Яскраве буйне свiтло залило напiвтемнi покої - аж дiти замружились.
А коли розплющили очi, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стiн. Точнiше, стiни були, але такi прозорi, що їх важко помiтити. Вулицi, провулки, площi, будинки, сквери й палаци Чародiйної Круговертi - все було як на долонi.
I Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобiлями на ньому.
I пелюстки величезного лабiринту на околицi.
А Краса - Мiдна Коса стояла поруч з дiтьми i стурбовано хмурилася.
- Що це таке? Чому всi машини опинилися в Замкненому Колi? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? - I вона обернулася до дiтей.
Її голос, хоч i стурбований, був такий лагiдний i щирий, що дiти вiдразу навперебiй почали розповiдати про подiї у Чарiвнiй Круговертi, якi вiдбулися пiд час її довгого сну.
- Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? - спитала вона здивовано.
Варя знiяковiло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
- Вона заплела, а я... тiльки смикнув. - I додав: - Ненавмисне.
Краса - Мiдна Коса знову засмiялася дивним чарiвним смiхом, її пальцi пробiгли по косi.
- Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобi. Тут одна волосинка трiшечки перекрутилася, i ти її розпрямив. Iнакше б я не прокинулась...
Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарiвної Круговертi промовила:
- А що ви мене вiд темного сну розбудили, Круговерть урятували, просiть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дiвчинко Варю?
У Варi вiдразу ж вирвалося:
- Нiчого я не хочу, тiльки щоб автомашини знову слухались i розвозили людям усе, що їм потрiбно. Мама... бабуся...
Добра чарiвниця стрiпнула своєю дивною косою - i мiсто змiнилось на очах.
Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини - i кожна займалася своєю справою.
Фургони розвозили по магазинах смачнi булочки.
Автоцистерни - свiже молоко й пiнистий квас.
Автодвiрники чистили й пiдмiтали вулицi.
Поливальники зрошували асфальт.
А на площi, посеред найбiльшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець i командував рухом машин. Добродушно, але суворо пiдморгував вiн червоними, жовтими, зеленими очима!
Вiд щастя Варя засмiялась. Краса - Мiдна Коса повернулася до Малька-Ванька:
- А ти що хочеш, смiливий хлопче Малько-Ванько?
Вiн здивувався, що вона знає його iм'я, але тут же випалив:
- Дiд Драндулет i П'яте Колесо... пропали! Менi казали, що з твоїх володiнь нiхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
Чародiйка всмiхнулась:
- З моїх володiнь справдi нiхто не повертається...
- Ось бачиш! - вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
- ...таким, як був, - закiнчила вона. - А повертається оновленим - не впiзнати!
Вона знову стрiпнула своєю дивною косою - i друзi побачили внизу Дiда Драндулета, що котив вулицею у супроводi жвавого П'ятого Колеса. Тiльки це був уже не колишнiй Дiд Драндулет - старий i деренчливий. Усi його нiкельованi деталi блищали, сяяв свiжовiдлакований кузов, i вiн зовсiм не трусився i не деренчав. I з П'ятого Колеса зникли всi латки й подряпини...
Краса - Мiдна Коса промовила:
- Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за iнших. У вас добрi й щирi серця. Вiдтепер ви знатимете Закон Вулиць i Дорiг. Вас нiколи не спiткає лихо, i життя ваше буде радiсним i веселим!
Чародiйниця лагiдно провела долонями - очi дiтей заплющились.
- А зараз я вiдправляю вас додому, в свої лiжечка, де ви будете мiцно спати й бачити чудовi-пречудовi сни...
Тiєї ж митi все зникло...
ТС-С-С!
...Малько-Ванько розплющив очi з вiдчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним увi снi. Всi його пригоди в Чарiвнiй Круговертi згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав вiн. - А може, то був не сон?"
Як же дiзнатися, приснилося усе це йому чи було насправдi? Лютий Громобiй, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дiд Драндулет i П'яте Колесо, могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса...
Запитати у Варi?
Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й смiятися почне, глузувати з нього... Нi, не можна. Краще почекати, якось саме вiдкриється...
За снiданком вiн так i свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нiчого не говорила. I Малько-Ванько не знав, що робити.
- А зараз, дiти, - промовила Олеся Василiвна пiсля снiданку, - ми вирушимо до чарiвної кiмнати.
- Ур-а-а! - залементували всi, i тiльки Малько-Ванько мовчав - вiд хвилювання у нього несподiвано перехопило дух. Зараз, зараз вiдкриється загадка чарiвної кiмнати та його таємничих нiчних пригод!
Вiн останнiм ступнув до кiмнати. I завмер.
Перед ним лежала Чарiвна Круговерть.
Тепер вона була освiтлена яскравими сонячними променями, але точнiсiнько така сама, яку вiн бачив увi снi - тобто вночi. Тi ж вулицi, площi, будинки, палаци... Тi ж автомобiльчики, що нерухомо застигли на вулицях.
Дiти розсипалися навколо Чарiвної Круговертi з радiсними вигуками:
- Яке гарне мiсто!
- Це наше мiсто, дiти, - сказала урочисто Олеся Василiвна. - Воно точнiсiнько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впiзнаєте свої будинки, вулицi, магазини й кiнотеатри.
Не змовкали захопленi вигуки - кожен шукав свiй будинок.
- Восени ви пiдете до школи, - заговорила знову Олеся Василiвна. - Ходитимете самостiйно, i вам доведеться переходити вулицi, площi, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць i Дорiг.
Малько-Ванько здригнувся i подивився на Варю, а Варя на нього.
Очi в обох були великi i здивованi. Вони зрозумiли одне одного.
- Отже, сьогоднi ми почнемо вивчати цi правила, цей Закон.
- Стiй! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чiпай!
Один хлопчик, який стояв навпочiпки, злякано вiдсмикнув руку, яку вже простягнув до бiлого блискучого автомобiля спортивної форми.
- Т-ти чого?
- А нiчого! Не чiпай, бо...
- Бо що?
- Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотiв Малько-Ванько. Всi засмiялись, та Олеся Василiвна несподiвано пiдтримала його:
- Нiчого смiятися, вiн правий, дiти! Я вас суворо попереджаю: нiхто не повинен нiчого чiпати в мiстi. Iнакше ми не зможемо вивчити дуже потрiбний нам Закон Вулиць i Дорiг.
- Чому?
- А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, i в мiстi почнеться безладдя... хаос...