- Читаю, Автовізію, я багато (москва зробила спробу контратаки, стрілянина здійнялась, як у голлівудському фільмі, я мимоволі втягнув голову в плечі: московське ядро влучило в коня під й.я.в. гетьманом Виговським, він упав, до нього кинулись сердюки, підвели. «Пропав кунь», - сказав своїм поліським діалектом гетьман, його кінь з відірваною ногою конав в конвульсіях, один із сердюків ударом ятагана позбавив нещасного коня мук, Виговський всунув ногу в стеремено нового коня, як тут в нього влучила московська куля, гетьман ще раз упав, але крови не було, - куля влучила в шкіряний пояс, розірвала його разом з мундиром… через якусь мить гетьман Виговський вже був у сідлі і далі холоднокровно командував боєм), - зараз ось перечитую свою захалявну книжицю - творіння мого заступника, майбутнього канцлера Великого князівства Руського, автора Гадяцького трактату, ідеолога та теоретика національно-визвольної боротьби українського народу, начальника Генерального штабу Збройних сил України Юрія Немирича «Dіscursus de bello Moscovіtіco». Дуже потрібна і своєчасна книга!

-  Це та, пане гетьмане, що про недавню польсько-московську війну? Видано в Парижі 1634-го року?

- Так, Автовізію.

- Чого ж, читав, читав: «Московинам вдалося завести у себе рабську залежність. Їхня країна з фортецями і численною силою вояцтва - це все раби… Так що всі вони раби, ніколи справжньої свободи не знали, тепер не знають і знати не бажають, а неволі не відчувають і від неї не втікають, бо вважають свою долю призначеною від Бога і царя».

- Який стиліст, який обсерватор, прошу пана Автовізія, а який з пана Немирича геополітик! Який тонкий і проникливий геополітик! Послухай, Автовізію (й.я.в. витягнув з-за халяви свого темно-вишневого чобота книжку у брунатних шкіряних палітурках, на титулі виблискував золотий напис «Dіscursus de bello Moscovіtіco».

- Війна з Москвою і новомодний термін «дискурс», Автовізію (князь Трубєцкой разом з рештою московського війська поспішав відступити у напрямку Путивля, татари в’язали свій ясир: князів С.Пожарского, С.Львова, Л.Ляпунова, обох Бутурліних, усіх московських полковників, ротмістрів і капітанів), поки що куди, я зацитую тобі уривок з цієї дивовижної книжки мого приятеля і, мушу сказати, сподвижника пана Юрія Немирича: «Коли ми на москів з одного боку нападемо, їхні постійні вороги - маю на увазі перекопських татарів - до Московії вдеруться. Спонукати татарів до такого союзу може майно тих мешканців, багата здобич, здобич легка і незахищена, від ворогів не загороджена». Що скажеш, Візі?

- Тут уся філософія українського імперіалізму, Ваша ясновельможносте, де стисло до геніяльности сконцентровано означення перманентного противника та евентуального союзника України-Руси. А якщо до цього додати ще цитату з Вашої ясновельможности: «Гетьман розпочне проти государових ратних людей стояти і з ними битися, а допомагати йому будуть польські, свейські, волоські ратні люди і кримські татари та турський султан», то отримаємо цілком достойний, дуже лаконічний Катехізис української геополітики XVІІ ст. Як, пане гетьмане?

- Сила, Автовізію!

- Пане гетьмане, не зважаючи на трохи незвичні умови для нашого інтерв’ю, мої читачі не пробачать мені, якщо не спитаю Вас: якою Ви бачите Україну в майбутньому - підмосковською, підляською, підшведською, чи, може, підтурецькою?

- Гай-гай, хлопче, і ти повівся на мій дуже хитрий маневр, зафіксований у Гадяцькому трактаті, складеному вельмивченим паном Немиричем. Так, якийсь час ми, Україна, могли би бути в одній конфедерації з Польщею та Литвою, як Велике Руське князівство. Це пан Немирич, який бував у Европах, так собі уявив, що Україна могла би бути республікою в оточенні королівств, як це є Швейцарія, чи конституційною монархією на взірець Голландії, але я ж бо знаю, що конфедерація з Польщею - це суцільна війна. Як також з Москвою… Тому лише повна державна незалежність Самостійної Соборної України!

- Від Сяну до Дону!

- Десь так, вельми вправний літописче, Автовізію.

- Все це, Ваша ясновельможносте, я опишу в газеті для наших патріотичних читачів…

- Якщо будеш писати, Візі, не забудь включити в свій репортаж свідчення про злочин московської окупантської армії проти людства. Я не кажу, літописцю, що ми, українські козаки, святі, - ходили й ми в похід на їх землі, Москву палили, але таких звірств не чинили. Ти знаєш, що в листопаді минулого року банди - військом цю орду не назвеш - кривавого Ромодановського захопили Миргород і Лубни. Ось свідчення про їх дії ніжинського полковника Григорія Гуляницького: «Москва наступає безбожна… все мечем і вогнем розорюють, церкви Божі палять, без усякого милосердя про монастирі, священиків, іноків і інокинь, всіх під меч пускають, а, більше того, над паннами, добрими дівицями і попадями глумління роблять, груди вирізують, і малим дітям не спускають, образам святим очі вилупляють». Записав, Автовізію?

- Я, Ваша ясновельможносте, це без будь-якого диктофона запам’ятаю. На все життя, хоча не знати, скільки його мені там залишилось.

- Цього (битву виграно, це однозначно, ми ще цього тоді не знали, але цар Олексій Романов впав у тяжке горе. Він, опанований незборимим жахом, дав своїм стольникам наказ готувати евакуацію двору за Волгу, в Ярославль, а тим часом хай усі, без винятку, москвичі йдуть насипати вали довкола Москви, і ходив цей Олексій-цар у жалобній одежі оглядати, як йдуть земляні роботи. Теж тоді ми з й.я.в. гетьманом Виговським не знали, що через 200 з гаком років історик, вже не московський, а російський, С.Соловйов, напише: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська»), брате, ніхто не знає.

… Ось на цій оптимістичній ноті, шановні читачі, й закінчилось моє інтерв’ю з й.я.в. гетьманом України, великим князем Руським Іваном Виговським. Не буду заводити ще раз давньої патріотичної пісеньки про те, що пан Виговський, мовляв, не зумів скористатися з результатів Великої Конотопської битви і НЕ:

а) закріпив перемогу над військом князя Трубецького повним розгромом московської армії, що дозволило б здійснити вдалий похід на Москву (там попалити все, поруйнувати);

б) проголосив повну державну незалежність України-Руси, тим самим обеззброївши своїх противників з числа українського полковництва, які закидали гетьману повернення назад до польського поневолення;

в) налагодив структури служби безпеки України, яка б вчасно провела «профілактичну роботу» з лідерами нової опозиції - пп. Т.Цицюрою, В.Золотаренком, Я.Сомком та й самим Юрасем Хмельниченком;

г) відмовив кошового отамана Запорізької Січі І.Сірка нападати на дружні гетьманови татарські території;

д) послав ката-виконавця до зрадника Безпалого, аби зачитати йому вирок військово-польового суду.

… Ти диви! Казав, не буду давньої патріотичної пісеньки, а вийшло, як завжди…