридло мовчки топтатися по моїх ключицях, вiн почав дiяти бiльш активно: гавкав менi в обличчя, стрибав по рiзних частинах тiла, немов тигр по тумбах, i зрештою схопив каченя та поклав менi на пику. «Вiн вмер вiд задухи, яку спричинило гумове каченя». Наче прочитав я в газетi «Факти». Господи, як то було соромно! Я почувався паралiзованим дiдусем, над яким знущається гидкий онук. I тодi я закричав. Террi почав скажено гавкати. «Позатикали свої пащi! Негайно!» Почулося звiдкись. Террi вгамувався i вклався менi на груди, зiтхнувши. Проте я вирiшив не здаватися й заволав: «Приберiть свого собаку!»

Раптом почулося щось неймовiрне. Воно звучало так: «Пiдiймайся, курво! Пiдiймайся, будь людиною! Чого ж ти ще лежиш, курво? Пiдiймай свою смердючу дупу та йди в люди, холєра ясна! Бери ноги в руки та прокидайся, курво! То коли ти прокинешся, курво? Тебе чекають великi справи, курво! То ж нумо, пiдiймайся, курво!» Я запам'ятав цей текст, бо прослухав його тричi. Пiсля останньої «курви» моя квартира заворушилася. I на кухню вплив Гестапо. В майцi та спортивних штанцях генеральських кольорiв. «Доброго ранку», - сказав вiн. Террi вiн гладив по головi. Голова Террi наче перетворилася на пiдпорку для руки Гестапо. Я тримав в руках гидке каченя - ним я хотiв прибити курвовигучкувач. Гестапо пильно придивився до мене. «Ви гуляли?» «З каченям?» Здивовано перепитав я. Перехопив каченя за шию та пожбурив. I оскiльки Гестапо мовчки витрiщувався на мене, а Террi захопленно гавкав, я продовжив: «Нi. Я з ним не гуляв. Це - iграшка Террi.

Вiн менi її пiдклав у лiжко, а я хотiв прибити ним курву. Тобто не курву, а цю штуку, яка її кликала весь цей час». «Зрозумiло. Ця штука, як ви невдало дозволили собi висловитися, зветься будильником, - сказав Гестапо. - Мене мало цiкавить, з ким або чим ви бавитесь у власному лiжку. Грайтеся собi качкою, мене це не обходить. Я запитав, чи гуляли ви з Террi? До речi, не могли б ви встати та вдягтися? Зараз прийде Емiль, будемо снiдати, i не дуже зручно, коли ви й далi валятиметесь у лiжку».

«Я маю гуляти з вашим собакою?» Я намотав на себе простирадло. «Слухайте, це простирадло виглядає якось недоречно, ви ж не у банi й не Римський iмператор, у вас є ранковий одяг?» Гестапо вказiвним пальцем вказав на свої генеральськi штанцi. «Нi. В мене немає ранкового одягу. Вечiрнiй - є. Смокiнг. Вдягти? Взагалi вранцi я ходжу голим». В головi щось гурчало. «Голим, принаймнi при менi та дитинi, ви ходити не будете. Доведеться щось вдягти». «Весь мiй одяг у спальнi, - сказав я. - А там спить Емiль». Гестапо дуже елегантно, наче збирався припасти до власної руки з поцiлунками, пiдняв її та подивився на наручний годинник. «Емiль за кiлька хвилин вставатиме. Де саме ваш одяг? Я принесу».

I тут я почув фортепiанну музику. Я її впiзнав, не мiг не впiзнати, бо це був той самий витвiр мистецтва, яким малий мене катував вчора. «Сарабанда для струнного оркестру та фортепiано. Г.-Ф. Генделя», - виголосив я. В очах Гестапо промайнуло куцим хвостом щось подiбне на повагу. «Так, ви маєте цiлковиту рацiю. Це дiйсно Сарабанда для струнного оркестру та фортепiано. Г.-Ф. Генделя.