Амансіо Леал, як завжди вкрадливо і тихо, розповідав слухачам, що губернатор штату запевнив полковника Раміро, немовби міністерство взагалі не призначало інженера для обстеження бухти Ільєуса. Цю проблему розв'язати неможливо, в управлінні шляхів сполучення штату її вже пильно вивчили. Виходу справді немає, і намагатися знайти його — лише надаремне марнувати час. Єдине, що можна зробити,— спорудити новий порт для Ільєуса в Мальядо, за межами бухти. Але ця велетенська будова вимагала б довгих розвідок, мільйонних асигнувань і підтримки федерального уряду, уряду штату і муніципалітету. Оскільки це будівництво буде провадитись в таких величезних масштабах, розвідницькі роботи просуваються повільно, та інакше й бути не може. Треба провести цілу низку досліджень і розвідок грунту, копітких і тривалих. Але вони вже розпочалися. Мешканці Ільєуса мають трохи потерпіти.
«Жорнал до Сул» вмістив статтю про майбутній порт, похваливши губернатора і полковника Раміро. «Що ж стосується інженера,— писала газета,— то він, очевидно, назавжди сів на мілину...». Префект, за порадою Раміро, дав наказ озеленити ще один майдан, поряд з новим приміщенням «Банко до Бразіл».
Амансіо Леал, щоразу зустрічаючи Доктора або Капітана, не втрачав нагоди запитати насмішкувато:
— Ну, як там інженер? Коли на нього чекати?
Доктор різко відповідав:
— Сміється той, хто сміється останній.
А Капітан додавав:
— Ви ж нічого не втрачаєте від того, що чекаєте?
— Ви маєте рацію. Але скільки можна чекати?
Їхні суперечки завершувалися тим, що вони гуртом ішли випити. Амансіо вимагав, аби розраховувалися Капітан і Доктор.
— Коли інженер приїде, розраховуватимусь я.
Якось йому закортіло покепкувати з Рібейріньйо, але той не на жарт розгнівався і закричав на увесь бар:
— Я не скнара. Хочете, закладемось? Тоді розкошелюйтесь. Я ставлю десять конто за те, що інженер приїде.
— Десять конто? А я ставлю двадцять проти ваших десяти і даю рік терміну. Чи, може, хочете більше? — Голос у Амансіо був м'який, але в очах горіли люті вогники.
Насіб і Жоан Фулженсіо погодилися стати свідками.
Капітан натискував на Мундіньйо, вимагаючи, щоб той з'їздив до Ріо і нагадав міністрові про обіцянку. Експортер відмовлявся. Почалося збирання врожаю, він не міг полишити свої справи напризволяще в такий час. Окрім того, їхати не було ніякої рації, оскільки інженер прибуде обов'язково. Мабуть, затримується завдяки якимось бюрократичним формальностям. Мундіньйо нікому не розповідав про ті ускладнення, що виникли, про тривогу, яка охопила його, коли він довідався з листа свого товариша про відмову міністра від свого попереднього рішення в зв'язку з рішучим протестом губернатора штату Баїйя. Тоді Мундіньйо вдався до всіх своїх широких знайомств, аби лише досягти позитивного розв'язання цього питання. Не звертався він лише до членів своєї родини. Експортер розіслав силу-силенну листів, телеграм, він прохав і обіцяв. Один з його давніх друзів мав на цю тему розмову з президентом республіки, причому вирішальними чинниками у просуванні цієї вельми складної справи стали (хоча Мундіньйо про це так ніколи і не взнав) імена Лоурівала та Еміліо. Дізнавшись про те, що Мундіньйо рідний брат впливових політичних діячів Сан-Пауло, президент сказав міністрові:
— Зрештою, це справедливе прохання. Термін правління губернатора закінчується, він з багатьма зіпсував відносини, і невідомо, хто буде його наступником. Ми не можемо постійно приставати до думки самоврядування штату...
Кілька днів Мундіньйо жив, охоплений майже панічним страхом. Якщо він програє, йому лишається одне — укласти валізи і виїхати з Ільєуса. Адже ж не зможе він, зазнавши поразки, лишатися тут і правити за об'єкт глузування і знущання. Доведеться повернутися під надійне родинне крило, ховаючи очі від сорому. Він майже не з'являвся в цей час у кабаре і барах, де на його адресу випадало все більше й більше гострих дотепів.
Навіть Тоніко Бастос, що був довгий час скромним та врівноваженим і делікатно не торкався в присутності прихильників Мундіньйо цього злополучного питання, і той перестав стримуватись, радіючи з кепських настроїв супротивників. Одного разу між ним і Капітаном відбулася сутичка. Жоану Фулженсіо довелося втрутитися, щоб не дійшло до бійки. Тоніко запропонував, коли вони пили:
— Чому б Мундіньйо не привезти замість інженера ще одну танцівницю? І клопоту менше, і друзям послуга...
Того ж вечора Капітан без попередження з'явився в будинку експортера. Мундіньйо зустрів його стримано:
— Даруйте мені, Капітане, але я не сам. У мене дівчина з Баїйї, вона прибула сьогоднішнім пароплавом. Мені хотілося б трохи відпочити від справ...
— Я заберу у вас рівно одну хвилину,— згадка про дівку, виписану з Баїйї, вивела таки Капітана з рівноваги.— Чи знаєте ви, що сказав сьогодні в барі Тоніко Бастос? Буцімто ви здатні лише на те, щоб привозити в Ільєус жінок. Жінок, і не більше... Адже інженера немає і досі...
— А що, це мені подобаєтся.— Мундіньйо розсміявся.— Але ви не хвилюйтесь...
— Як же мені не хвилюватися? Час іде, а інженера немає...
— Я заздалегідь знаю все, що ви скажете, Капітане. Ви що, маєте мене за дурня, який сидить склавши руки?
— Чому ви не звернетесь до своїх братів? Адже вони впливові люди...
— Цього я ніколи не зроблю. Та це й непотрібно. Сьогодні я послав у столицю справжній ультиматум. Заспокойтесь і пробачте за такий прийом.
— Годі вам, це я прийшов невчасно...— Капітан почув жіночі кроки в сусідній кімнаті.— І запитайте у Тоніко, кому він віддає перевагу, блондинкам чи шатенкам?
Через кілька днів надійшла телеграма від міністра, в якій вказувалось ім'я інженера і дата його від'їзду до Баїйї. Мундіньйо скликав Капітана, полковника Рібейріньйо і Доктора. «Призначено інженера Ромуло Вієйру». Капітан узяв телеграму і підвівся:
— Я втру носа Тоніко й Амансіо...
— Ми, жартуючи, виграли купу грошей...— Рібейріньйо підняв руку.— Влаштуємо з цього приводу грандіозну випивку в «Батаклані».
Мундіньйо забрав телеграму в Капітана, ще й попрохав друзів тримати в таємниці те, що їм стало відомо. Найбільшого ефекту буде досягнено тоді, коли газета вмістить повідомлення про приїзд інженера до Баїйї. Десь у глибині душі він побоювався, що губернатор знову може натиснути на міністра і той знову відступить. І лише через тиждень, коли інженер уже висадився в Баїйї і повідомив про своє прибуття наступним пароплавом до Ільєуса, Мундіньйо знову скликав своїх спільників, показав їм листи і телеграми, якими він обмінювався з Ріо,— це була виснажлива і важка битва супроти уряду штату. Він не хотів тривожити друзів, тому не вводив їх повністю у курс справ, особливо, коли це стосувалося подробиць і деталей. Але тепер, коли битву виграно, їм слід знати, чого варта ця величезна перемога.
Рібейріньйо замовив у барі «Везувій» випивку для всіх. І Капітан, до якого знову повернувся добрий настрій, виголосив тост за здоров'я «інженера Ромуло Вієйри, визволителя ільєуської бухти». Звістка про його приїзд поширилась скрізь, знову з'явилися повідомлення в газеті, і фазендейро піднеслися духом.
Рібейріньйо, Капітан і Доктор цитували окремі витяги з листів Мундіньйо. Уряд штату зробив усе, щоб завадити приїздові інженера. Він використав усю свою владу, всю силу. Навіть губернатор встряв у цю боротьбу. А хто переміг? Він, хто тримає в руках увесь штат і є головою уряду, чи Мундіньйо Фалкан, що досяг успіху, не полишаючи своєї контори в Ільєусі? Його власний авторитет одержав перемогу над авторитетом самоврядування штату. Проти цього нічого заперечити. Фазендейро, на яких це справило величезне враження, ствердно кивали головою.
Зустріч у порту була врочистою. Насіб, пізно прокинувшись, що з ним тепер часто траплялося, не зміг туди прибути. Але Ньо-Гало розповів йому про все, щойно він прийшов у бар. В порту зібралися Мундіньйо Фалкан і його друзі, фазендейро, а також чимало різних цікавих. Про цього інженера велося стільки розмов, що він уже став майже міфічною постаттю, тому й не дивним було бажання побачити його нарешті на землі ільєуській. Прибув у порт навіть фотограф, якого найняв Кловіс Коста. Він зібрав усіх докупи, накрився чорною ганчіркою, і минуло не менше ніж півгодини, перш ніж було зафіксовано груповий портрет. На жаль, цей історичний документ не зберігся: фото не вдалося, старий умів фотографувати лише в ательє.