Ну, а для прибiчникiв касти косакiв-воїнiв одним з найголовнiших доказiв буде цитата з вiзантiйського iсторика Льва Диякона, який писав у Х сторiччi, що Великий князь київський Святослав голив бороду та голову, носив тiльки вуса й довгу косу на тiм'ї, «а це було ознакою високого роду». Царi та вождi в давнi часи справдi належали до касти воїнiв своїх племен. Згадаймо Єгипет, Ассiрiю тощо.

Ми не випадково пов'язали всi цi слова в один ланцюг: косак-козак-гусар-улан-алан-волинянин, бо щось подiбне знаходимо й у Римi. Чи то була стародавня традицiя, принесена в Рим i античну Iталiю тими, хто асимiлював етрускiв, чи ж згодом слов'яни перейняли цей звичай вiд римлян. Бо в римському суспiльствi теж був привiлейований стан вершникiв, до якого приймали так само з урочистим ритуалом «обручання», як i в козаки. Про це дуже переконливо написано в книзi О. Вельтмана. Нiдерле твердить, що «постриг» –давньослов'янський обряд.

I хоча в Аммiана аланами називаються всi племена й народи, якi живуть на схiд вiд Днiстра, однак Аммiан називав аланами й неврiв, i будинiв, i гелонiв, i козарiв, а це щось та означає. Тож нiчого дивного в тому нема, що в IV столiттi аланiв знаходимо в Захiднiй Європi. Рамки цього дослiдження не дозволяють придiлити повнiшої уваги таким землям, як Галлiя або Iспанiя. А тут же безлiч топонiмiв, якi свiдчать про довготривале перебування в цих краях слов'ян i, на нашу думку, iсторикам варто звернутися до крайнього заходу континенту.

Описуючи землi по цей бiк Ельби, Тацiт каже, що сiтони –такi самi, як i лужичi ("лугiї"), лише управляють ними жiнки. Ця давня iсторiя, яка почалася ще з Геродота, мусила йти вiд помилки Геродотових переписувачiв та продовжувачiв або навiть вiд самого оригiналу, де амазони та їхнi близькi сусiди алазони трактуються зовсiм по-iншому. На своїй картi Птолемей садовить. алазонiв уже зовсiм не там, де ми їх бачимо в Геродота, –тобто не бiля Днiпра, а над Волгою. На мiсцi ж Геродотових амазонок бачимо амадокiв та амаксозiїв. Це дуже цiкаво, хоча дехто з-помiж iсторикiв, серед них i М. С. Грушевський, не погоджувалися з Птолемеєм та його картою. Цiкаво з двох мiркувань.

По-перше: Амадокiя розташована саме там, де стоїть Київ. Найближчi сусiди амадокiв –амаксовiї. Коли ж заглянути до давньогрецького словника, то знайдемо переклад: амакса, амаксея –вiз, хура, а похiдне вiд них амаксеiс (амаксей) –перевiзник, фурман. Отже, Птолемеєвi амаксовiї –перевiзники. Ось чому варто пригадати собi слова Нестора Лiтописця, який переказує легенду, нiбито засновник Києва також був перевiзником"

Несторовi здавалося, що це принижує гiднiсть монарха –бути перевiзником, вiн каже, що таке могли вигадати лище люди необiзнанi, бо Кия, мовляв, дуже шанував сам вiзантiйський iмператор. Тим часом дехто вважає див. статтi в українських часописах орiєнталiста С. I. Наливайка), що в ту давню давнину князь, який був одночасно й верховним жерцем свого народу, мусив ревно виконувати не тiльки свої державнi, а й первосвященницькi функцiї. До цих, останнiх функцiй, належав обов'язок, а може –право перевозити одноплемiнцiв човном на другий берег рiчки. Отже, роль перевiзника була найпочеснiшою прерогативою державної влади. Згаданий Нестором факт сам по собi дуже красномовний. Тим паче що в деяких дiалектах української мови й досi збереглися, певно, дуже старi дiєслова «кийлювати», «кийляти» й «кияти», якi означають переправлятися через рiчку, вiдштовхуючись києм, на плотi або поромi. Мабуть, найстарiша пам'ять про це стародавнє поняття збереглася в топонiмах принаймнi двох сiл на Днiпрi неподалiк вiд, Києва та в мiстi на Дунаї, яке колись називалося Києвець, а тепер –Килiя. Й чи не тут належить шукати розгадку вкраїнської столицi?

Але це не заперечує й iснування власного iменi з таким самим коренем. 1988 року, наприклад, вiдомий київський вчений професор Г. К. Василенко сказав на сторiнках газети «Радянська Україна», що Аттiла й Кий –це одне й те саме. В своєму романi «Меч Арея» я назвав Аттiлу Гатилом. Думаю, мiж словами «кий» та «гатило» можна поставити знак рiвняння; принаймнi вони належать до одного синонiмiчного гнiзда: кий, гатило, довбня тощо.

Напевно, Кий можливiше не як iм'я, а як прiзвище чи прiзвисько, адже їх у давнину давали й за фах людини. Коли повернутися до карти Птолемея, то його «амадоки» в перекладi з давньогрецької означають «колоди, скрiпленi докупи», тобто плiт. Припустимо, що амадоками греки називали людей, якi плавали через рiчки плотами, а це те саме, що й поромники-перевiзники, найближчi родичi амаксовiям-фурманам –чумакам. Чумак –слово, що виникло в нас пiзнiше; за княжих часiв уживалося слово «товариш» –вiд «товар», тобто валка возiв. З такими валками мандрували київськi купцi «у варяги», «в греки», «в хозари», «в булгари» тощо. Як бачимо, професiя «амаксовiїв» була в давнину популярна у наших краях.

З другого боку карта Птолемея вабить нас iще й тим, що вже тодi разом iз згадуваними амадоками та амаксовiями тут мешкали й iншi цiкавi нам племена. «Мiж бастарнами (в межирiччi Пруту –Дунаю) та роксоланами (на берегах Днiпра, Дону й Азовського моря) живуть хуни», –читаємо в «Посiбнику з географiї»).

Пiзнiше це рiзночитання на картах Птолемея й Геродота було ще дужче поглиблено Йорданом та наступними iсториками, якi послуговувалися готською мовою. Слова kwanen, konae, chonae, що означають «кияни», плуталися за близькими звучанням словами kuna, kuena, quena, kwana й chona, якi означають «жiнка». Просто Йордан i його послiдовники намагалися виправдати Геродотове твердження, нiби на Днiпрi був народ, яким управляли жiнки, й у такий спосiб помилка потроху канонiзувалася, перейшовши в норму. Киян-град, мiсто киян-перевiзникiв, стало Куенугардом, Кiенуборгом –тобто Мiстом жiнок або й просто Гунагардом –Мiстом гунiв.

Або згадаймо з цього приводу слова Марцiана Гераклiйського про те, що обабiч Днiпра, вiдразу ж за аланами, живуть так званi хоани. Всi погоджуються з тим, що хоани –це гуни, так само як стосовно Птолемеєвих хунiв. Але ж коли врахувати, що в латинськiй, а ще частiше –в давньогрецькiй мовах «к» та «х» писались одне замiсть одного, то коїни й хоани –це не що iнше, як кияни, тобто перевiзники.

Отже, якщо кияни так давно вiдомi iсторикам, то й столиця їхня, отой Метрополiс Птолемея та головне мiсто Геродотової Басiлеї –це теж не що iнше, як «мати городiв руських» –Київ. Любор Нiдерле також припускає, що згадуваний Птолемеєм Метрополiс (III, 5, 14) був там же, де й Київ).