– Додому!!!

Пес шарпнувся, потоптався на місці, водячи очима то на одного, то на другого. А тоді враз тихесенько гавкнув… Та й враз, розпачливо скімнувши, зірвався з місця і погнав скільки духу.

Щез.

Чути лише, як десь шелестів сніг унизу…

– Втрапить? - подумав вголос Григорій. Наталка мовчала дослухаючись.

– Як виплутається в Пашковім - втрапить. А не виплутається - верне і дожене нас. Але… Заливай не вернеться вже.

Трохи було смутно. Та не було на той смуток місця в безмежному, героїчно здобутому щасті.

Шлях їм прослався вперед, в невідоме. Десь навколо світу. Приготовані на всі труднощі, на жорстоку боротьбу й на втрати, вони спалили всі кораблі за собою та й вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях, - шлях в життя. Шлях туди - десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну.

Шлях прослався вперед, а думки летіли назад, - тим своїм безконечним слідом через снігові пустелі і нетрища, що ними мчав одинокий пес, вірний і до кінця відданий чотириногий товариш, припадаючи к сліду по-вовчому, - туди, до засніженої, загубленої в нетрищах домівки суворих тигроловів.

Краєва преса була сповнена сенсаційними повідомленнями. Перше:

Чільна сторінка офіціозу “Тіхоокеанская звезда” чорніла жалобою. Під грізною чорною шапкою - “СМЕРТЬ ВРАГАМ НАРОДА!!” та “ВИ УМЄРЛІ, НО ДЄЛО ВАШЕ ЖИВЬОТ! МИ КЛЯНЬОМСЯ, ДОРОГІЄ ТОВАРІЩІ, ОТОМСТІТЬ ЗА ВАС І УНІЧТОЖІТЬ ВСЄХ ВРАГОВ ВО ВСЬОМ МІРЄ!” - під цією шапкою в тексті було надруковано два портрети в чорних рамцях. Під портретами товстими літерами повідомлялося про те, що в тайзі “ВЕЛИКА, ОЗБРОЄНА ДО ЗУБІВ БАНДА ВОРОГІВ НАРОДУ, на чолі з крупним державним злочинцем, збігцем з каторги, шпигуном і агентом фашизму і т. д., на прізвище Григорій Многогрішний, - ПІСЛЯ УПЕРТОГО БОЮ ЗВІРСЬКИ ЗАМОРДУВАЛА тов. МЕДВИНА - начальника Краєвого особого відділу УГБ НКВД на ДВК та начальника Н-ського райвідділу НКВД”.

Перечислялося всі заслуги того орденоносного тов. МЕДВИНА - “ветерана ВЧК - ОГПУ - НКВД, славного і доблесного чекіста”, що в боротьбі з ворогами не знав пощади і жалості і що рука в нього не дрижала ніколи… і т. д. Потім сипалися страшні погрози і прокляття на адресу “ворогів народу усіх мастей” та їхніх приспішників і симпатиків, а особливо металося громи викорінювати всіх підряд жорстоко, немилосердно, повсякчас, і на віки вічні.

Кричалося про “бдітєльность” та “священний” обов'язок всіх - старих і малих - допомагали органам ЧК.

А внизу великими літерами оголошувалося велику премію за зловлення того страхітливого “отамана банди” - Григорія Многогрішного.

А ще нижче подавалося свідчення очевидця, що та банда пішла на схід, намагаючись, очевидно, прорватись до Японії, і що бачено її вже аж на Охотському узбережжі. Друга сенсація була ще цікавіша. Подавалося карколомне повідомлення про “чергову провокацію” “нєкой” агресивної держави на совєтсько-маньчжурському кордоні… В зв'язку з чим ціле місто, ні, цілий край заговорив про швидку війну, потираючи з радості руки: “Нарешті все скінчиться! Дай боже! Хоч би вже швидше!…” І в зв'язку з тим же заворушилось ПХВО та ОСОАВІЯХЕМИ, поливаючи вулиці іпритом та ганяючи в газмасках, - без віддиху прискорено проходячи курс протиповітряної оборони і не маючи до того аніякісінької охоти… Отже - подавалося повідомлення про черговий конфлікт на маньчжурському кордоні. Про кількагодинний бій і відбиття великої диверсійної групи ворога, що хотіла проламати “границю на замку”. Про героїзм начальницького складу Н-ської застави. А особливо про заслуги начальника тієї застави, який в героїчнім бою був поранений тяжко, проте не зійшов з революційного посту до остаточного розгрому ворога.

Краєва “Тихоокеанская звезда” рябіла жирними кличами і гаслами. “СМЕРТЬ ПОДЛИМ НАРУШІТЄЛЯМ!” “СВІНЬЯ ЛЄЗЄТ В СОВЄТСКІЙ ОГОРОД!” “СМЕРТЬ ЗАХВАТЧІКАМ СОЦІАЛІСТІЧЕСКОЙ РОДІНИ” тощо.

Потім наводилися привітальні телеграми на їм’я того героїчного начальника Н-ської застави і представлення його до найвищої нагороди. І тут же описувалося подробиці з епізоду поранення начальника. Говорилося про великий бій і, між іншим, про “двох негодяїв з гігантським псом”, що в тім бою нагло напали на начальника “з тилу”…

Старий Сірко, що привіз з Грицем до Хабаровська на базу здавати живого тигра, слухав всі ті надзвичайні новини, всі ті дивовижні події та страхітні прокльони й погрози і хмурився, а йому хотілося нагло і гомерично реготатися. А хіба не смішно! Отак-о воно й все!

Що то за історія вийшла з тими “полеглими в бою з великою бандою ворогів народу” грізними енкаведпстами, він знає. Та це його и не так цікавило, доправди, хоч там і говорилося про велику премію. Його увагу прикувала друга сенсація, і йому хотілося гомерично сміятися.

“Ага!!. Трясця вашій матері! Отак-о!”

О, старий Сірко - то старий вовк. Одразу вхопив у всьому тому тропи, що й до чого. Ясно, що ця друга історія має ту саму причину, що й перша. А головне - з усього йому було найперше ясно одно, а саме, що “н а ш і б р и к а ю т ь”. Бо оті “два негодяї с гігантскім псом” - то й були саме вони. Авжеж. І то вони, власне, втрьох такого там шелесту наробили. І більше там нікого й не було! Напевно.

“От так встругнули!!! А той дурний начальник - нехай не лізе! Чого він підставив свою дурну голову та й став на дорозі! Хіба не знав вдачі Сіркової доньки?…”

Дід дивився на тигра в клітці, слухав, як якась дівчина читала тії новини службовцям бази, і йому чомусь раптом захотілося взяти та й випустити того тигра геть. Нехай біжить! Га! От би було лементу!…

І він би, може, й випустив, та вже тигр був не в його клітці, а в загальній і під великим замком, а головне, - дід згадав, що першого роздере ж той тигр, звичайно, його, як головного винуватця своєї біди. Але то так собі, химерна парубоцька думка.

Такого втрьох шелесту наробили!… Га! А тільки втрьох. Решта - то все брехня, як і з тією “великою озброєною бандою”.