Інженер Таель непорушно стояв перед Родіс. Знайомий їй вираз дитячої розгубленості дедалі виразніше проступав на його обличчі. Фай Родіс відчула, що слід підтримати тормансіанина і його друзів, давши опору їхній нетренованій психіці.

— Мабуть, вам потрібен один вид зброї, щоб викорінити стеження, доноси, насильства. Це ІКП — пульсаційний інгибітор короткої пам’яті. На кораблі виготовляють кілька десятків ІКП, але ви не повинні пускати їх у хід раніше, ніж розмножите сотні тисяч екземплярів.

— Мені незрозуміле призначення ІКП, — стомлено сказав Таель.

— Ви знаєте про два види пам’яті? Вони керуються в мозку різними системами молекулярних механізмів. Позбавивши людину довгої пам’яті, ви перетворите її в ідіота. Але, вилучивши коротку пам’ять — усі нещодавно здобуті знання і навіяні психоштампи, — ви знешкодите найнебезпечнішого ворога, не відібравши в нього можливості повернутися до будь-якої діяльності.

— Хоч би й до попередньої?

— Атож. Але йому доведеться починати все заново, як і його вчителям.

— То це ж чудово! Коли б ще ця зброя та невеликого розміру…

— Вона мініатюризована, трохи більша від прикрас, які колись носили на пальцях. Додайте до неї дисектор ДПА для розпізнання психіки людини.

Тель рвучко схопив руку Фай Родіс і, опускаючись на коліна, припав губами до кінчиків її пальців. Родіс стрепенулася, відчуваючи, що цей жест архаїчного поклоніння не такий неприємний, як їй здавалося раніше.

Розділ VIII

ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

Судно на двох сигароподібних поплавцях ковзало по морській гладіні. Довга затока Екваторіального океану недаремно мала назву Дзеркального моря. Розташоване в поясі спокійної атмосфери, ближче до хвостового полюса, море рідко зазнавало бур. Відсутність великих річок, які впадали в нього, зберігала води первозданно чистими, темними в глибині й сліпуче виблискуючими в червоних променях світла Торманса.

Ген Атал захоплювався грою барв за кормою, а Тівіса Хенако й Тор Лік милувалися незвичайною чистотою моря.

У тригранному виступі каюти біля важелів керування сиділи двоє тормансіан у бузковій уніформі, безвідривно дивилися вперед і лише зрідка обмінювались уривчастими вигуками.

Вони тримали курс на урвище бочкоподібної гори. Її темно-сіра кам’яна маса була розбита розгалуженими прожилками червоної породи, немов кривавими артеріями.

Лівіше, під горою, берег був облицьований кам’яними брилами. За набережною виднілися будинки, що в безладді відступали від моря. Кинуте місто Чендін-Тот лежало поблизу заповідного гаю, останнього на планеті Ян-Ях. Тут віддавна був край «прихильників природи» — людей, які не визнали загальної урбанізації й переселилися у зони з нездоровим кліматом. Непомірне збільшення населення планети змусило збудувати й заповідний район. «Прихильники природи» зникли, влившись у загальну масу міських жителів. Усе ж незначна ділянка первісного лісу вціліла від захланного споживацтва шістнадцяти мільярдів населення Торманса. Очевидно, це сталося випадково. Катастрофічна криза вибухнула раніше, ніж був зрубаний останній гай. Багато міст вимерло, і ті, що перебували в менш сприятливих кліматичних зонах, ніколи вже не заселялися.

Берег наближався. Земляни хотіли піднятись на дах каюти, що замінила собою місток, але провідники рішуче заперечили. Вони говорили дуже швидко, з вимовою жителів хвостової півкулі — ковтаючи приголосні. Земляни, котрі звикли до чіткої вимови державних радіопередач і повільної мови чиновників, насилу розуміли своїх супутників. З’ясувалося, що в Дзеркальному морі водяться лімаї. Ці ненажерливі чудовиська своїми довгими щупальцями хапають з відкритої палуби все живе і тягнуть у глибину. У морі їх аж кишить.

— Дивовижна аналогія із земними морями, — сказала Тівіса. — Коли в Еру Роз’єднаного Світу знищили кашалотів, розмножилися великі головоногі, з якими довелося вести справжню війну. Взагалі знищення будь-якого виду негайно порушувало мільйо-нолітню рівновагу природи. З огляду на вибіркову направленість будь-якого лихого наміру, яку ми тепер називаємо Стрілою Арі-мана, знищувалися тварини й рослини — переважно красиві, помітні, менше пристосовані до нових умов життя. Залишалися ж здебільшого шкідливі види. Іноді вони розмножувалися фантастично швидко і буквально заливали хвилями своєї біомаси величезні простори. Закон виживання переважно шкідливих видів там, де природа невміло нівечилася людиною, осягли на власному досвіді й тормансіани.

— Шкода, що прекрасне кришталеве море населене такою гидотою! Я хотіла б скупатися тут, якби не скафандр, — сумно закінчила Тівіса.

— Ти не помічаєш повсюди на Тормансі одну дивну закономірність? — запитав Тор Лік. — В усіх добрих місцях, будинках, навіть у людях прихований якийсь гандж.

— Любий Афі (так на Землі називали астрофізиків), — Тівіса скуйовдила чуприну Тора, — тобі час повернутися в зореліт. Ностальгія проявляється все частіше…

— Ти маєш рацію. Я ступив на цю спустошену планету, як у засохлий сад, з якого немає виходу!

— Невже людина так змінила всю планету? — запитав Ген Атал, котрий на мить уявив собі невичерпну щедрість Землі.

— Ресурси будь-якої планети обмежені, — відповів Тор, — нічого не можна брати, не віддаючи. Повернути взяте можна шляхом упорядкування планети. Інакше, як траплялось і в нас на Землі, усталені форми життя неминуче розпадуться, виснажаться нагромаджені за мільйони століть енергетичні ресурси, а це прирікає на зубожіння і злигодні наступні покоління. Ми зараз на планеті, яку пограбували не лише війни, а й божевільне кроляче розмноження. Щодо експлуатації багатств природи вони лічили лише доходи, не думаючи про збитки також і в людських ресурсах.

— Так, ми бачили багато сумного, — погодилась Тівіса, — перебито всіх звірів, великих птахів, виловлено рибу, з’їдено молюски й водорості. Все це пішло в їжу під час катастрофічного Століття Голоду. Недалекоглядна гонитва за кількістю, за дешевизною й масовістю продуктів отруїла річки, озера й моря. Річки висохли після знищення лісів і сильного випаровування водосховищ електростанцій, відтак почалось обміління й засолення озер. Майже повсюдно прісна вода така ж дорога, як і харчі. Її ледве вистачає на землеробство цієї бідолашної планети. Для опріснення недостатньої енергії. Великих полярних шапок тут немає — отже, нема й запасів прісної криги. А тваринництво… Ви бачили їхню худобу? Біологічно це ті ж кози, які колись врятували біблейську цивілізацію, але знищили всю рослинність по берегах Середземного моря.

— Але вони самі хоч розуміють, що накоїли? — запитав Ген Атал. — Ви зустрічалися з ученими в біологічних інститутах?

— Я гадаю, що розуміють. Але їхня біологія архаїчна й зводиться головним чином до селекції, практичної анатомії, фізіології й медичних її галузей. Навіть своїх тварин не встигли як слід вивчити, а вони зникли. Це втрачено вже назавжди.

— «Назавжди»! Щось я надто часто чую це нестерпне для людини слово, — сказав Тор Лік і, замовкнувши, втупився в море.

Кришталеву воду попереду вкрила брижі. Спочатку землянам здалося, що то спливли переплетені водорості. Але з драглистої маси піднялися цілі хащі синьо-зеленого кольору щупалець, які ззивалися. Вони здіймались на висоту близько чотирьох метрів над поверхнею моря, вивертаючись і вимахуючи на всі боки розплющеними червоними кінчиками.

Судно зробило крутий поворот, землян кинуло на стіну каюти, а ліва «сигара» поплавця піднялася над водою. Двигуни заревіли, і за валом, що піднявся, страховисько зникло.

Обидва тормансіани стали неголосно сперечатись, і переміг стерновий, що енергійно показував рукою кудись убік від вибру-кованого каменем берега.

— Ми не причалимо просто до міста, — пояснив своїм пасажирам другий тормансіанин, — біля пристані дуже глибоко й можуть напасти лімаї. Ніхто ще не зустрічав їх так близько від міста. Неподалік є мілина, куди лімаї зайти не можуть, і ми причалимо. Доведеться лише зробити великий гак пішки.