І він мовчки поліз до кишені. Чорненький павучок пістолетного вічка не переставав стрибати на рівні його живота, бо Слуп знав, що, крім грошей, у кишенях носять ще й автоматичні пістолети. Але Вертес був поміркованою людиною, він бачив, що Слуп у значно виграшнішому становищі, ніж він сам. Постріл у живіт паралізує людину, й вона не може стрельнути у відповідь. Тому Вертес чесно дістав гроші й чесно розплатився за подвійну воду, як називалася маленька скляночка.

Тільки-но подвійна вода змочила Вертесові потріскані губи, як він відчув, що навіть десять подвійних неспроможні загасити тієї пожежі, що запалило в його шлункові вчорашнє віскі. Але ж десять подвійних — це ж тисяча доларів! Проклятий бармен, як він обвів його навколо пальця! Чому така блискуча ідея не відвідала голову самого Вертеса? Який бізнес, який блискучий бізнес можна було зробити! О, Вертес брав би у цього бовдура не по сто, а по тисячі доларів, і не за склянку, а за лікерний келишок, він би витяг із нього все до останнього цента! Але пізно, пізно! Смердючий скунс, проклятий бармен зробив бізнес, а Вертесу залишалося тільки клацати зубами, як тому собаці, у якого низько над носом пролетіла муха.

Вертес повернувся і вийшов з каюти Слупа так, ніби нічого не сталося. Він начебто й не сердився на Слупа. Хіба сам Вертес не скористався б кон’юнктурою так, як це зробив Слуп.

Але робити гарну міну під час поганої гри довго не вдалося. Дуже вже хотілося пити. Більше нічого не хотілося. Навіть убивати Слупа не хотілося. У всякому разі Вертес спочатку з насолодою напився б, а вже тоді подумав би, що робити із Слупом.

Так минуло дві години. Вертес вийшов на палубу. Океан хвилювався, починався шторм. Це був звичайний атлантичний шторм, але в душу Вертеса закралася підозра: через шторм може затриматись Живокіст.

Від такої думки пити захотілося ще дужче, й Вертес поспішив спуститися до Слупа.

— Хелло, Данієлю, а чи не поснідати нам? — награно весело гукнув він ще з порога.

— А-а, у вас розгулявся апетит, сеньйоре Вертес? Дуже? Приємно чути. Що ж будемо їсти? Свинину з бобами? Чи вам хочеться чого-небудь солоненького?

— Ха-ха-ха, ви жартівник, Данієлю. Ну, давайте снідати.

І вони почали снідати. Снідав Слуп, апетитно плямкаючи й облизуючи пальці. Вертес удавав, що їсть, очікуючи, коли Слуп запропонує йому склянку води. Але цього не сталося навіть після сніданку. Слуп витер масні губи й втупив у Вертеса очі.

— Між іншим, сеньйоре Вертес, мушу вас попередити. Ціни в моєму барі дещо зростуть. З цієї хвилини подвійна вода вже коштуватиме не сто доларів, як це було раніше, а сто п’ятдесят. Бачите, починається шторм, свіжа партія товару може запізнитися, і я не хочу ризикувати.

Вертес подивився на Слупа й нічогісінько в його очах не прочитав. Він був не бозна-яким психологом, цей Вертес, але й психолог у Слупових очах прочитав би не більше. Не було в них ні злості, ні ненависті, ні презирства, ні зажерливості. Було в них хіба що сите задоволення.

Вертес поліз до кишені. Він не лаявся, не погрожував, не просив, не вмовляв. Вертес просто поліз до кишені. Й у ту ж мить на рівні його живота загойдався чорненький павучок пістолетного вічка. Адже міг Вертес із кишені витягти замість грошей щось інше? Міг! І коли б Вертес замість грошей витяг із кишені щось інше, Слуп не дуже б здивувався, а просто натис би на курок.

Але й цього разу Вертес витяг гроші.

— Тут чотириста п’ятдесят доларів, — спокійно сказав він.

— Прошу! На всі? Правильно! Нащо їх жаліти, ті гроші? Не в грошах щастя. Гулять так гулять, як у нас колись казали.

Випивши одна за одною три склянки води, Вертес мовчки вийшов із Слупової каюти.

А за бортом “Менхасетти” шторм набирав сили. Слуп задраїв ілюмінатор і подумав про те, що він таки продешевив. Сьогодні вночі Мечислав не повернеться, “Ціцелія” не вийде в такий шторм. Океан не вгамується ще й завтра, і тоді на “Ціцелію” в кращому разі можна чекати лише післязавтра, й то не напевно. Шторм може не вщухати і три, і чотири дні, і всі ці дні Вертес приходитиме до нього на поклін, бо коли голод не тітка, то спрага навіть не теща. Можна сміливо брати за склянку води триста, коли не всі п’ятсот доларів.

…Два постріли злилися в один, але впав лише Вертес. Він упав головою уперед, ніби впірнув до Слупової каюти. Слуп залишився сидіти за столом. Вертес був мертвий, Слуп живий і навіть не поранений. Слуп стріляв краще, ніж Вертес. Слуп був чорноробочий убивця, а Вертес останнім часом дискваліфікувався на керівній роботі. За Вертеса вбивали інші. Вертес тільки брав гроші і здійснював загальне керівництво. Слуп убивав сам, керувати йому було ніким, в основному керували ним. І ось коли дійшло до діла, переміг той, у кого була краще натренована рука.

Слуп задоволено хмикнув і вийшов з-за столу.

— Ану, ану, цікаво, куди це я йому вцілив? Він у мене навіть не тріпнувся. Ану, ану, поглянемо, — казав Данило сам до себе, виволікаючи тіло Вертеса в коридор.

— А-а, файно вцілив У самісіньке серце вліпив, як стріль. Ач, кнур капловухий, узяв собі за моду до порядних людей вдиратися з стріляниною. Я тебе встрілю, я тебе встрілю, пес ти коростяний. Дострілявся-сь. Тепер тебе рибки геть чисто об’їдять, бо що я маю з тобою робити?

Слуп розмовляв сам із собою, а тим часом методично обстежував кишені Вертеса. Робив він це професійно, напівмеханічно, швидко й нічого в них не залишаючи. Боже, на віку як на довгій ниві, чи ж одну кишеню довелося вивернути? Гай-гай, інший на своєму віку стільки горобців не бачив, скільки бачив Данило Слуп чужих кишень.

Грошей у Вертесових кишенях було небагато, а золотих монет взагалі не було. Але це зовсім не стурбувало Данила. Який дурень носитиме всі свої гроші в кишенях? І хіба Данило не відшукав в одній з кишень ключа від Вертесової каюти? Тепер у нього є час і каюту обстежити як слід, і запозичити в каюті дечого цікавенького. Треба тільки спершу подарувати рибкам цього окоренкуватого. Важкий, з бісової мами…

Вертес опинився у Слупа на спині, і той крекчучи поніс Вертеса, а правильніше Вертесів труп, на палубу.

Шторм уже по-справжньому розгулявся, йти з трупом до самого краю борту, та ще й коли хвилі переливаються через усю палубу, необачно. Слуп звалив тіло Вертеса на палубу і вилаяв себе за нехлюйство: на пальцях трупа блищали персні.

Знімати перстень з живого — морочлива докука, а з трупа? Але там, де дилетант робить дурниці, професіонал діє рішуче й просто: кілька пострілів — і пальці колишнього Вертеса звисли на шкірці. Одірвати шкіру й тепер зняти з цурпалків персні зможе перший-ліпший невіглас.

Залишилося заховати персні до кишені й підштовхнути тіло Вертеса ближче до краю, щоб чергова хвиля забрала його з собою, що й було зроблено ретельно, по-господарському.

…Слуп нескоро повернувся до своєї каюти. Спершу він наніс візит Вертесу, незважаючи на те, що господаря не було вдома. Відшукати гроші й коштовності для такого спеціаліста, яким був Слуп, не вважалося за важку працю, але, перш ніж Данило переконався, що спадщина Хуана Вертеса повністю перейшла до Данила Слупа, минуло чимало часу.

Після трудів праведних годилося спочити, й тепер з почуттям виконаного обов’язку Слуп пішов до своєї каюти.

…Йому захотілося напитися, і він підійшов до каністри з водою. Каністра виявилася підозріло легка… Все ще нічого не розуміючи, Слуп узяв її в обидві руки, нахилив над склянкою, але із каністри навіть не капнуло. Вона була суха, як горлянка верблюда, що здох посеред пустелі Гобі від спраги.

Хто міг випити воду? Навіть дух Вертесів не встиг би за такий короткий час випити стільки води. Слуп був не з тих людей, які бояться божої кари, але тут йому захотілося стати навколішки і благати в бога пробачення за содіяне. Волосся почало ворушитися на його кабанячому загривку. Він безпорадно водив долонею по стінах каністри й раптом наразився на дірку… Спершу на одну, потім ще на одну. Одна була в стінці, друга була в дні. В стінку ввійшла Вертесова куля, з дна вийшла, а вода витекла з обох разом. Як же сталося так, що Слуп не почув дзюркотіння води? А як він міг його почути? За бортом, по той бік ілюмінатора, вже бушував шторм, у Данилових вухах дзвеніло від двох пістолетних пострілів. Потім у нього почалась невідкладна робота, і він вийшов із каюти, а повернувся вже тоді, коли вода витекла вся до краплі.