як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. ¬иходить ≥з царського намету бо€рин, кн€зь √аг≥н, з думними д€ками. ” руках царська грамота. …ого п≥дручники несуть царську корогов козацькому в≥йську, кармазин, оксамит, собол≥ од цар€ у подарунок старшин≥ з гетьманом. ”с≥ посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у кн€з€ гаптован≥ золотом, виложен≥ жемчугом сап’€нц≥. ѕоклонились обом гетьманам ≥ козацтву на вс≥ чотири сторони. ”с≥ втихли, що чутно було, €к бр€жчали в бо€р шаблюки на золотих ланцюгах коло по€са. ѕерехрестивсь кн€зь великим хрестом, од лисини аж за по€с, потр€с головою, щоб пор≥вн€лись сив≥њ патли, п≥дн€в грамоту високо Ч два д€ки йому руки п≥ддержували Ч ≥ почав вичитовати царське ≥м’€.

як ось, позад брюховц≥в, с≥льська голота, не чуючи н≥чого, що читають, почала гукати:

Ч ≤вана ћартиновича волимо! Ѕрюховецького, Ѕрюховецького волимо!

ј —омкове козацтво заднЇ соб≥, чуючи, що оглашають гетьманом Ѕрюховецького, почало гукати:

Ч —омка, —омка гетьманом!

≤ по всьому полю зчинивсь галас несказанний. “од≥ й передн≥ бачать, що вс≥ байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьман≥в Ч усе ближче, все ближче, аж поки д≥йшло до самоњ первоњ лави.

Ч Ѕрюховецького!

Ч —омка!

Ч Ќе д≥жде свиноњзд над нами гетьмановати!

Ч Ќе д≥жде крамар козацтвом орудовати!

Ч “ак от же тоб≥!

Ч ¬≥зьми ж ≥ ти од мене!

≤ зачепились. ’то шаблею, хто киЇм, хто ножакою.

Ч —т≥йте, ст≥йте лавою! Ч крикне —омко на своњх. Ч ƒаймо шабл€ми њм одв≥т!

’то ж виймаЇ шаблю да горнетьс€ до гетьманського боку, а хто, н≥би з л€ку, тиснетьс€ назад, кричучи:

Ч Ќе наша сила, не наша сила! ƒо табору! ¬т≥каймо до табору!

ј запорожц≥ схопили ≤ванц€ за руки да вже й на ст≥л саджають, ≥ булаву й бунчук до рук дають. «≥пхнули й кн€з€ з думними д€ками, €к поперлись.

Ч √етьман, гетьман ≤ван ћартинович! Ч кричать на все горло.

Ч ƒ≥ти! Ч крикне на своњх старий Ўрам. Ч “ак отсе ми потерпимо таку наругу! —пихайте ≤ванц€ к нечист≥й матер≥!

≤ кинулись купою до столу. —≥чуть, рубають низовц≥в, саджають на столець —омка. ј запорожц≥, €к зл≥њ оси, не бо€чись н≥чого, з одними ки€ми да ножаками, л≥зуть ≥ б’ють —омкову сторону. ¬ирвали в —омка бунчук ≥ переломили надвоЇ, одн€ли и булаву.

ќгл€нетьс€ —омко, аж при йому т≥лько зо жменю старшини.

Ч ≈й, Ч каже, Ч год≥! Ќема тут наших!

—таршина гл€не, аж кругом сам≥ запорожц≥. ≤ванець, махаючи булавою, кричить:

Ч Ѕийте, небожата, крамар€! Ўапку черв≥нц≥в за добру руку!

“од≥ —омкова старшина бачить, що лихо, скупилась т≥сно, плечем повз плече, да назад до намету. ј ≥нш≥ там же поклали голови. «а наметом сто€ли њх кон≥. ћоже б, ≥ тут не влизнули, да московське в≥йсько, що прийшло з √аг≥ним, пропустивши до намету —омка з старшиною, заступило њх од запорожц≥в.

“им часом „еревань усе скрикував —омка гетьманом.

Ч ўо се ти, вражий сину, репетуЇш, стоючи м≥ж нашими? Ч крикнуть на його запорожц≥.

Ч ј що ж, Ч каже, Ч бгатц≥? я свого з€т€ на вс€кому м≥ст≥ оберу гетьманом.

Ч ≈ге! Ч закричав отаман. Ч —е крамар≥в тесть! Ѕийте його, кабан€чу тушу!

“ут де€к≥ поточились до „ереван€, ≥, може б, там йому й капут був, да ¬асиль Ќевольник п≥знав ватажка.

Ч ѕугу-пугу! Ч закричав. Ч ѕугу, √оловешка! √аврило! ’≥ба не п≥знав ¬асил€ Ќевольника? Ќе ч≥пай сього пана: в≥н на моњх руках!

Ч ≈ге! ќсь де з≥йшлись! Ч каже той, п≥знавши ¬асил€. Ч ”гамуйтесь, братчики, Ч каже до своњх, Ч багацько нам тепер роботи й без його.

ƒа й поперлись до столу, б’ючи вс€кого, хто не з блакитною стр≥чкою.

ј √винтовка тим часом, с≥вши на кон€, проњхав сюди-туди, п≥дн€вши вгору ср≥бний п≥рнач (де в≥н його вз€в, н≥хто не знаЇ); на п≥рнач≥ пов’€зана широка блакитна стьожка.

Ч √ей, Ч каже, Ч козаки, непорожн≥ голови! ’то не забув держатись за гвинтовку, до мене! «а мною! Ч да й поњхав з ради до табору, держачи високо над головою п≥рнач ≥з блакитною стьожкою. ј за ним повалило козацтво, €к за маткою бджоли.

озацтво ж просте, реЇстрове соб≥, а старшина, значн≥ козаки Ч соб≥. ’то оддалеки забачить ср≥бний п≥рнач, так ≥ прилучаЇтьс€ до боку н≥женського осаула. ѕоки перењхав поле до —омкового табору, назбиравсь за ним такий поњзд, €к ≥ за гетьманом. —омко ж ≥з своЇю купою на кон€х прибуваЇ у таб≥р до полку ѕере€славського, а √винтовка до полку Ќ≥женського.

ѕокликне —омко на своњх козак≥в:

Ч ƒо шику! ƒо лави! ѕушкар≥, риштуйте гармати! ѕ≥хота з пищаллю пом≥ж гарматами, а комонник по крилах!

ѕоњхали генеральн≥њ старшини з полковою старшиною по вс≥х полках, по вс≥х сотн€х шиковати до бою в≥йсько. —омко, увесь палаючи, поблискуЇ пом≥ж лавами своњм ср≥бним панциром. ќдна в його думка Ч ударити на ≤ванц≥в табор, розметати, €к полову, т≥њ гайдамацьк≥ купи, силою вирвати бунчук ≥ булаву в харциз€ки, коли не стало н≥ розуму, н≥ правди на ¬крањн≥!

≤ще ж не пошиковала старшина полк≥в, ≥ще не крикнув в≥н рушай, а вже полк Ќ≥женський з табору й рушив.

Ч ≈, ¬асюта не звик слухати старших! Ч каже —омко. Ч Ќу, дармо, нехай б’Ї первий, а ми п≥допремо його.

оли ж приб≥гаЇ сам ¬асюта конем:

Ч Ѕ≥да, пане гетьмане! ќтепер ми пос≥ли!

Ч ўо? як?

Ч ќтепер-то в нас кобила порох поњла! Ќе € вже полковник н≥женський, а √винтовка! ƒивись, €к п≥рначем над козаками посв≥чуЇ!

«а ¬асютою б≥жать де€к≥ й з старшини н≥женськоњ. —отник остомара кричить:

Ч ѕропала справа! Ѕез Ќ≥женського полку, €к без руки правиц≥!

≤ще —омко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, €к ось козаки, п≥дскочивши до в≥йська сторони Ѕрюховецького, наклонили сотн€ за сотнею корогви да одвернули, да зараз ≥ почали вози своњх старшин жаловати Ч тих, що до —омка прихилились. ј з другого крила сомк≥вц≥ теж заворушились.

Ч якого, Ч кажуть, Ч чорта чекатимеш, поки нас в≥зьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? Ч да, похапавши кожна сотн€ корогви, ≥ соб≥ рушили на поклон Ѕрюховецькому.

Ѕачить тод≥ —омко, що зовс≥м лихо, поб≥г з старшиною на кон€х до царського намету, до кн€з€. ”ход€ть у намет, а ≤ванець там од кн€з€ царськ≥ дари приймаЇ. руг ≤ванц€ ¬у€хевич ≥ ≥нш≥ значн≥ сомк≥вц≥ з запорожц€ми.

Ч √а-га! Ч крикнув кл€тий на радощах. Ч ќт €ка рибка в сак ускочила!

ј —омко, н≥чого не слухаючи, до кн€з€:

Ч ўо се ти, кн€зю, д≥Їш? ’≥ба на те послав тебе цар на ¬крањну, щоб ти потакав запорозьким бунтам?

ј кн€зь стоњть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим івалтом пом≥ж в≥йськом. ” ћосковщин≥ в≥н зроду такоњ хуги не бачив.

ј —омко:

Ч Ќащо ж ти й в≥йсько з ћоскви на наш хл≥б прив≥в, коли воно стоњть, не ворухнетьс€? Ќе доведе вас до добра така пол≥тика, щоб меншого на старшого п≥дпирати? ƒавай мен≥ свою воЇводську палицю Ч € од≥б’ю твоњми стр≥льц€ми голоту од табору!

н€зь т≥лько переступав з ноги на ногу. як тут гукне Ѕрюховецький:

Ч ¬ластю моЇю гетьманською бороню тоб≥, кн€зю, втручатись у наш≥ справи! озаки сам≥ соб≥ судд≥: два з трет≥м, що хот€ робл€ть. ј в≥зьм≥ть, небожата, та вкиньте в глибку сього бунтовника!

Ч “ак нема нiде правди? Ч каже —омко. Ч Ќi в своњх, нi в чужих?

ј Iванець:

Ч ™сть правда, пане —омко, i вона тебе покарала за твою гордость! ¬iзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани.

Ч ѕане гетьмане! Ч каже в≥рна старшина, обступивши —омка. Ч Ћучче нам положити ус≥м отут голови, н≥ж оддати тебе ворогу на наругу!

«аплакав тод≥ —омко, погл€нувши на своЇ товариство.

Ч Ѕратц≥ моњ, Ч каже, Ч мил≥њ! ўо вам битись за мою голову, коли погибаЇ ”крањна! ўо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий м≥й ворог над честю й славою козацькою? ѕропадай шабл€, пропадай ≥ голова! ѕрощай, безщасна ”крањно! Ч ≥ кинув об землю свою шаблю.

”с≥ круг його теж покидали своњ шабл≥. ўиро заплакали в≥рн≥ козаки.

Ч Ѕоже правосудний! Ч кажуть. Ч Ќехай же наш≥ сльози упадуть на голову нашому ворогу!

ƒуже звеселивсь тод≥ Ѕрюховецький. «араз ≥звел≥в —омка, ¬асюту ≥ всю њх в≥рну старшину вз€ти за сторожу, а ¬у€хевичу Ч на ћоскву листи писати, що ось н≥бито —омко з своњми п≥дручниками на цар€ козацтво бунтуЇ, √ад€цькњ≥ пункти ознаймуЇ люд€м, радючи царського величества одступати.