— В дитинстві я ріс пестунчиком. Мені не доводилось нічого робити, все залежало від братів. Я вже став дорослим чоловіком, а для них все ще був хлопчиком. Вони вважали, що я маю розважатися, доки не настане моя черга, не прийде «мій час», як каже Лоурівал...— Мундіньйо завжди насуплювався, коли згадував про старшого брата.— Ви розумієте? Я зморився від неробства, від ролі молодшого брата. Можливо, я ніколи не виявив би опору, лишився таким би собі глевтяком і продовжував безтурботне і бездумне життя. Але тут з'явилася ця жінка. Створилось безвихідне становище...— Мундіньйо кинув погляд на море, що простиралось перед розчиненим вікном, але, заполонений спогадами, він бачив за видноколом лише образи, видимі тільки йому.
— Вона гарненька?
Мундіньйо посміхнувся.
— Гарненька — для неї звучить образливо. Чи знаєте ви, що таке краса, Капітане? Найбільша довершеність? Таку жінку гріх називати просто гарненькою.
Він провів долонею по очах, немов відганяючи видиво.
— Загалом... В душі я задоволений. Тепер я вже не брат Лоурівала і Еміліо Мендес Фалканів. Я тепер сам собі пан. Це моя земля, у мене своя фірма, і я, сеньйоре Капітан, виверну Ільєус навиворіт, зроблю з нього...
—...столицю, як казав сьогодні Доктор...— перебив його Капітан.
— Цього разу, коли я приїхав, брати вже дивилися на мене іншими очима. Вони втратили надію зустріти мене після поразки зігнутим у три погибелі різними незгодами. А й справді, все йде в мене непогано. Чи не так?
— Непогано? Але ж ви прибули сюди, як то кажуть, лише вчора, а вже стали першим експортером какао.
— Ну, не перебільшуйте, ще не першим... Кауфмани вивозять значно більше. Стевенсон теж. Але я їх випереджу. Мене приваблює те, що цей край лише починає розвиватися, тут все ще перебуває в зародку. Тут все слід переробляти заново, і це мені під силу. Принаймні,— виправився він,— буду намагатися. А це і є стимулом для такої людини, як я.
— Ви знаєте, які тут ходять чутки? — Капітан підвівся, зробив кілька кроків по вітальні. Настав момент.
— Які? — Мундіньйо чекав, здогадуючись, що скаже Капітан.
— Що у вас є риси політичного діяча. Не пізніше, як сьогодні...
— Риси політичного діяча? Ніколи про це не думав, в усякому разі, серйозно. Я думав лише про те, як заробити гроші і стимулювати прогрес цього краю.
— Все це дуже добре, і все це вам цілком під силу. Проте вам не вдасться зробити й половини того, що ви задумали, доки ви не втрутитесь у політичне життя, не зміните умов, які тут існують.
— Яким чином? — Карти було роздано, гра розпочалася.
— Ви самі сказали: міністр змушений прислухатися до думок губернатора. Уряд не зацікавлений в прогресі Ільєуса, тутешні політичні діячі — кретини. Полковники не здатні дивитися далі свого носа. Основне їхнє захоплення — садити і збирати какао. Все інше їх не обходить. Вони обирають до палати ідіотів, голосують за тих, на кого вкаже Раміро Бастос. Префектура переходить з рук сина Раміро до рук кума Раміро.
— Але ж полковник щось таки робить...
— Брукує вулиці, прорізає дороги, садить квіти... Оце і все... Про шосе, приміром, він і гадки не має. Навіть прокладення шосейної дороги до Ітабуни не обійшлося без боротьби. Він посилався на домовленість з англійцями, власниками залізниці, і на цілу низку інших причин... А мілина? У нього якісь там справи з губернатором... Здається, що Ільєус ось уже біля двадцяти років тупцюється на місці...
Тепер Мундіньйо сидів мовчки. В голосі Капітана вчувалась щирість, пристрасність, він намагався переконати Мундіньйо, а той думав: «Він має рацію, запити полковників уже не відповідали запитам краю, що швидко йшов шляхом прогресу».
— Очевидно, ви маєте рацію...
— Звичайно, маю.— Капітан поплескав експортера по плечі.— Любий мій, хочете ви того чи ні, але у вас є лише один вихід — взятися за політичну діяльність...
— А навіщо?
— Бо цього вимагають Ільєус, ваші друзі, народ!
Капітан говорив урочисто, розводячи широко руки, немовби виголошував промову з трибуни. Мундіньйо Фалкан запалив сигарету.
— Це слід обміркувати...— І він на мить уявив, як входить до федеральної палати депутатом: колись він пророкував це для Еміліо.
— Ви навіть не уявляєте...— Капітан знову сів, вдоволений собою.— Ні про що інше зараз стільки не говорять. Всі зацікавлені в прогресі Ільєуса, Ітабуни, всієї зони. У вас би одразу з'явилось безліч прихильників.
— Я маю порадитись, а поки що не скажу ні за, ні проти. Але мені не хотілося б встрявати у якусь авантюру.
— Авантюру? Якби я вам сказав, що все це дуже просто і справа минеться без боротьби, я збрехав би. Боротьба буде, і, поза всяким сумнівом, буде вона нелегкою. Але відомо одне — ми можемо виявитися на коні.
— Мені треба все обміркувати...— повторив Мундіньйо Фалкан.
Капітан усміхнувся: Мундіньйо виявив зацікавленість, а від зацікавленості до згоди — один крок. В Ільєусі лише Мундіньйо Фалкан може виступити проти влади полковника Раміро Бастоса, він, і ніхто інший, лише він зможе помститися за батька Капітана. Хіба не Бастоси усунули старого Казузіньйо, довівши його до жебрацтва політичною боротьбою, що безславно закінчилася для нього. Хіба не через це Капітан залишився без спадщини і тепер цілком залежав від державної служби?
Усміхнувся і Мундіньйо Фалкан. Капітан прононує йому владу або, в крайньому випадку, підказує засоби, завдяки яким можна її досягнути. А влада — це те, до чого він прагне.
— Ви кажете, що мусите все обміркувати? Але зважте, вибори, як кажуть, на носі. Слід все розпочинати негайно.
— Ви справді вважаєте, що я матиму підтримку, що знайдуться люди, які захочуть приєднатися до мене?
— Вам варто лише зважитись. Не забувайте, що питання про мілину може стати вирішальним. Воно зачіпає інтереси всього населення. І не лише тут, а і в Ітабуні, в Ітапірі, у всій провінції. Ось побачите, прибуття інженера викличе сенсацію.
— А слідом за інженером прибудуть землечерпалки, буксири...
— І кому Ільєус усім цим зобов'язаний? Бачите, який у ваших руках козир? А знаєте, що слід найперше зробити?
— Що?
— Опублікувати в «Діаріо» серію статей, що викривають уряд, префектуру і показують усю важливість «мілинного» питання. Адже ж ми навіть газету маємо.
— Ну, газета не моя. Я, правда, вклав у неї гроші, щоб допомогти Кловісу, але у нього немає жодних зобов'язань переді мною. Мені здається, що він приятелює з Бастосами. Принаймні з Тоніко вони часто бувають разом.
— Він приятелює з тими, хто більше платить. Дозвольте мені ним зайнятись.
Мундіньйо вирішив удати, нібито він ще трохи вагається.
— І все ж таки, чи варто? Політика завжди видавалась мені брудною справою... Але коли для користі краю...— Він відчував комізм становища.— Можливо, це буде навіть цікаво,— додав він.
— Мій любий, якщо ви хочете здійснити свої плани і прислужитися Ільєусу, я не бачу для вас іншої можливості.
— Це так...
Біля дверей хтось сплеснув долонями, покоївка пішла, щоб відчинити. Характерна постать Доктора стала на порозі. Він вигукнув:
— Я заходив до вашої контори, щоб привітати зі щасливим поверненням. Не застав і ось з'явився сюди, аби таки привітати вас.— Його сорочка з накрохмаленою манишкою і стоячим коміром була мокра від поту.
Капітан поспішив оголосити:
— Як ви дивитесь на те, Докторе, щоб Мундіньйо Фалкан став нашим кандидатом на виборах?
Доктор підніс руки вгору.
— Яка разюча новина! Сенсація! — Він обернувся до експортера.— Якщо мої скромні послуги можуть виявитися корисними...
Капітан поглянув на Мундіньйо, немовби кажучи: «Бачите, я не збрехав? Кращі люди Ільєуса...»
— Але це поки що таємниця, Докторе.
Вони посідали. Капітан почав детально аналізувати роботу політичної машини краю і зв'язки між впливовими особами, зацікавленими у грі. Езекієл Прадо, наприклад, у якого є чимало друзів серед фазендейро, незадоволений Бастосами, оскільки ті не зробили його головою муніципальної ради...