Раптом пообідня тиша була порушена шумом і криком. Капітан, не зробивши ходу, закам'янів із шашкою в руці, Насіб ступив крок до виходу. Гамір наростав.

Негреня Туїска, що продавало солодощі сестер Дос Рейс, примчало з набережної, тримаючи тацю на голові. Воно щось гукнуло, але ніхто нічого не второпав. Капітан і Доктор зацікавлено озирнулися, відвідувачі повставали з місць. Насіб побачив Жозуе і з ним ще кількох людей, що поспішали до набережної. Нарешті йому вдалося розібрати слова негреняти Туїски:

— Полковник Жезуїньйо убив дону Сіньязінью і лікаря Осмундо! Скільки там крові!..

Капітан відштовхнув столик з шахівницею і вибіг з бару. Доктор кинувся за ним. Після миттєвого вагання Насіб і собі поспішив слідом. 

Про жорстокий закон 

Звістка про вбивство поширилась по місту з блискавичною швидкістю. На пагорбі Уньан і на пагорбі Конкіста, у фешенебельних віллах на узбережжі і в халупах Острова Змій, в Понталі і в Мальядо, в пристойних будинках і в будинках розпусти — скрізь обговорювалась ця жахлива пригода. До того ж був базарний день, і до міста наїхало чимало люду з провінції — з висілків і з плантацій, всі хотіли щось продати і щось придбати. В крамницях, в бакалійних лавках, в аптеках, у лікарських кабінетах, у конторах адвокатів і в конторах по експорту какао, в соборі святого Жорже і в церкві святого Себастьяна тільки й мови було, що про вбивство.

Особливо багато гомоніли про це в барах, де, як тільки стало відомо про цю пригоду, одразу зібралося безліч люду. Не був винятком і «Везувій», що знаходився неподалік від трагічного місця. Біля будинку дантиста — невеличкого бунгало на набережній — юрмились цікаві. Поліцейський, що стояв біля дверей, давав пояснення. Люди оточили розгублену і перелякану покоївку і випитували подробиці. Дівчата з монастирської школи, охоплені якимось хворобливим екстазом, ходили по набережній групками, перемовляючись пошепки про подію.

Вчитель Жозуе скористався з нагоди, щоб підійти до Малвіни, він нагадав дівчатам про долю уславлених коханців: Ромео і Джульєтти, Елоїзи і Абелара[47], Дірсеу і Марілії[48].

Потім всі, хто був біля будиночка дантиста, опинилися в барі Насіба, столики було зайнято, розпалювались суперечки. Всі одностайно виправдовували фазендейро, і не почулося жодного голосу — навіть на церковній паперті — на захист бідної чарівної Сіньязіньї. Полковник Жезуїньйо знову підтвердив славу сильної, рішучої, хороброї і чесної людини, що він, між іншим, не раз доводив ще в часи боротьби за землю. Подейкували небезпідставно, мабуть, що чимало хрестів на цвинтарі і обабіч шляхів з'явилося завдяки його жагунсо, слава про яких живе ще й до сьогодні. Полковник не лише вдавався до послуг жагунсо, а й командував ними особисто в таких славнозвісних баталіях, як сутичка з людьми покійного майора Фортунато Перейри на перехресті Боа Морте і на небезпечних дорогах Феррадаса. Полковник Жезуїньйо був людиною вольовою і хороброю.

Жезуїньйо Мендонса, що походив з відомої в Алагоасі родини, прибув до Ільєуса ще зовсім юнаком. Боротьба за землю була тут саме в розпалі. Він корчував сельву і садив плантації, зі зброєю в руках виборював своє право на землю, його володіння поступово розширювались, його ім'я вимовлялося із все більшою повагою. Він одружився з Сіньязіньєю Гуедес, красунею зі старовинної ільєуської родини, котра отримала в спадщину після смерті рідних какаові гаї в районі Олівенси. Сіньязінья була майже на двадцять років молодшою від чоловіка, любила гарно одягнутися, охоче брала на себе організацію церковних свят на честь святого Себастьяна і доводилась, окрім всього, ще й далекою ріднею Доктору. Вона місяцями жила на фазенді і ніколи за всі роки подружнього життя не дала численним міським пліткарям жодного приводу для лихослів'я. І ось, як грім з ясного неба, в тихий час сієсти полковник Жезуїньйо Мендонса розрядив свій револьвер в дружину й коханця, схвилювавши все місто, немовби знову на мить відтіснивши його в призабуту епоху кровопролить. Навіть Насіб забув про те, що йому слід шукати куховарку. Капітан і Доктор облишили свої політичні справи, а полковник Раміро Бастос перестав думати, нарешті, про Мундіньйо Фалкана. Звістка поширилась блискавично, і повага та захоплення, яких раніше теж не бракувало дещо сухуватому, похмурому фазендейро, тепер зросли ще більше. Бо так уже велося в Ільєусі: образа, завдана обдуреному чоловікові, могла бути змита лише кров'ю.

Так уже велося... В районі, де нещодавно час від часу виникали збройні сутички, де дороги для караванів ослів і навіть вантажних машин прокладалися просіками, що їх прорубували жагунсо і помічали хрестами — згадками про вбитих, людське життя розцінювалося дешево, і не було іншої кари для дружини-зрадниці, аніж її смерть разом з коханцем. Початок цього закону простежувався десь на зорі ери какао, його ніде не було зафіксовано на гербових паперах, не занесено до кодексу, але, попри все, він був дійовішим з усіх законів; і суд присяжних, який збирався з метою вирішення долі вбивці, щоразу одноголосно схвалював цю традицію, знаходячи способи обминути закон, який передбачав засудження вбивці ближніх.

Незважаючи на конкуренцію трьох місцевих кінотеатрів, що виникла недавно, розваг і танцювальних вечорів у клубі «Прогрес», футбольних матчів по неділях і лекцій літераторів з Баїйї, навіть з Ріо, що не минали Ільєуса, аби поживитися кількома рейсами в цьому некультурному, багатому краї, засідання суду присяжних, котрі збиралися двічі на рік, до цього часу лишалися найпопулярнішими, найцікавішими розвагами в місті.

В Ільєусі було кілька відомих адвокатів, таких як Езекієл Прадо, Маурісіо Каїрес і лютий Жоан Пейшото з лунким басом. Це були визнані промовці, видатні ритори, що примушували публіку тремтіти і плакати. Маурісіо Каїрес, палкий прихильник церкви і її служителів, голова братства св. Жорже, зажив слави як майстер цитування біблії. Перш ніж поступити на факультет права, він вчився в семінарії, а тому нерідко вживав у своїй мові латинь, і дехто вважав його не менш ерудованим, аніж Доктор. В суді ораторські дуелі тривали годинами, у відповідь на репліку одразу лунала інша; засідання, що були найзнаменнішими явищами в культурному житті Ільєуса, тривали інколи до ранку.

Мешканці Ільєуса билися об заклад під чималі суми грошей — виправдають чи засудять винного? Вони любили азартні ігри і тому користувались найменшим приводом, щоб посперечатися. Часом, тепер уже рідше, після ухвали суду присяжних виникала перестрілка, яка закінчувалася новим убивством. Полковника Педро Брандана, наприклад, було вбито на сходах префектури після того, як суд присяжних виправдав його: син Шіко Мартінса, по-звірячому вбитого полковником і його жагунсо, здійснив акт правосуддя своїми власними руками.

Проте ніхто не бився об заклад, коли суд присяжних збирався з метою винесення ухвали в справі убивства невірної дружини: всі знали, що виправдання ображеного чоловіка буде єдино справедливим рішенням, і в суд ішли з єдиною метою — послухати промови прокурора та адвоката, довідатись про пікантні подробиці. Що ж стосувалось нудної судової процедури і пустопорожньої балаканини законників, то це нікого не цікавило. Вбивцю зрадливої жінки ще жодного разу не було засуджено, адже це суперечило законам краю — ошуканий чоловік лише кров'ю може змити свою ганьбу.

Вбивство Сіньязіньї і дантиста викликало жваві коментарі, воно обговорювалося всюди. Висловлювались різноманітні версії, наводились суперечливі подробиці, але всі сходилися на одному: полковник заслуговує виправдання, а його мужній вчинок — схвалення.

Про чорні панчохи 

В базарні дні відвідувачів у барі «Везувій» бувало більше, аніж завжди, але в день убивства їх було особливо багато, причому всі вони були по-святковому збуджені. Окрім постійних клієнтів, любителів аперитиву, і провінціалів, що приїхали на базар, прийшло чимало людей, котрі бажали узнати і обговорити різні новини. Спершу вони ішли на набережну поглянути на будинок дантиста, а потім осідали в барі.