Чойо Чагас сів ближче, довірливо нахилився вперед і склав руки, немов приготувавшись терпляче слухати свою гостю.

— Тепер ми можемо говорити наодинці, як і належить вершителям доль. Навіть, якщо зореліт лише піщинка порівняно з нашою планетою, психологічна відповідальність і повнота влади одна й та ж.

Фай Родіс хотіла заперечити — подібна формула стосовно неї не тільки неправильна, а й морально образлива для людини Землі, проте стрималась. Було б смішно й марно навчати закоренілого олігарха основ земної комуністичної етики.

— Які норми людського спілкування у вас, на Землі, — вів далі Чойо Чагас, — в яких випадках ви говорите правду?

— Завжди!

— Це неможливо. Істинної, незаперечної правди нема!

— Є її наближення до ідеалу, тим ближче, чим вищий рівень суспільної свідомості людини.

— До чого тут вона?

— Коли більшість людей усвідомлює, що будь-яке явище двостороннє, що правда має двоє облич і залежить від життя, яке змінюється….

— Отже, нема абсолютної правди?

— Гонитва за абсолютним — одна з найтяжчих помилок людини. Це породжує однобокість, тобто напівправду, а вона гірша, ніж просто брехня, — вона ошукує менше число людей і не страшна для людини тямущої.

— І ви завжди тримаєтесь цього правила? Неухильно?

— Неухильно! — твердо відповіла Родіс і тут же подумки знітилася, згадавши інсценівку, розіграну на зорельоті.

— Тоді скажіть правду: нащо ви прибули сюди, на планету Ян-Ях?

— Повторюю попереднє пояснення. Наші вчені вважають вас нащадками землян п’ятого періоду древньої епохи, яку називають на Землі ЕРС — Ерою Роз’єднаного Світу. Ми припускаємо, що ви наші прямі родичі. Та хіба це не очевидно, досить подивитися на нас з вами?

— Народ Ян-Ях іншої думки, — чітко сказав Чойо Чагас, — але припустимо, що сказане вами — правда. Що ж далі?

— Далі ми б хотіли спілкуватися. Обмінятися досвідом, вивчити уроки помилок, зарадити скруті, можливо, навіть, злитися в одну сім’ю.

— Он воно що! Злитися в одну сім’ю! Так вирішили ви, земляни, за нас! Злитися в одну сім’ю! Підкорити народ Ян-Ях. Такі ваші таємні наміри!

Фай Родіс випросталась і завмерла, дивлячись у вічі Чойо Чагаса. Її зелені очі потемніли. Якась незнайома сила скувала волю голови Ради Чотирьох. Він поборов скороминуще відчуття гніву і вів далі.

— Хай наші побоювання перебільшені, але ж ви не запитали нас, прибувши сюди. Чи треба мені називати всі причини, за якими наша планета відмовляє всім і будь-яким прибульцям із чужих світів?

— А особливо із світу таких схожих на вас людей, — підказала Родіс думку, не висловлену Чагасом.

Той ковзнув по жінці підозрілим поглядом вузьких очей: «Відьма, чи що?» — і ствердно кивнув головою.

— Я не можу повірити, що люди Ян-Ях відмовилися б заглянути в океан безмежних знань, відкритий їм завдяки нашій планеті й Великому Кільцю!

— Я не знаю, що це таке.

— Тим більше! — Родіс здивовано глянула на Чойо Чагаса, нахилилася ближче. — Хіба для вас не головне — примноження краси, знань, гармонії і в людині, і в суспільстві?

— Це ваша правда! А наша — це обмеження знань, бо вони відкривають людині страхітливу прірву космосу, на краю якої вона усвідомлює свою нікчемність, втрачає віру в себе. Руйнується цінність простих і прекрасних проявів життя. Щастя людини бути задоволеною тими умовами, в яких вона народжена й перебуватиме завжди, бо вихід із них — це смерть, ніщо, іскра, що згасла на вітрі. І ми створили тут щастя не для того, щоб його зруйнували прибульці, нехай навіть ті, які претендують на кровну спорідненість із нами!

— Щастя молюска, що сховався в мушлю і ось-ось має бути роздушений неминучим збігом обставин, який— раніше називали на Землі, та й тепер називають у вас долею.

— У нас усе передбачено!

— Без знання? А недавні катастрофічні наслідки перенаселення? Вся ваша планета вкрита кладовищами — десятки мільярдів жертв невігластва й затятості, — гірко мовила Фай Родіс. — Звичайна розплата за цивілізацію, позбавлену мудрості. Допустити сліпе переповнення екологічної ніші,[2] як для будь-якого виду тварин?! Сумний і ганебний кінець для гомо сапієнс — людини мудрої.

— Он як? Вам відома історія Ян-Ях? Звідки? — підозріливо примружився Чойо Чагас.

— Лише уривок з повідомлення чужого зорельота, який спостерігав вашу планету двісті вісімдесят років тому. Йому відмовили в посадці ваші попередники, котрі також уявили, ніби вони тримають у своїх руках долю планети. — Фай Родіс сказала це глузливо й різко, розуміючи, що лише так можна пробити шкаралупу самовпевненої величі цієї людини.

Чойо Чагас схопився і зміряв Родіс з голови до ніг таким поглядом, від якого у підвладних йому людей підкошувались ноги й відбирало мову. Жінка Землі підвелася, спроквола й незворушно розглядаючи володаря, як щось цікаве, що підлягає вивченню. Люди Землі здавна навчилися тонко відчувати психологічну атмосферу, яка оточує кожну людину, і з неї судити про її думки й почуття.

— Знищення тих, хто не згоден — прийом давній і застарілий, — сказала вона, читаючи думки володаря. — Не лише за посланців інших світів, провісників космічного братерства розуму, але й за людей свого народу кінець кінцем доведеться відповідати.

— Яким чином? — стримуючи лють, запитав Чойо Чагас.

— Якщо дослідники запровадять на планеті шкідливу жорстокість і навмисну дезинформацію, перешкоди для шляхів пізнання, що веде до невігластва населення, тоді вони можуть апелювати до арбітражу Великого Кільця.

— І що ж тоді?

— Ми лікуємо хвороби не тільки окремих людей, а й цілих суспільств. І особливу увагу надаємо профілактиці соціальних нещасть. Мабуть, слід було б це зробити на планеті Ян-Ях кілька століть тому…

— Ви з’явилися з повчаннями, коли ми вже самі виплуталися з дуже тяжкого становища, — заспокоюючись, сказав голова Ради Чотирьох.

— Ви знаєте, що земляни колись не могли подолати гігантський простір. Та ми й не підозрювали, що наші предки із Землі змогли подолати таку неймовірну відстань. Якби не дослідники із Цефея… А втім, навіщо ми даремно гаємо час. Спробуйте відкинути роль всесильного володаря. Допоможіть нам пізнати вас. А результат визначить ваші подальші рішення.

— А ваші?

— Я не можу вирішувати сама нічиїх доль — навіть тих, хто довірився мені. Ось чому я не володар у вашому розумінні.

— Візьму до відома, — сказав Чойо Чагас, який знову став люб’язним і запропонував Родіс сісти. — Чи обдумали ви план ознайомлення з нашою планетою?

Фай Родіс виклала свої міркування. Чойо Чагас слухав уважно і, на подив Родіс, не висловив ніяких заперечень. Він стояв, поглядаючи на кришталеву кулю і нібито замислившись. Родіс замовкла, і він, не відводячи очей від кулі, дав згоду на всі поїздки своїх гостей.

— За однієї лише умови, — раптом повернувся він до Фай Родіс, — якщо ви тим часом залишитесь гостею садів Цоам!

— Як заложниця? — напівжартома-напівсерйозно запитала Родіс.

— Ні, що ви! Просто я першим повинен дізнатися про свою «прабатьківщину», — іронічно відповів він.

— Невже ви нічого не знаєте про неї?

Чойо Чагас ледь помітно здригнувся й ухилився від мудрих зелених очей.

— Зрозуміло! Ми з Білих Зірок, як визначено нашими вченими. А ви зовсім інші. Ви не бачите себе збоку й не розумієте, наскільки ви відмінні від нас. Насамперед у вас нечувана швидкість рухів, думок, яка поєднується з упевненістю й очевидним внутрішнім спокоєм. Все це може неабияк розлютити.

— Це погано. Ви демонструєте неповноцінність, глибоко зачаєну у вашій душі, праматір будь-якої жорстокості. Коли приходять до влади люди з таким комплексом, вони замість прикладу доблесті й служіння людині починають сіяти навколо себе озлоблення і приниження, і воно розходиться як кола по воді.

— Пусте! Це вам лише здається, людям з чужою нам психологією.

Фай Родіс підвелася так швидко, що Чойо Чагас зіщулився від несподіванки, як хижий звір. Але вона тільки доторкнулася до кришталевої кулі, яка зацікавила її своїми особливими переливами барв.