Пух подивився на небо, а тоді, знову почувши свист, глянув на великого дуба і побачив когось на гілці.

– Та то ж Крістофер Робін! – сказав Пух.

– Ага, ну, тоді все гаразд,– сказав Паць.– З ним ти в цілковитій безпеці. Бувай!

І він щодуху задріботів додому, невимовне радіючи з того, що скоро опиниться поза всякими страхами.

Крістофер Робін неквапливо зліз із дерева.

– Дурненьке ведмежа,– сказав він,– і що ти ото робило? Я дивлюся, аж ти двічі обійшов довкола гайка – спершу сам, а далі Паць побіг за тобою, і ви почали ходити удвох... Зараз ви намірялися учетверте обійти ці дерева по своїх власних слідах!..

– Помовч хвилинку,– сказав Вінні-Пух, піднявши лапу.

Він сів навпочіпки й задумався – глибоко-глибоко. Тоді приклав одну свою лапу до одного сліду, а другу – до другого... Тоді двічі почухав кінчик носа і звівся на рівні ноги.

– Так і є,– сказав Вінні-Пух.– Тепер мені стало все ясно... Це ж треба бути таким смішняком – ходити по власних слідах і думати, що то сліди Бабая!.. Чи є ще у світі такий пустоголовий ведмідь?!

– Ти зовсім не пустоголовий,– утішливо сказав Крістофер Робін.– Ти – найкращий ведмедик у світі!

– Це правда? – з надією перепитав Вінні-Пух. І раптом він весь аж засяяв:

– Що не кажи, але вже настала обідня пора! – мовив Пух і мерщій подався додому обідати.