- Сестро! - каже,- що хоч бери, тільки намнож мені життя на землі! А Кривда їй і одказує:

- Нічого мені, сестро, не треба. Дозволь тілько мені купно з тобою тим, що намножимо, володіти, над усім живим і свою волю мати.

- Добре,- каже Правда,- хай буде так, як ти кажеш.

От згодилися, ото й почали вони з землі всяку всячину ліпити. Правда ліпить метеликів цвітних, бджілок та комашок всяких, а Кривда - пташок-польоту-шок, звірів-гризунів, зайчиків-лапанчиків, бобрів-стрибунів, кротів-вертунів. Наліпили їх цілий ворох. Правда, не довго думавши, понесла їх до дядька Огневика, і той удмухнув кожному життя.

Зразу все те й розкотилося по всій землі… Правди-ні ж сотворіння нікому нічого: метелики тілько літають по квіточках та набираються краси з них, різні комашки лазять по травиці та п'ють свіжу росу, а Кривдине сотворіння накинулося на луги зелені, квіти пишні, ліси буйні: лист гризуть, корінь січуть, стовбур точать… Наробили такого дешпоту на землі, що страх! Усе знівечили, усе попсували. Дійшлося до того, що й їсти вже стало нічого. Нараяла Кривда одно одного їсти. І от кинулися пташки ловити метеликів та дзьобати козявок всяких, а звірі пташок. Розпочалася між усім живим війна страшенна; одно одного підсідає, стереже, де б його краще згарбати. Наплодилися всякі бойовики: котики-братики, лисиці-сестриці, вовки-сіроманці, ведмеді-небреді… Почалося таке, що вже й не розбереш, хто правий, а хто винуватий. Той правий - хто кого здолав, а той винуватий - що подався.

Тоді Правда побачила, як її Кривца обійшла, та так гірко засмутилася, а Кривда рада-рада!

Отоді саме знайшовся й Чоловік. Правда, як угледіла, так і кинулася до його.

- Тепер,- каже,- лукава сестро, все тобі віддаю, припоручаю все. Одного тільки його не віддам. Виховаю його та вигляджу, напою його серце чаром-лю-бов'ю, натопчу його голову розумом добрим, натхну в його душу правду святую і настановлю царем на землі. Хай усім заправляє, над усім володіє.

От і почав Чоловік порядкувати на землі. Зараз зробив такий наказ: щоб ніхто нікого не зобиджав, щоб всі в миру жили.

Коли на другий день доводять Чоловікові, що ніхто його наказу не хоче слухати.

- Як не хоче слухати? Хто не хоче слухати?- скрикнув Чоловік.

- Так і так,- кажуть йому.- Ведмідь коня розірвав, вовк вівцю задрав, собаки зайця розметали, лисиця курей поїла, кури траву поклювали…- Всяке чим-небудь переступило його наказ.

- Ведіть мені злочинців на суд! - скрикну" Чоловік.

Нагнали винуватих з усякого роду й плоду,- всяке чим-небудь провинилось, закон переступило.

- Як ви сміли, сякі-такі, не послухатися мого наказу? - пита грізно Чоловік.

- Царю наш, розпоряднику наш! - повинилися перед ним злочинці,- винуваті ми, ніде правди діти. Тільки ж і ти нас розсуди по правді, по закону: як нам жити, чим годуватися? Ми ж усі з голоду помремо, а як нам з голоду помирати, то краще повели нам голови поодтинати.

От і почав Чоловік думати та гадати, як тих винуватих розсудити.

Правда на одно ухо йому шепче:

- Суди! Карай! Як вони сміли таке вчинити, других зобиджати, другим життя коротити? Хіба вони те життя давали їм?

А Кривда з другого боку в друге ухо нашіптує:

- Ану,- суди! ану! - карай! Кого ж ти будеш судити? Кого карати? Усіх повинно судить - всі винуваті… Всіх виполони до ноги, до колін"!.. Яке ж ти маєш право їх виполонювати? Хіба ти їм життя давав?.. А жити їм як? Годуватися чим? Хіба вони винні, що такими вродилися?.. Ну - перероди їх, перероби!

Подумав-погадав Чоловік, розкинув думками і сяк і так; і покарати б, щоб не робили злочинства… Та чим же вони винуваті, що такими вродилися?.. Махнув рукою та й звелів всіх випустити, і не сказав нікому нічого…