Ч як отсе, ћихайле, в вас учинилось, Ч питаЇтьс€ √винтовка в „ереван€, Ч що ти свою Ћесю заручив за гетьмана?

Ч ј чом же, бгате, Ч каже „еревань, Ч чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? ’≥ба ж ми зроду з гетьманами хл≥ба-сол≥ не њли?

Ч ’то ж се говорить? Ч сказав √винтовка. Ч ƒочка моЇњ сестри зум≥Ї показати себе на вс€кому м≥ст≥; т≥лько що зробили ви д≥ло сп≥шно, да коли б воно не вийшло см≥шно!

Ч ѕроти чого се ти закидаЇш? Ч питаЇ „еревань.

Ч ѕротив того, що тепер, п≥д сю заверюху, того й гл€ди, що сп≥ткнешс€…

Ч Ќехай, бгатику, Ч каже „еревань, Ч спотикаютьс€ наш≥ вороги, а не пан —омко!

Ч √е-ге! Ч √винтовка йому. Ч —потикались ≥ лучч≥ од твого —омка. ¬иговський, здаЇтьс€, добре сид≥в на гетьманському стол≥ Ч отже √ад€цьк≥ пункти ≥ того зопхнули. ј кажуть, що —омко хоче теж ≥з москалем по √ад€цьких пунктах торговатись. оли б свого не проторговав! ќт ≤ван ћартинович л≥пше видумав, що без торгу беретьс€ до гетьманства. “им-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню маЇ.

Ч ≤ванцев≥, бгате, Ч „еревань √винтовц≥, Ч н≥чого торговатись: в≥н давно вже чорт€ц≥ душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний Ч усе однаково. ќсь побачиш, коли в≥н од цар€ не перейде до турка!

Ќе ждав √винтовка од свого з€т€ такого одв≥ту. Ќ≥чого, однак же, не промовив. Ѕуц≥м ≥ не в≥н, пов≥в свого гост€ огл€дувати господарство. “ам токи, повн≥ зб≥жж€, там овеч≥ кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав соб≥ √винтовка, на всю губу був пан. ƒивовавсь, розгл€даючи все те, „еревань: €кий-то його шур€к учинивсь дука! ј сам соб≥ подумав: Ђ” мене нема н≥ таких гањв, н≥ таких широченних луг≥в, н≥ таких вишн€к≥в; да зате жоден м≥щанин кињвський не подивитьс€ скоса на ’марище; ≥ поки сто€тиме на маг≥страт≥ башта з дзигарами, поти н≥хто не скаже, що „еревань не по праву зайн€в ’марище. «а готов≥ л€дськ≥ дукати купив € його в маг≥страта, ≥ вс€ке знаЇ, що за т≥ дукати збудовано маг≥стратську баштуї.

ќглед≥ли, вернулись. јж ось прињхав ≥з Ќ≥жен€ сотник, √орд≥й остомара.

Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м≥ст≥ коњтьс€ лихо!

Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом √винтовка.

Ч ћ≥шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.

Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, ≥ пов≥к такого лиха!

Ч ƒа п≥дожди, доброд≥ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий ƒомонтовиченко з в≥йтенком, да ƒомонтовиченко в≥йтенка й одол≥в.

Ч Ќу, так ≥ ам≥нь йому, дурню! Ч каже √винтовка.

Ч јм≥нь? Ќ≥, ще сьому д≥лу не скоро скажуть ам≥нь. ќсь слухайте лиш. ћ≥щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор≥лкою, робл€ть в≥йтенков≥ поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.

Ч Ќу так що ж? Ќехай соб≥ лають, Ч каже √винтовка.

Ч ќтак!.. ј се €к тоб≥ здастьс€, що вс≥ значн≥ люде, що понањжджали на раду у Ќ≥жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м≥сту да бу€ють, €к т≥њ бугањ в черед≥, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.

Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав √винтовка.

Ч ј судд€ й соб≥ звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в≥зьме. оли б ще п≥д сю заверюху, п≥д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.

Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро √винтовка.

Ч ≤ тоб≥ отсе байдуже, доброд≥ю?

ј що ж би мен≥ робити?

Ч Ќа кон€ та гамовати козак≥в!

Ч ќтака! √амуй йому козак≥в, коли полковницький п≥рнач у судд≥!

Ч ƒа що по тому п≥рначев≥! Ч каже остомара. Ч озаки судд≥ ≥ ухом не ведуть, а тебе ≥ без п≥рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!

Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже √винтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п≥рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ≥жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н≥чого не знаю.

Ч ≈ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб≥йс€ бога! ћен≥ здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.

Ч ѕане √ордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, √винтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.

—≥в сотник остомара об≥дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив≥дати, що в того √винтовки на думц≥, так той же не так≥вський: зараз ≥ переверне його реч≥ на жарти. ќд’њхав назад до Ќ≥жен€ н≥ з чим.

Ч ѕослухай, братику м≥й любий! Ч озвалась тод≥ „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п≥шов.

Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, √винтовка. Ч „и не пристр≥в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач≥ оч≥: гл€не на кон€, завидуючи, то ≥ конев≥ не минетьс€.

Ч ќд пристр≥ту, братику, € дала б соб≥ раду; а од твоњх речей голова в мене завернулась.

Ч Ѕо не ж≥ноче д≥ло до них дослухатись! Ч сказав понуро √винтовка.

Ч ” такому, братику, великому случаю, €к оц€ рада, що громада, те й баба. Ќе перебивала € ваших речей козацьких за об≥дом; а зоставшись на самот≥, не во гн≥в тоб≥, скажу, що мен≥ чогось страшно зробилось. ћи ж ≥змалечку, брате, навчен≥ закону божого… ƒуша в чолов≥ка одна, що в козака, що в ж≥нки: занапастивши њњ, другоњ не добудеш…

Ч ўо то значить жити п≥д самим иЇвом! Ч перебив њњ √винтовка. Ч «араз ≥ видно чернечу науку. ј в нас у Ќ≥жен≥ так ж≥нок розумн≥ люде учать: ж≥ноча р≥ч коло прип≥чка!

ƒа й вийшов ≥з св≥тлиц≥.

—тало вечор≥ти. ¬ернувсь ото ѕетро Ўраменко. –озказуЇ й сей, що бачив у –омановського ут≥. „ереваниха ж ≥з Ћесею вжахнулись ≥ побл≥дли на виду, да й „еревань понурив голову, а √винтовка, слухаючи, т≥лько всм≥хаЇтьс€. ƒивитьс€ „ереваниха на брата ≥ не йме очам своњм в≥ри: що зв≥дусюди над≥ход€ть непот≥шн≥њ в≥ст≥, ус€ке тривожитьс€, сумуЇ, а йому про все байдуже, йому мов у казц≥ кажуть про тих зрадливих запорожц≥в да про т≥њ чвари.

„ом же отсе, Ч тепер спитаюсь €, Ч чом отсе ѕетро ≥ Ћес€ не зiйдутьс€ i поговор€ть? “о було таки хоть i стереглись одне одного, да все-таки й повiтаютьс€ й погутор€ть де про що, €к брат iз сестрою, а тепер бо€тьс€ й очей звести одне на одного. ≈, шкода й питати! ™сть у них у обох €кась думка, тайна, невимовна. –адi б вони ту думку задавити, €к гадюку-спокусницю, а тим часом проти вол≥ голубл€ть њњ в серц≥. “им-то вони й не сход€тьс€ докупи, тим бо€тьс€ й очей знести одно на одного.

«асумовала дуже „ереваниха, а „еревань, дивл€чись на нењ, й соб≥, мабуть, щось пораховав; смутний сид≥в за вечерею, смутний устав ≥ з-за столу. “≥лько кн€гин€ не зм≥нила своЇњ постави: €к та плакуча береза, що клонить ≥ в дощ, ≥ в погоду зелен≥ в≥ти додолу, так ≥ вона, Ч чи хто см≥Їтьс€, чи хто плаче, у нењ з серц€ не сходить туга.

Ќа другий день, скоро повставали да повмивались ѕетро з „ереванем, €к ось ≥де козак од √винтовки.

Ч азав пан Ч над≥вайте б≥л≥ сорочки та жупани-лудани, бо сьогодн≥ буде рада; а пан≥ прислала вам по нов≥й стьожц≥ до ковн≥ра. ”же тут ≥ бо€ре царськ≥њ, ≥ —омко, ≥ наш полковник з старшиною.

«дивовавсь ѕетро ≥ звел≥в зараз соб≥ кон€ с≥длати.

ј „еревань м≥рковав про стьожку, що кн€гин€ прислала: ЂЅлакитна; чом же не червона? озак звик червону стр≥чку в ковн≥р≥ носити, а се вже, мабуть, польська мода. ƒармо, над≥немо й польську: однаково вже тепер на ¬крањн≥ все почалось вестис€ по-л€дськиї.

он≥ були вже пос≥длан≥. —≥ли козаки ≥ поњхали сп≥шно. ¬асиль Ќевольник за своњм паном.

√винтовка, обернувшись, т≥лько сказав:

Ч √л€ди ж, сестро, Ч ти в мене тепер господин€, Ч щоб довол≥ було вс€чини на вечерю: бо € вернусь ≥з ради не без гостей.

¬ињхали на узл≥сс€, аж людська юрма усе поле вкрила, а найб≥льш чернь-мужики. ћужики ж ≥ м≥шане вал€ть купами, а козацтво йде лавою п≥д м≥сто. ј п≥д м≥стом роз≥п’€то царський намет ≥ московське в≥йсько з бо€рами стало. « правого боку суне з своЇю стороною Ѕрюховецький, а з л≥вого —омкове в≥йсько виступаЇ. “≥лько ж за тими купами люду мало що можна було й розглед≥ти. ’≥ба по корогвах можна було розп≥знати, де запорожц≥, а де городов≥. ” запорожц≥в на б≥лих корогвах т≥лько червон≥ хрести, а в городових орли ≥ вс€ке мальованнЇ з золотом. √ом≥н чинивсь по полю скр≥зь такий, мов п≥дступаЇ орда. ќдне конем њде, друге п≥хом; той у кармазинах, а т≥њ в личаках та в семр€гах. ѕоперед себе звел≥в √винтовка њхати чотирьом козакам, а то б ≥ не протовпивсь до намету.