Зав’язую волосся у ванній кімнаті, обертаюся подивитися ззаду на шию. Я так і думала: лишився слід, маленький червоний слід, де ланцюжок мого медальйона врізався в шкіру перед тим, як розірвався. Прикладаю холодну фланель на це місце, потім занурююсь у воду. Шия — то дурнички. Я досить добре знаю Джека, щоб бути впевненою: він ніколи не заподіяв би мені навмисної шкоди. Ланцюжок був досить тонким, легко міг розірватися. Але сталося те, що сталося. І ці його слова. «Не повертайся».