Изменить стиль страницы

Рольф Бломберг

ЗОЛОТО І АНАКОНДА

©

Золото і анаконда im_001.jpg
 http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Золото і анаконда im_003.png

Переклад з шведської О. Д. Сенюк

Перекладено за виданням: Rolf Blomberg. Guld att hamta. Stockholm. 1955.

Золото і анаконда im_004.png

1

ТЕЩА І СКАРБИ

Якщо вже когось звинувачувати, то тільки Карін Кобос. Це вона перша звабила мене вирушити на пошуки скарбів.

Я зустрів її 1934 року, коли вперше побував на Галапагоських островах. Карін — чарівна норвежка, що вийшла заміж за сина знаменитого на Галапагосі Мануеля Кобоса, який колись був всевладним господарем цього архіпелагу. Карін знає безліч історій про казкові скарби, закопані колись піратами на цих відлюдних островах Тихого океану, і всі її розповіді звучать дуже переконливо й правдиво. Всі знають, що в XVII–XVIII століттях Галапагоські острови були улюбленим пристановищем піратів. Там справді було знайдено кілька піратських скарбів — не таких уже й страшенно багатих, але принаймні один із них виявився досить великим, щоб той, хто його знайшов, помер від надмірностей. Тому й не дивно, що я жадібно слухав розповіді Карін, поки в мене не зарябіло в очах від золота.

Я приїхав на Галапагос збирати для наших музеїв рідкісних тварин і, звичайно, мав віддавати цій справі весь свій час. Однак я не міг більше опиратися золотій лихоманці і, нав'ючивши на осла лопату, лома й намет, вирушив у першу свою експедицію. Потім таких експедицій ще було чимало.

Я шукав то якусь мармурову плиту з таємничим написом, то старого ланцюга від якоря, то рядок пальм — усе це, за словами Карін, були прикмети, по яких слід шукати скарби. Проте скільки ми з осликом не мандрували, все дарма. Один із скарбів треба було шукати під старою манцинелою[1]. Дерево я знайшов і викопав біля нього глибочезну яму, однак тільки марно натер собі мозолі. Інший скарб пізнішого походження мав бути схований під підлогою в хижі, де колись містилася пивничка: вночі там нібито блимали голубі вогники. Я розламав дошки, розбив цементний фундамент і копав лопатою та ломом доти, доки не досяг шару суцільного каменю, але знов-таки нічого не знайшов.

Тепер Карін Кобос розповідає всім, ніби я, шукаючи піратське золото за її вказівками, викопав у неї в саду глибокий колодязь. Я такого не пам'ятаю. Очевидно, вона сплутала мене з кимсь іншим: адже не лише я став жертвою її багатої уяви. А може, вона просто жартує. Так чи інакше, але врешті настав день, коли я махнув рукою на золото і вирішив по-справжньому зайнятися тваринами. Тут я досяг кращих наслідків.

Не думайте, що я єдиний швед, котрий пробував шукати скарби у цій частині світу — дурних усюди багато. Колись давно я зустрів одного земляка, справжнього авантурника, який витратив усі свої гроші і багато років праці на пошуки золотого скарбу інків. Йому пощастило роздобути старий, пожовклий документ сімнадцятого століття. Це була карта з химерними фігурками й значками, яку в свій час накреслив єзуїтський патер, що нібито знав, де заховано дуже великий скарб. Звичайно, ця цінна карта побувала вже не в одних руках, поки попала до шведа, і вже не один шукач марно пробував заволодіти тим скарбом. Мій земляк не виявився щасливішим за інших. Коли я з ним зустрівся, він витратив на марні пошуки всі свої гроші і був страшенно розчарований.

— Якщо мені ще хтось морочитиме голову казками про золото інків, то йому це так не минеться, — люто казав він.

Через кілька місяців до нього дійшла чутка, що на якійсь річці на східних схилах Анд група шукачів менше як за тиждень добула величезне багатство. Відтоді я більше не бачив свого земляка, але мені сказали, що хтось зустрів його на східних схилах Анд: він мчав верхи на мулі, і до його сідла була прив'язана кирка й лоток, у якому промивають золото.

Аскель Паулін у своїй надзвичайно цікавій книзі «Шведи в Південній Америці» розповідає, що наші земляки шукали скарбів у цій частині світу вже в кінці XIX століття. Більшість із них вирушала на Кокосовий острів, що лежить між Галапагосом і Панамою, — найзнаменитіший на світі «острів скарбів». Сотні експедицій пробували знайти казкові скарби, які нібито було закопано на цьому острові. Найславетніший із них, так званий Лімський, оцінюють у шістдесят мільйонів доларів. Він складається з дванадцяти статуй апостолів і мадонни в натуральну величину, безлічі церковного начиння та інших речей — все із щирого золота, — котрі на початку XIX століття якийсь капітан Томпсон украв у Лімі. Казали, що відомий капітан піратів Девіс теж заховав на Кокосовому острові величезні багатства — понад сімсот золотих зливків, триста тисяч фунтів у срібних доларах і сім бочок старовинних срібних монет. Чимало золота нібито закопав тут і горезвісний Беніто Беніто, прозваний Беніто Кривавим Мечем. Цих скарбів шукало так багато людей, що зараз на острові не залишилось жодного незайманого місця — все перекопано.

Шведських шукачів фінансував якийсь капітан Ларс Петер Люнд, котрий оселився у Вальпарайсо в Чілі. Серед людей, що вирушили на Кокосовий острів, були Андерсон і Хольм. Останній, син пастора, раніше шукав золото в Австралії. Шукачі пробули на острові майже рік. Коли скінчилися харчі, вони почали годуватися здичавілими свиньми, морськими птахами, крабами і кокосовими горіхами, аж поки врешті зовсім розчарувалися і з важким серцем припинили пошуки. Люнд прислав корабель і забрав їх з острова. Паулін пише, що тільки для Хольма ця мандрівка не минула марно: невдовзі він оженився на одній із дочок Люнда.

Сам я був упевнений, що, проживши вісім місяців на Галапагоських островах, вилікувався від золотої лихоманки. Та як тільки я повернувся на материк, в Еквадор, вона охопила мене знову.

Почалося все з того, що я відвідав одну велику гасієнду, і мені там показали чудові золоті знахідки: фігурку індійця, зліпок з обличчя і кілька прикрас. Господар гасієнди викопав таких речей у давніх могилах на суму понад тридцять тисяч крон. На його полі було ще багато незайманих могил, і він сподівався знайти в них нові скарби. Звичайно, я одразу зголосився допомагати йому при розкопках. Що може бути краще за таку роботу!

— Дуже шкода, — сказав господар гасієнди, — але я боюся зараз розкопувати могили. Хтось уже щось бовкнув, влада довідалася про мою знахідку і тепер вимагає, щоб я здав частину золота. Більшість його я вже переплавив і поклав у банк; там воно надійно сховане, однак коли б я почав знову розкопувати, то відразу з'явилися б люди, які люблять скрізь тикати свого носа.

Я просто остовпів, почувши це відверте визнання. Адже господар гасієнди вчинив справжній злочин, переплавивши унікальні археологічні знахідки! На жаль, таке трапляється часто. Найрідкісніші древні речі, за котрі музеї заплатили б яку завгодно суму, переплавляють у зливки.

Після цього мене вже скарби не спокушали, та коли я згодом опинився в Орієнте — східних провінціях Еквадору, що лежать у верхів'ї Амазонки, — то пересвідчився, що тут усі тільки й говорять про золото. Я почув безліч розповідей про казкові річки, де шукачі набивали кишені золотими самородками, побачив і самих шукачів, до того ж усіх кольорів шкіри, однак більшості з них не можна було позаздрити. Здобутого ціною великих зусиль золотого піску ледве вистачало їм на харчі. Труднощі, нестачі і малярія страшенно позначилися на них. Та, незважаючи на це, всіх їх без винятку надихав якийсь майже патетичний оптимізм: вони були впевнені, що одного чудового дня їхній нужді й мукам настане кінець, рано чи пізно щастя усміхнеться їм, і вони натраплять на великі родовища золота, які зроблять їх багатими на все життя.

вернуться

1

Манцинела — невелике тропічне дерево. Отруйним соком з листя й кори манцинели жителі Південної Америки намазують свої стріли.