Їй снився бик. Він рив копитом землю. Рогами бик теж рив землю. Простір навколо звіра вже був вщент поритий траншеями й окопами, а бик усе не міг вгамуватися.

Величезний, лютий землекоп.

— Приймай поповнення!

Сон згинув. Бика не стало.

У дверях посміхався лев. Молодшого сержанта Вахненка і звали Левом, і позивний у нього був Лео, й буйно-руду гриву, а також вогняну кучеряву бороду Вахненко відрощував із фантастичною швидкістю — хоч стрижись, хоч голись.

Цар звірів!

Характер, щоправда, підкачав — м'якуватий. Може, воно й на краще. Жесті навколо вистачало з надлишком.

Калина ліниво потягнулася й сіла на ліжку. Іржава панцирна сітка заскрипіла під матрацом — так вона скаржилася від будь-якого руху.

— Дай поспати, — буркнула Калина. — Поповнення — до старлея.

— А ось і ні! — лев ошкірився на всю пащу. — Нам нових пташок підігнали!

— Пташки? Ми на ротації. Гнали б одразу на передок, «Канюкам».

— По-перше, нам бомберів пригнали, а «Канюки» більше по FPV, — Лео почав загинати пальці. — По-друге, новий комплекс. Його ще освоїти треба...

— То й освоюй!