http://litlife.club/a/?id=76151
 


 
Володимир Лис – журналіст, прозаїк і драматург. Народився 26 жовтня 1950 року в селі Згорани на Волині. Знаний і як драматург: п`ять п`єс поставлено в різних театрах України. 2007 року став переможцем Першого Всеукраїнського конкурсу радіоп`єс (за п`єсу  Полювання на брата ).  У 2008 році за роман  Острів Сильвестра  отримав першу премію літературного конкурсу  Коронація слова . В 2010 році письменник став переможцем конкурсу  Ґранд Коронація Слова , отримавши премію в номінації "Ґранд роман" за твір  Століття Якова . Відомий також як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.
Довгий час був поза письменницькими організаціями. Але, як каже сам,  До АУП мене рекомендував Тарас Федюк, який тоді був її президентом, а до НСПУ вступив 2004 року - на знак протесту проти того, що тодішній режим виробляв зі Спілкою .

---

Добавлено через 9 минут  
 
http://litlife.club/a/?id=74150

Дара Корний (Мирослава Ивановна Замойская) родилась 20 сентября 1970 года в селе Секунь Старовыжевского района Волынской области. Среднюю школу закончила в селе Княже Сокальского района Львовской области.
Закончила журналистско-редакторское отделение Украинского полиграфического института во Львове (в настоящее время Украинская академия книгопечатания). Воспитывает двоих детей: Дарью и Максима, которых считает самым важным и главным достижением в жизни. Работает в Львовской национальной академии искусств.
Благодаря собственным детям, то есть составлением для них на ночь сказок, и состоялось ее вхождение в литературу. Пишет для малышей (журнал  Ангелятко  и  Ангеляткова наука ), для подростков (журналы  Крилаті ,  Однокласник ) и, конечно, для взрослых, для всех тех, кто до сих пор верит в чудо.
Увлечения: дохристианская мифология, праукраинские верования, этнография, сказки, народная музыка, книги.
Лауреат третьей премии конкурса  Коронация слова — 2010  за роман  Гонихмарник . Это ее первый  взрослый  роман. После его выхода в свет автор получила неофициальное звание украинской Стефани Майер.
Моя дочь зачитывалась вампирскими сагами Майер и каждый раз с воодушевлением пересказывала мне их сюжеты, — признается Дара Корний. — Меня злило то, что украинские подростки увлекаются чужой мифологией, не догадываясь даже, насколько мощным является пласт родной украинской мифологии.  Гонихмарником  стремилась доказать, что родная мифология ничем не хуже, а даже лучше иностранной .
Роман  Гонихмарник  был удостоен награды  Дебют года  от издания  Друг читача  и стал лауреатом премии ассамблеи фантастики  ПОРТАЛ-2011  —  Открытие себя  имени. И. Савченко.

---

Добавлено через 22 минуты  
 
http://litlife.club/a/?id=54608
 

 

Марія Аркадіївна Пригара народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька непосидюча дівчинка насолоджувалась чарами степу, залюбки бігала понад озером до школи, захоплювалась милозвучністю народних пісень, поезією українських дум, які навчив любити батько. Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Не раз доводилось терпіти злигодні, виконувати роботу не по літах: підводити призьбу, мазати хату, порядкувати в ній, хоч малій господарочці і рогача втримати в руках було важко.
 
Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти. Восени 1924 року в місцевій газеті з'явився її перший вірш  Повстанець .
 
Працювала в газеті  Пролетарська правда , у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945-1950 роках була заступником редактора журналу  Барвінок .
 
Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це  Весна на селі  та  Дитячий садок . Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії  Ми любим сонце і весну , і  Місто чудес , і особливо такі історичні казки й повісті, як  Козак Голота  (1966),  Михайлик — джура козацький ,  Як три брати з Азова тікали ,  Маруся Богуславка ,  Тече Дніпро в синє море  та інші.
 
За  Вибрані твори: В 2-х томах  (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).
 
Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки  дорослої  лірики:  Дорогою війни  (1944),  Напередодні  (1947),  Сестри  (1948),  Надвечір'я  (1977).
 
Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. її перу належать українські переклади роману  Фараон  Б. Пруста, поеми М. Некрасова  Кому на Русі жити добре? , романів та повістей Ванди Василевської  Вогні на болотах ,  Райдуга ,  Просто любов .  Кімната на горищі ,  Пісня над водами , романів В. Реймонта  Селяни , Елізи Ожешко  Хам , Єжи Путрамен та  Роздоріжжя .
 
Пішла з життя Марія Аркадіївна Пригара 8 вересня 1983 року. На київському будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування її пам'яті встановлено меморіальну дошку.

---

Добавлено через 9 минут  
 
http://litlife.club/a/?id=33390
 

 

---

Добавлено через 13 минут  
 
http://litlife.club/a/?id=64815
 


 

 
Кузьма Скрябин (настоящее имя – Андрей Кузьменко) – украинский певец, музыкант, писатель, телеведущий.
Родился 17 августа 1968 г. в г. Самбор Львовской области.  
Мать – учитель музыки, отец – инженер.
Окончил музыкальную школу по классу фортепиано,  один курс медицинского факультета Карельского университета. В 1993 г. стал выпускником Львовского медицинского института.
1986-1987 гг. – служил в армии.
1987 г.  – написал песни Lucky Now, Brother, Так То Вжe Є.
1988-1989 гг.  – играет в панк-группе Цепная реакция и группе Наша контора.
Принимал участие в деятельности групп Ассоціація джентльменів, Уко, Труна, Death time boys, Реанімація. Играл на гитаре, пел, был одновременно автором музыки и текстов.
Первая песня проекта Скрябин была записана в июле 1989 г.
С 1988 по 2002 год является музыкантом, вокалистом и автором текстов группы Скрябин.
2000-2007 гг. –  ведущий собственного хит-парада Гаряча сімка.
В 2003 году стал ведущим телепроектов Шанс и Шейканемо.
2005 г. – выпустил книгу Місто, де не ходять гроші.
2005 г. — выход романа Я, Побєда і Берлин.
В 2008 году Андрей создает и продюсирует группу Поющие трусы.
Автор книг: Я, Побєда і Берлин (книга заняла второе место в рейтинге Лучшая украинская книга журнала Корреспондент 2007 г.), Я, Паштет і Армія.
Живет и работает в Киеве.
Женат. Есть дочь.

---

Добавлено через 59 минут  
 
аннотация к книге id 225097
 
В 1888 году Лондон замер в немом ужасе: уайтчепельский убийца вышел на охоту. Тот, кого впоследствии прозвали Джеком Потрошителем, жестоко расправился с пятью проститутками - и исчез. Вот уже более века загадка самого известного в истории серийного убийцы будоражит умы по всему миру. Кто скрывался под маской Потрошителя? Сколько человек пало от его руки? Почему лондонская полиция закрывала глаза на важные факты и улики?
Тревор Марриотт, сотрудник Департамента уголовного розыска в отставке, спустя сто с лишним лет берется за дело Потрошителя. Он анализирует материалы следствия, добывает прежде не известные факты - и выдвигает собственную версию касательно личности уайтчепельского убийцы.
Смелый и оригинальный подход к делу, о котором, казалось, известно почти все.

Прошу заменить жанр книги ID книги: 15410   на любовно- фантастический роман

добрий день,
 
удалите мой account пожалуйста

Книги не имеют автора :  
"Непобедимый"  ID - 101774
Корпорация "Бытие"  ID - 61706
"О себе"  ID - 115370
 
Но все это книги Ст. Лема.   Добавьте, пожалуйста .

не правельно добавил 6 часть удалите пожалуйста я её добавил как дополнительный в 5 часть
Василий Маханенко
Путь Шамана. Шаг 6: Всё только начинается

id 225022 в серии № 639
id 173076 в серии № 950
id 174851 в серии № 1164
id 139475 в серии № 416
id 197195 в серии № 939
id 156936 в серии № 1014
id 197277 в серии № 1364

http://litlife.club/a/?id=91061
 


 
Ю́рій Рома́нович І́здрик (* 16 серпня 1962, Калуш) — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту Четвер . Живе і працює у Калуші. Автор повісті  Острів Крк  (1994), поетичної збірки  Станіслав і 11 його визволителів  (1996), романів  Воццек  (1996, 1997),  Подвійний Леон  (2000) і  АМ^тм  (2004), збірки есеїв  Флешка  (2007),  Таке  (2009),  Underwor(l)d  (2011),  Іздрик. Ю  (2013),  Після прози  (2013),  AB OUT  (2014), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства. Іздрик — один із творців станіславського феномену.
Юрко Іздрик народився в м. Калуш на Івано-Франківщині. Літератор зростав в інтелігентній родині, де шанували мистецтво та літературу. В школі вчився на відмінно, любив математику, грав у шкільному ансамблі. Тоді ж почав цікавитися літературою: читав В.Нестайка, С.Руданського, О.Купріна, Велику радянську енциклопедію. У 14 років написав перші вірші, щоправда російською мовою. Особливу роль у літературній творчості митця відіграв чотиритомник Хемінгуея, котрий став  першим підручником справжньої української літературної мови  і дав зрозуміти,  що всі речі, всі емоції, всі переживання, все взагалі можна передати своєю рідною мовою . Ю.Іздрик також закінчив музичну школу по класу віолончелі та фортепіано, самотужки опанував гру на гітарі та мандоліні. По закінченні школи вступив на навчання у Львівський політехнічний інститут на механіко-технологічний факультет. У студентські роки вивчав історію мистецтва, відвідував публічні лекції з мистецтвознавства, грав у рок-гурті, брав участь у постановках самодіяльного студентського театру.
Закінчивши університет у 1984 р., Юрко Іздрик почав працювати інженером на Івано-Франківському заводі автоматизованих ливарних машин (1984–1986), згодом — у Калуському науково-дослідному інституті галургії (1986–1990).
Наприкінці 80-их років письменник активно включився у мистецьке життя: брав участь у численних офіційних та неофіційних мистецьких акціях, виставках, співпрацював з обласною комсомольською газетою. У 1989 р. розпочалася історія легендарного журналу —  Четвер . Перші два номери були самвидавними. У 1990 р. на одному з мистецьких заходів (під час підготовки бієнале  Імпреза , що відбулося в Івано-Франківську) Іздрик познайомився з Юрієм Андруховичем, що стало визначальним у житті автора. Юрко запропонував Андруховичу разом випускати  Четвер , на що той одразу ж погодився. Кілька років митці працювали над журналом разом. Дружні стосунки Ю.Андрухович та Ю.Іздрик підтримують до сьогодні.
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів  Четвер  та  Відрижка  (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У  Четверзі  були опубліковані цикл оповідань  Остання війна  та поетичний цикл  Десять віршів про Батьківщину . Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що  Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича . Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців  станіславського феномену  своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції  Четверга , Іздрик починає активно займатися малярством (1990–1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках:  Провінційний додаток № 2  (1991),  Пасаж-1  (1992),  s-об'єкт  (1993), бієнале  Імпреза  (1993),  Дні сучасного мистецтва у Львові  (1994),  Повернення в Калуш  (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича  Екзотичні птахи і рослини ) і журналів. Проводить персональні виставки —  Kchenkitsch  (1990, Ів.-Франківськ),  Колекція  (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів),  Іздрик: живопис, графіка, трансильванія . Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки  Цвіркун на запічку  (за Діккенсом),  Над прірвою у житі  (за Селінджером).
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор  вийшов з підпілля , й у журналі  Сучасність  з'явилася перша  легітимна  публікація повісті  Острів Крк  (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу  Literatura na świecie  та окремою книгою у 1998 р. під назвою  Острів Крк та інші історії .
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою  День , продовжує редагувати  Четвер , займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 ( Імпреза-93 ), фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман  Воццек  (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 р. світ побачив наступний роман  Подвійний Леон . Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією  Четверга . У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах  АМтм . У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу  Четвер , видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців  Флешка 2GB  та  ТАКЕ , за яку автор отримав нагороду  Книга року Бі-Бі-Сі 2009 . У 2011 р. письменник представив книгу  Underwor(l)d  ( Підземелля )- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка  Іздрик. Ю , тексти якої публікувалися раніше у блозі автора  Мертвий щоденник .
Тривале метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою на сьогоднішній день вирішується на користь першого, хоча Ю.Іздрик продовжує писати вірші та працює над виданням вуличного журналу  Просто неба . Вже другий рік поспіль Ю.Іздрик займається спільним музичним проектом з поетом та музикантом Григорієм Семенчуком  DrumТИатр .
 
Письменник добре знаний як і представник  станіславського феномену  Станіславський феномен — своєрідного мистецького угрупування літераторів Івано-Франківської обл., — творці якого найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості. За нетривіальним визначенням самого Іздрика, для  франківського феномена  притаманне прагнення ввібрати в себе всю культуру останніх ста років, двері до якої, ще недавно зачинені (хоч і не щільно), раптом широко відчинилися.
 
З'явившись на літературній сцені, роман  Воццек  справив фурор — викликав захоплення читачів та схвальну критику літераторів. Читачі настільки захопились  книгою про сни у снах  (В.Габор), що перший тираж книги, виданий в Івано-Франківську, був розпроданий за тиждень. У червні 2013 по дорозі до Львова на концерт-презентацію книги Іздрик потрапив в аварію. Переживши неабиякий стрес, Юрко зміг потрапити на презентацію й видав зі сцени такий шквал емоцій, що, якби не рана на голові поета, ніхто б і не подумав, що цього ж дня він побував у епіцентрі серйозної аварії.

http://litlife.club/a/?id=70562
 
http://www.sylviaplath.de/
 


 
Сильвия Плат (англ. Sylvia Plath; 27 октября 1932 — 11 февраля 1963) — американская поэтесса и писательница, считающаяся одной из основательниц жанра  исповедальной поэзии  в англоязычной литературе. При жизни Плат вышли лишь поэтический сборник  Колосс  (англ. The Colossus & Other Poems, Лондон, 1960) и полуавтобиографический роман  Под стеклянным колпаком  (1963). В 1965 году был опубликован сборник  Ариэль , который удостоился восторженных отзывов критики, став одним из главных бестселлеров англо-американской поэзии XX века[4]. В 1982 году за книгу Collected Poems ( Собрание стихотворений ) Плат получила посмертно Пулитцеровскую премию[5].
Сильвия Плат была женой британского поэта-лауреата Теда Хьюза. Этот брак был не только союзом двух любящих людей, но и творческим тандемом, где ведущую роль играл Хьюз, а Плат обеспечивала ему возможность творить. Отношения Плат и Хьюза закончились трагедией: в начале 1963 года, страдая от тяжелой депрессии, последовавшей за разрывом с мужем, Сильвия Плат покончила с собой. У неё осталось двое детей. После смерти жены Хьюз основал Estate of Sylvia Plath, который распоряжался правами на литературное наследие поэтессы.
Признание поэтического таланта Плат в большей степени произошло после её смерти. Одновременно с этим в прессе развернулась  истерия  по поводу её самоубийства и  виновности  Хьюза в её смерти. Некоторые поклонники её поэтического дара, а также литературные критики прямо обвиняли Хьюза и называли его  убийцей Сильвии Плат .
Как истинный представитель исповедальной поэзии, Сильвия Плат писала о собственных переживаниях, ощущениях, страхах. Среди тем её лирики были семья, женская судьба, природа, и смерть.

Доброго дня) написала как и советовали модератору  -=Dragon=- Дмитрий по поводу неполучившейся заливки книг и почему-то тишина.
может подскажите, как сделать правильно?

id 178089 в серии № 1297
id 197215 в серии № 1206
id 196252 в серии № 1019
id 178580 в серии № 1268
id 197212 в серии № 547
id 188058 в серии № 682
id 156910 в серии № 1360
id 157012 в серии № 423
id 98316 в серии № 1079
id 207410 в серии № 1448
id 224455 в серии № 1148