Мундіньйо Фалкан не був присутній на месі і не прийшов привітати полковника. Одначе він послав Жерузі величезний букет квітів з візитною карткою, на якій написав: «Прошу Вас, мій юний друже, передати своєму шановному дідусеві мої побажання щастя. Перебуваючи в протилежному таборі, я все одно залишаюся його прихильником і шанувальником». Записка Мундіньйо справила величезне враження. Всі дівчата Ільєуса знаходились в стані крайнього збудження. Вчинок Мундіньйо здавався їм неперевершеним, нічого подібного ніколи не траплялося в цьому краї, де розходження в політичних симпатіях означало смертельну ворожнечу. До того ж яка великодушність, яка вишуканість! Навіть полковник Раміро Бастос, прочитавши записку і поглянувши на квіти, зауважив:

— Ну й хитрун же цей сеньйор Мундіньйо! Не можу ж я не прийняти привітання, яке він передає мені через онуку...

Був час, що він подумував навіть про домовленість. І Тоніко, коли тримав у руках візитну картку Мундіньйо, відчув, що в його душі народжуються надії. Але все залишилося, як було, і розходження між Бастосами і Фалканом ще більше загострилися. Жеруза сподівалася, що Мундіньйо прийде в парадну залу префектури на бал, яким завершиться свято. Вона не наважилась особисто запросити його, але натякнула Доктору, що присутність Мундіньйо буде зустрінута прихильно.

Експортер не з'явився. Приїхала ще одна жінка з Баїйї, і він влаштував гулянку з цього приводу.

Всі ці новини обговорювались у барі, і в усіх розмовах брав участь Насіб. Йому було доручено під час балу в префектурі постачати буфет солодощами і закусками; Жеруза сама пояснила Габрієлі, що треба приготувати і, повернувшись від неї, сказала Насібу:

— Сеньйоре Насібе, ваша куховарка — диво, вона така симпатична...— За це араб ладен був обожнювати її.

Вино та інші напої було замовлено Плініо Арасі — старий Раміро не хотів образити нікого.

Насіб обговорював проблеми, що хвилювали місто, брав участь у розмовах, але був до всього байдужим. Жодна подія, ані політична, ані соціальна, ані навіть те, що автобус, котрий перекинувся на шосе, придушив чотирьох пасажирів, один з яких помер,— ніщо не могло відволікти Насіба від тих питань, що мучили його. Думка, висловлена якось Тоніко, проти волі Насіба все більше оволодівала ним. Так, треба одружуватися із Габрієлою, іншого виходу він не бачив. Він кохав її, це не викликало сумніву. Любив безмежно, він не міг жити без неї, як не міг жиги без води, без страви, без сну. І в барі теж не обійтися без неї. Якщо Габрієла покине його, все загине: бар почне давати менший прибуток і він, Насіб, уже не зможе відкладати заощаджені гроші в банк, а значить, доведеться відмовитись від плантації, придбання якої стає сьогодні таким реальним. Коли ж він одружиться з нею, всім тривогам і загрозам настане край. Та й чи зможе їй хтось запропонувати щось більше від цього? До того ж, коли Габрієла стане господаркою бару і керуватиме на кухні трьома-чотирма куховарками, наглядаючи лише за готуванням соусів, Насіб зможе здійснити проект, який давно уже виношував: відкрити ресторан. Це те, чого бракувало місту. Мундіньйо повторював уже не раз: Ільєус потребує пристойного ресторану, страва у готелях нікудишня, холостякам доводиться харчуватися в дешевих пансіонатах і обідати та снідати без будь-якого смаку. Навіть пасажири з пароплавів, котрі заходили до ільєуського порту, не мали змоги як слід пообідати. А де влаштувати званий обід або бенкет, коли гостей збирається стільки, що вони не поміщаються в їдальні звичайного будинку. Сам Мундіньйо був готовий увійти в пай з Насібом. Поширювались чутки, що якесь грецьке подружжя теж розмірковує над відкриттям ресторану і навіть підшукує приміщення. Якби Насіб знав, що в кухні порядкуватиме Габрієла, він відкрив би ресторан.

Але хіба він міг бути впевненим у цьому? Насіб роздумував, лежачи у шезлонзі в годину сієсти — годину його найстрашніших мук — із згаслою, гіркою сигарою в куточку рота, під вислими вусами. Ще недавно дона Армінда, ця Кассандра із Сеари, страшенно його розтривожила. Здається, вперше Габрієлу спокусила пропозиція залицяльника. Дона Армінда мало не з садистською насолодою детально описала хитання і вагання дівчини, викликані обіцянками Мануела дас Онсаса. Плантація какао в двісті арроб, не менше,— хто ж тут не завагається? Про Клементе вони нічого не знали, ні Насіб, ані дона Армінда; вони взагалі мало знали Габрієлу...

Кілька днів Насіб ходив як у воду опущений, не раз він пробував був почати розмову про одруження. Але дона Армінда стверджувала, що, з усього видно, Габрієла відмовить йому.

— Я ще ніколи не бачила такої дівчини... Звичайно, вона заслуговує бути дружиною порядного чоловіка. Звичайно, але...

Але чи не замало цього для неї? «Вірність кожної жінки, якою б відданою вона не була, має свої межі!» — вчувався йому гугнявий голос Ньо-Гало. Так, заміжжя не було вершиною її мрій, її ціною, але все ж таки це теж немало, і, можливо, вона захоче дати згоду? А раптом полковник Мануел дас Онсас додасть до какаових дерев будинок на околиці, переписаний на її ім'я? Ніщо так не приваблює жінку, як власний будинок. Досить пригадати сестер Дос Рейс, адже вони відмовились продати за чималу суму і той дім, в якому живуть, і ті будинки, що віддають в оренду. А Мануел дас Онсас досить заможний, щоб подарувати будинок Габрієлі. Грошей у нього і кури не клюють, а після щедрого врожаю цього року він розбагатіє ще більше. Він будує в Ільєусі для своєї родини справжнісінький палац, з вежею, звідки можна роздивлятися місто, пароплави в порту, залізницю. Цей старий павіан прямо божеволіє, коли бачить Габрієлу, і, зрештою, заплатить будь-яку ціну, аби домогтися свого.

Дона Армінда напосідається на Насіба дома, Тоніко запитує в барі щодня по обіді:

— Ну, коли весілля, арабе? Наважились?

По суті, він уже все вирішив. Насіб лише відтягав заручини, побоюючись пересудів. Чи зрозуміють його друзі? І дядько, і тітка, і сестра, і зять, і багаті родичі в Ітабуні, ці горді Ашкари? Але, зрештою, чому це має їх обходити? Родичі мало з ним зв'язані, вони заклопотані своїм какао. Дядькові він нічим не зобов'язаний, на зятя йому начхати... Що ж до друзів — відвідувачів бару, партнерів по шашках і покеру,— то хіба висловлювали вони йому свої симпатії, за винятком Тоніко? Хіба не липнули вони до Габрієли, не прагнули її у нього перед очима? То що може означати для нього їхня думка?

Того дня в барі перед сніданком жваво обговорювались політичні питання, серед них і проблема розчистки фарватеру. Прихильники Бастоса поширювали чутки, немовби звіт інженера здано до архіву і справу реконструкції бухти знову поховано. Немає, мовляв, рації наполягати, питання зайшло в глухий кут. Чимало було таких, хто щиро вірив у подібні заяви. Вже не видно було інженера у човні з різними інструментами для обстеження мілини. Та і Мундіньйо Фалкан поїхав у Ріо. Прибічники Бастосів сяяли. Амансіо Леал запропонував Рібейріньйо знову побитися об заклад на двадцять конто за те, що буксири і драги ніколи не припливуть. Насіба знову покликали свідком.

Можливо, тому Тоніко в час аперитиву був у такому чудовому настрої. Він знову почав відвідувати кабаре, закохавшись у сеаранку[68] з чорними косами.

— Життя чудове...

— У вас є причина бути задоволеним — нова жінка...

Тоніко, підстригаючи нігті, спроквола процідив:

— Я справді задоволений... Роботи у бухті ні до чого не призвели, а сеаранка — дівчина з перцем...

І все ж не полковник Мануел дас Онсас примусив Насіба нарешті зважитись. Зробити вирішальний крок заставив його суддя.

— А ви, арабе, чого сумуєте?

— А що ж мені накажете ще робити?

— Зараз ще більше засумуєте. Невесела звістка для вас.

— Що трапилось? — стривожено підвівся з-за прилавка Насіб.

— Суддя, мій любий, найняв будинок у завулку Чотирьох Метеликів...

— Коли?

— Вчора ввечері...

— Для кого?

— А ви не здогадуєтесь?