— Так ми ніколи не домовимось, — заявив правник. — Я теж не можу бути певний, поки не вислухаю вас. Я не можу бути вашим другом, поки не доберу як слід діла в усьому. Якби ви були довірливіші, вам краще жилося б на світі. Адже № знаєте, містере Балфор, шотландське прислів'я: "Хто чинить зло, той найдужче його боїться".
— Не забувайте, сер, — зауважив я, — що мені вже довелося зазнати лиха через свою довірливість. Мене продав у рабство той самий чоловік, який, коли не помиляюсь, є вашим клієнтом.
Я, очевидно, помалу переконував містера Ренкейлора й здобував у нього чимраз більшу довіру. Почувши цю гостру репліку, яку я кинув з усмішкою, він уже розсміявся вголос.
— Ні, ні, — заперечив він. — Не все стоїть так уже погано, як ви гадаєте. Fui, non sum[32]. Я справді був повіреним вашого дядька, та поки ви (imberbis juvenis custode remoto[33]) тинялися десь там на заході, гай-гай, — як же багато води спливло. І якщо у вас не дзвеніло у вухах, то не від того, що про вас бракувало розмов. Якраз у день суднотрощі містер Кембл з'явився до мене з вимогою розшукати вас. Я ніколи не чув про вас, але знав вашого батька і на підставі деяких даних (про них скажу пізніше) схильний був боятись найгіршого. Містер Ебінізер не заперечував того, що бачив вас, однак заявив (це здалося мені неправдоподібним), нібито дав вам значну суму грошей і ви поїхали до Європи з наміром закінчити там свою освіту (це було цілком імовірне й похвальне). На моє запитання, як могло статися, що ви жодним словом не повідомили про свою постанову містера Кембла, він засвідчив під присягою, що ви висловили велике бажання порвати з минулим життям. А на запитання, де ж ви є, відповів, ніби не знає напевно, але гадає, що в Лейдені. Оце загалом його відповіді. Я не зовсім певен, що хтось повірив йому, — вів далі містер Ренкейлор, усміхаючись. — Особливо йому не сподобались деякі мої зауваження, і ваш дядько, просто кажучи, показав мені на двері. Ми тоді дуже розгубилися, бо, незважаючи на поважні підозри, нічим не могли підтвердити їх. Саме тоді з'явився капітан Гозісен і сказав нам, що ви потонули. Отже, з'ясувалося, що ваш дядько брехав, а все закінчилось тільки скрухою для містера Кембла, збитками для моєї кишені та ще однією плямою на репутації містера Балфора, й без того вже заплямованій. А тепер, містере Балфор, — додав він, — ви знаєте весь хід цієї справи і можете судити самі, чи заслуговую я на вашу довіру.
Насправді розповідь містера Ренкейлора була педантичніша, ніж я передаю її, мова його була пересипана великою кількістю латинських цитат; але він говорив з такою добродушністю і співчуттям у погляді й манерах, що остаточно розвіяв мою недовіру. Більше навіть, з його поведінки я зрозумів, що він уже не має жодних сумнівів щодо мене. Отже, можна було вважати, що перше, тобто що я справді Девід Балфор, доведено.
— Сер, — попередив я, — розповідаючи свою історію, я змушений довірити вам життя одного свого друга. Дайте слово, що воно буде для вас священним. Що ж до мене, то найкращою гарантією моєї безпеки є ваше обличчя.
Містер Ренкейлор дав мені слово, але додав:
— Така передмова змушує насторожитись, а тому, коли у вашій історії зустрічаються хоч найменші порушення закону, прошу вас не забувати, що я правник, і обминати їх.
Тоді я розповів йому про свої поневіряння з самого початку, а він слухав, зсунувши окуляри на чоло й заплющивши очі. Часом мені здавалося, що він спить. Та де там! Він, як виявилося потім, чув кожне моє слово. Особливо мене вразили його винятковий слух і рідкісна пам'ять. Він запам'ятав навіть незнайомі йому й важкі для вимови гельські імена, які чув тільки один раз, і потім нагадував мені їх через багато років. Та коли я назвав повне ім'я Алана Брека, між нами відбулася досить дивна розмова. Ім'я Алана, безперечно, облетіло всю Шотландію разом із звісткою про вбивство в Аппіні й про винагороду за його голову. Не встигло це ім'я злетіти з моїх уст, як правник поворухнувся і розплющив очі.
— Бувши вами, я б не називав непотрібних імен, містере Балфор, — зауважив він, — надто імен верховинців, багато яких є небезпечними злочинцями.
— Звичайно, було б краще не називати їх, — погодився я, — та коли воно вже зірвалося з моїх уст, я мушу й далі згадувати його у своїй розповіді.
— Ви помиляєтесь, — заперечив містер Ренкейлор. — Як ви, очевидно, вже помітили, я трохи недочуваю, а тому не зовсім певен, що добре розчув це ім'я. З вашого дозволу ми називатимемо вашого друга містером Томсоном… щоб потім не було ніяких непорозумінь. А надалі я робив би так з усіма верховинцями, про яких вам доведеться згадувати, живі вони чи мертві.
Зі слів правника я зрозумів, що він дуже добре розчув Аланове ім'я і вже здогадався, що я розповідатиму про вбивство. Що ж, коли він вирішив прикидатися, хай прикидається, мене це не обходило. Тому я всміхнувся і погодився з ним, зауваживши між іншим, що це ім'я мало схоже на верховинські імена. Далі у всій моїй розповіді Алан називався містером Томсоном. Мене це смішило тим більше, що сам Алан був мастак на такі витівки. Джеймса Стюарта я вивів під ім'ям родича містера Томсона. Колін Кембл називався містером Ґленом. А коли я дійшов до Клюні, то відрекомендував його: "Містер Джеймсон, ватаг верховинців". Ми відверто грали з ним комедію, і я дивувався, що правник зацікавлений у ній; та, зрештою, це було в дусі того часу, коли в державі існували дві партії, і обережні люди, які не пристали до жодної з них, всіляко намагалися не ображати ні ту, ні ту.
— Так, так, — протяг нотар, коли я закінчив. — Це ж справжня епічна поема, ціла "Одіссея" наших днів. Вам слід викласти її латинською мовою, коли ваші знання поповняться, або ж, якщо вам це більше до вподоби, по-англійському, хоч я особисто віддаю перевагу латині, як виразистішій мові. Ви багато подорожували; quoe regio in terris[34] — в якій лишень парафії Шотландії (я роблю вільний переклад латинського виразу) вам не довелось побувати за час своїх блукань! Крім того, ви виявили дивну здатність щоразу потрапляти у фальшиве становище, але воднораз слід визнати, що поводилися завжди гідно. Цей містер Томсон здається мені джентльменом неабияких здібностей, хоч, по-моєму, він, мабуть, надто жорстокий. Незважаючи на всі його заслуги, було б набагато краще, коли б він зараз маринувався у Північному морі, бо з таким чоловіком, містере Балфор, можна попасти в халепу. Але ви, певна річ, робите слушно, лишаючись вірним йому, адже він свого часу теж був вірний вам. Він, можна сказати, був вам вірним супутником; і не менше paribus vestigia figit[35], що інакше ви обидва вже давно б гойдалися на шибениці. Та, на щастя, ці дні вже минули, і я гадаю, що наближається кінець вашим поневірянням.
Отак розмірковуючи над моїми пригодами, він дивився на мене з такою добротою і прихильністю, що я ледве міг приховати своє задоволення. Я дуже довго блукав у країні диких безправних верховинців і спав у горах просто неба, а тому насилу вірив, що знову сиджу в чистому, покритому дахом будинку й по-дружньому розмовляю з пристойно одягненим джентльменом. Згадавши про одяг, я кинув погляд на своє брудне лахміття, і мені знову стало соромно. Та нотар помітив це і зрозумів мене. Він устав, гукнув, щоб поставили ще один куверт, бо містер Балфор залишається обідати, і повів мене до спальні на другому поверсі. Там він поставив переді мною воду, дав мило й гребінець, дістав одяг, що належав його синові, і з відповідними побажаннями вийшов з кімнати.