— У цей період почали формуватися держкапіталістичні формації з тенденцією поширитися по всій планеті. Саме в фазі державного капіталізму виявилася вся нелюдськість такої системи. Ледве усунулась конкуренція, як одразу ж Еідпала необхідність у поліпшенні й здешевленні продуктів виробництва. Важко уявити, що діялося в Америці після встановлення цієї форми! В країні, розбещеній достатком речей! Олігархія володарює лише заради своїх привілеїв. Сутність цієї форми в нерівності розподілу, не обумовленого ні власністю на засоби виробництва, ні кількістю і якістю праці. Водночас найголовнішим стає приватне питання особистого успіху, задля якого люди готові на все, не турбуючись про суспільство й майбутнє. Все продається, справа лише в ціні.

Псевдосоціалізм, засвоївши від державного капіталізму демагогію і марні обіцянки, змикається з ним у захопленні влади групою обраних та придушенні, точніше, навіть фізичному знищенні інакомислячих, у войовничому націоналізмі, в терористичному беззаконні, яке неминуче призводить до фашизму. Як відомо, без закону нема культури, навіть цивілізації. В умовах псевдосоціалізму велике протиріччя особистості й суспільства не може бути розв’язане. Щораз тугіше скручується пружина складності взаємної кооперації окремих елементів у вищому організмі й вищому суспільстві — чим вища організація, тим сильнішою стає влада суспільства над індивідом. І якщо боротьба за владу ведеться найменш корисними членами суспільства, то це і є зворотний бік організації.

Чим складніше суспільство, тим міцніша в ньому повинна бути дисципліна, але дисципліна свідома, а отже, необхідні дедалі більший і більший розвиток особи, її багатогранність. Однак за відсутності самообмеження порушується внутрішня гармонія між індивідом і зовнішнім світом, коли він виходить за рамки відповідності своїм можливостям і, намагаючись досягти вищого, набуває комплексу неповноцінності й зривається в бузувірство та святенництво. Ось чому навіть у нас таке складне виховання й освіта, адже воно триває практично все життя. Ось чому обмежено «я так хочу» і замінено на «так необхідно».

— Хто ж був першим на цьому шляху? Невже знову Росія? — зацікавилася Евіза.

— Знову Росія — перша країна соціалізму. Саме вона пішла великим шляхом по лезу бритви між капіталізмом, що гангстеризувався, псевдосоціалізмом і всіма їх різновидами. Росіяни вирішили, що краще бути біднішими, зате створити суспільство з більшою турботою про людей і з більшою справедливістю, викоренити умови й саме поняття капіталістичного успіху, викоренити будь-яких володарів, великих і малих, у політиці, науці, мистецтві. Ось ключ, який привів наших предків до Ери Світового Возз’єднання. Його ми не виявили на Тормансі, тому що тут через дві тисячі літ після ЕСВ ще існує інферно, олігархія, яка створила витончену систему гноблення. Для боротьби з цією системою треба виховати людей високого психофізіологічного загартування і, як і ми, безневинних у своїй могутності. І насамперед навчити їх боротись із всепроникною «обраністю» — системою протиставлення володарів і натовпу, всезнаючих учених і темних неуків, зірок і безталанних, еліти й нижчого робітничого класу. В цій системі корінь фашизму й розбещення людей Торманса…

Семеро землян сиділи на широкій канапі багряно-червоного кольору. Крізь високе вікно з якоїсь товстої пластмаси рожевого відтінку виднілися дерева саду, пронизані промінням світила Торманса. На відміну від земного Сонця воно не описувало дуги по небу, а опускалося повільно й величаво майже по прямовисній лінії. Його проміння крізь рожеві вікна здавалося бузковим. Бронзові обличчя зорелітників набули похмурого зеленуватого відтінку.

— Отже, вирішено, — сказав Вір Норін, чий СДФ виконував обов’язки секретаря і кодував результати наради для передачі на «Темне Полум’я».

— Вирішено, — підтвердила Родіс, — ви залишаєтесь у столиці серед учених та інженерів. Тор Лік і Тівіса перетнуть планету від полюса до полюса, побувають у заповідниках і на морських станціях, Евіза — в медичних інститутах, Чеді й Ген вивчатимуть суспільне життя, а я займусь історією. Зараз треба зв’язатися з кораблем, а потім — спати. Наші господарі рано лягають і рано встають.

Справді, ледве погасли останні промені заходу і під високою стелею автоматично ввімкнулось освітлення, як настала цілковита тиша. Інколи можна було помітити в сутінках саду тіні вартових, котрі повільно походжали, і знову все застигало, як у мертвій воді казкового озера.

Евізі стало душно, вона підійшла до вікна й почала морочитись із засувкою. Широка рама розчинилася, прохолодне повітря саду чужої планети, що пахло по-особливому, повіяло в кімнату, і в ту ж мить гидотно завила труба. З усіх боків побігли люди, світячи ліхтарями й загрозливо піднімаючи чорні розтруби своєї зброї.

Вір Новір одним стрибком опинився біля приголомшеної Евізи і зачинив вікно. Виття припинилось. Норін жестами намагався заспокоїти вартових, що з’юрмилися під вікном. Ліхтарі погасли, охоронники розійшлись, і земляни дали волю своїм почуттям, кепкуючи з обуреної Евізи.

— Я певен, що нас слухають і бачать весь час, — сказав Тор Лік.

— Добре, що мова Землі абсолютно незрозуміла Тормансу! — вигукнула Евіза. — У них немає ще наших текстів достатньої довжини.

— Я гадаю, її легко розшифрують, — заперечила Чеді, — багато схожих слів і понять. По суті справи, це одна з мов п’ятого періоду ЕРС, що змінилася за двадцять два століття.

— Хоч би як там було, наші розмови поки що незрозумілі і зайве не потурбують володарів Ян-Ях, — сказала Фай Родіс. — Слід інколи екрануватися з допомогою СДФ, щоб не показувати їм інтимні сторони нашого життя. Скажімо, зараз, коли ми говоритимемо із зорельотом.

Чорно-синій СДФ Родіс вийшов до центра кімнати. Під його ковпаком загув дальній проектор ТВФ, кімната потонула в темряві. Зорелітники посідали щільніше на канапі. З протилежного боку спалахнуло зелене світло й зазвучали мелодійні звуки пісні про гілку верби над гірською річкою. Невиразні контури людей, які швидко рухалися, нараз намітились різко й об’ємно, ніби ті, що лишилися в кораблі, перенеслися сюди, в сади Цоам, і сіли поруч у цій високій кімнаті палацу.

Економлячи енергію батарей СДФ, сила яких могла знадобитися на важливіші справи, кожен стисло переказав свої враження першого дня на Тормансі. Рекорд стислості побив Тор Лік, котрий говорив останнім: «Багато пилу, слів про велич, щастя і безпеку. Поряд з цим страх і охоронні пристрої, призначені не для безпеки, а для того, щоб зробити володарів Торманса недоступними. Обличчя людей смутні, навіть птахи — і ті не співають».

Коли погасло стереозображення і зв’язок із зорельотом перервався, Родіс казала:

— Не знаю, як вас, а мене запобіжна сироватка й біофільтри хилять на сон.

Сонливість замість звичайної жаги діяльності відчували всі. Евіза вважала це нормальним явищем і попередила, що зорелітники будуть млявими ще днів три-чотири.

На ранок, ледве семеро землян устигли поснідати, як з’явився сановник у вугільно-чорному вбранні з вишитими на ньому голубувато-срібними зміями. Він запросив Фай Родіс на побачення з «самим великим Чойо Чагасом». Решті членів експедиції він запропонував прогулянку по садах Цоам, поки не настане час іти в центральне «Коло Відомостей», куди передадуть інформацію «за наказом великого Чойо Чагаса».

Фай Родіс, пославши рукою товаришам поцілунок, вийшла у супроводі мовчазного охоронця в ліловому. Шанобливо киваючи, він показував дорогу. Біля одного із виходів, прикритих важким килимом, він завмер, розпростерши руки й зігнувшись навпіл. Фай Родіс сама відкинула килим, і враз розчинилися масивні двері, що, як і всі двері на Тормансі, поверталися на завісах, а не всувалися в стіну, мов у будинках землян. Фай Родіс опинилась у кімнаті з темно-зеленими драпіруваннями і різьбленими меблями чорного дерева, яку земляни вже бачили із зорельота по секретному каналу телепередач.

Чойо Чагас стояв, злегка торкаючись пальцем кришталевої мінливої кулі на чорній підставці. Зблизька «великий» був мало схожим на свої зображення на екрані. Чагас лукаво й підбадьорливо всміхнувся, рукою запрошуючи її сідати, і Родіс усміхнулась у відповідь, зручно вмощуючись у широкому кріслі.