Я люблю эту книгу. Она - хулиганская. Выражается это не в сюжете, а в стиле написания.
Вообще на мой субъективный взгляд у книги 3 преимущества:
1.   Автор великолепно владеет языком. За каждым его предложением скрывается саркастическая усмешка. За каждым словом – яркий четкий образ. Как он изысканно, с фантазией троллит своего героя! Как в каждой фразе сквозит ехидство! Если учесть, что это – дебютный роман автора, если главную героиню он описывает всего лишь парой штрихов, создавая вполне конкретный образ, а выдуманный городок Медные Буки широкими мазками, создающими картину затерянного где-то в горах, вымирающего селения со своей жизнью и особенно фауной… Браво! От чтения самого текста я получила огромное наслаждение!
 

Пан Вітайль глянув на сусіда таким убивчим виглядом, наче той щойно запропонував до десятиліття т.зв. Незалежності поставити мюзикл про історію України з Віциним, Нікуліним, Моргуновим у ролях, відповідно, Кия, Щека та Хорива і Боріса Моісєєва у ролі сестри їхньої Либідь.

2.  В аннотации роман называют своеобразным подбитием итогов литературных поисков 90-х годов. Действительно, я помню как самой модной и читаемой книгой были сочинения незабвенного Карлоса Кастанеды, все болезни лечились грибами, каждый старался быть сам себе экстрасенсом, всплеск неоязычництва РУН-веры, снова модная  Лолита  Набокова... Пусть многие отсылки мне ничего не говорят, но в целом книга очень остроумна, этакая литературная игра… И вместе с тем – водоворот образов, делающий каждого героя немножко ( или очень) сумасшедшим, а сужет, развивающийся вначале неторопливо, неожиданным и к концу очень даже жутким.
 

У вільний час дідо захоплювався культурою ніндзя. Його тіло володіло воїстину неєвропейською пластикою. У невеличкій майстерні він виточував собі мечі, ножі, зірочки до метання та тризубці до пробивання аорт. Кобра сказав, що осінніми вечорами його дідо натягав на себе свої чорні власноруч пошиті шати, закладав маску, прив'язував до спини меча і йшов вигулювати їхнього чорного велетня-ньюфаундленда Шіву. Кобра сказав, що одного разу його дідові перегорить не той синапс, і він виріже все місто.
 

Ще дідусь любив пити зелений чай і медитувати, споглядаючи блиск сонця на вістрі своєї зброї.

3.       3. В сюжете исполюзуется мифология, придуманная Говардом Лавкрафтом. В отличие от  Лидина с его  Льдами Ктулху  (чур меня, чур!), тут все согласно канону. Кошмары, видения и разного рода странности вплетаются в совсем обычный сюжет постепенно, исподволь, обволакивают, и потом уже пугают…
 

А поза тим — усе було о'кей.
Тільки люди трохи переживали. Чи, точніше, боялися.
Тільки Банзай почав здригатися від різких звуків і злегка скрикувати, коли до нього несподівано починали говорити.
Тільки Дарці було лячно ввечері йти самій у туалет слабо освітленими порожніми коридорами. Але, оскільки, крім Банзая, підтримати її більше було нікому, Дарця залишалася зі своїм страхом наодинці.
Тільки Семпльований і Малаялам, що жили у кімнаті, де у 76-му повісилась дівчина, і навпроти кімнати, де жив Ґєник Брєвнов, сусід якого у 98-му потрапив під електричку "Мукачево-Львів", вважали, що поступово втрачають глузд. Все через паскудні сни й паскудні звуки, які було чути ночами в їхній кімнаті.
А назагал, усе було в порядку, якщо це можна назвати порядком. Містом панувала певного роду Ідилія-після-чуми: порожні акуратні вулички, чисті сквери, безлюдний прибраний парк...
Тільки не раджу гуляти тими вулицями затемна: можна й заблукати.
Як це вже не раз траплялось.

Конец меня совершенно не напряг. Вспомнили о Ктулху? Ну… Хеппи-Энд с кучей деток, внуками и  жили они долго и счастливо , значит, отменяется…
Маты? Привет Подерев’янському.
 

Плакат і донині висів у кімнаті друга: на ньому дизнеївські звірятка весело ганяли поміж дерев Доброго лісу, а під якимось розлогим дубом гола Білосніжка гицалась на Принцові у позі "вершниця", в екстазі похоті закинувши лице до неба. Під плакатом дизнеївськими літерами запитувалось:
Хто вбив Бембі?

Употребление алкоголя/легких наркотиков? Кажись, писать об этом сейчас даже модно.
 

Якось Банзай вкурився так, що бачив рай. Специфічний рай планокура: величезне червоне сонце сідає за горизонт, висвітлюючи силуети конопель. Високі й ставні, що манять до себе й закликають спробувати. І голосна гра на цитрі. Божественні звуки, неймовірно проникливі східні звуки цитри.

Что еще добавить? Книга - класс! 10 баллов!
 

Низенький хлопчина-альбінос, якого небезпідставно вважали дияволопоклонником, низько схилився над контрольною, притулив до вуст складені човником долоні й пошепки молився: "Дядюшка Сатана, здєлай так, штоби я напісал кантрольную на двєнадцать"....