– Робота!

– Чим?

– Перегаром!

– То що?

– І наробить той робот!»Око – рука»: око косе, а в руці чекушка. Ми подзвонили...

– Куди?

– В інститутську канцелярію.

– Ну?

– Вислухали і послали.

– Може, робот? У них є говорящі.

– Навряд... Щоб робот у такого бога гнув? Далеко науці до цього!

– Нелегко вам!

– І не кажіть! Діти стрибають, роялі бренькають, телевізори голосять, гості регочуть... Зажиріли!

– А комісія здорова?

– Аякже! Сміттєвоз якось у дворі на ніч лишили, то ми його перекинули. ЗІЛ!

– Я в моральному плані..,

– Глибоко між нами?

– Ще глибше!

– Двоє зірвалися... Пенсіонерипочатківці.

– Міні підвели?

– Іменини. Ми їх на сектор іменин кинули. Щоб без галасу гуляли. А їх за стіл запрошували...

– Амба! Хто ж об одинадцятій у нас не за столом? Хіба ті, хто вже під столом...

– На інструктаж з піснею приходили...

– З якою?

Член знову роззирнувся і тенорком повідав:

Писали хлопці, писали хлопці

До Риму,

Чи можна сватать, чи можна сватать

Марину.

А Рим одвітив, а Рим одвітнв,

Чом би й нє?

Марина гарна, Марина файна

До спаннє...

– Крім Риму все морально, – зазначив я. – Профорієнтація.

– Все одно вичистили! – сказав член.

– А дальша доля штрейкбрехерів?

– Живуть поза комісією. Як усі.

Тут рожевощокий зіщулився. До нас наближався легконогий старий у кітелі без погонів.

– Найзловредніший фуліган на пенсії, – шепнув член. – Льотчиквипробувач...

– Фізкультпривіт, комісія! – привітався на ходу крилатий пенсіонер. – В будинку стіни сипляться, а ти винюхуєш, де борщ варять? Штангою займися або ядром...

– Завжди так! – поскаржився рожевощокий. – І листи пише, щоб пенсію чоловікам з шістдесяти п’яти років давали...

– Нікак і нікогда! – скрикнув я.

– І нізащо! – підтримав член.

– Нізащо не дав би пенсію вашій комісії в шістдесят п’ять років, у сімдесят –як мінімум! –закінчив я і подався геть.

– Фуліган! – бабахнуло вслід. – От взнаємо, взнаємо, з якого дому, і повідомимо, що вештаєшся в робочий час чужими подвір’ями! Дармоїд!

ВУЛЬГАРНА СОЦІОЛОГІЯ

Пал Палич вдавив клавіш селектора й видав команду в приймальню:

– Гнати всіх поганою мітлою! Апчхи!

Чхалося... Дужі вітри останньої чверті електроннокосмічного віку таки надибали шпари у дерматиновій герметизації кабінету Пал Палича – вузького керівника широкого профілю.

– Апчхи!

Знову чхнув – на правду! – Пал Палич. Чхати він хотів! Та вже далеко не на все. Ще вдавалося залізною рукою у замшевій рукавичці приборкувати локальні смерчі типу «компетентність», «мікроклімат», «прогнозування» й тому подібні інтелігентські витребеньки. Номенклатура виробів, якість, договірні поставки? Вмів, вмів Пал Палич тихою сапою провести дредноут валу й крізь ці рифи прогресу. Ах, вал! На його гребені не раз підіймався до вершин Пал Палич. Але відкочувався і дев’ятий вал на хвилерізах комп’ютерних підрахунків, полишаючи на мілині непродуктивні скелети гладких китівзвітів.

– Апчхи!

Ех, які рапорти складав колись Пал Палич! Поеми екстазу! В світлі, дусі, русі й на часі! І плив німбфлюгер над мідною лисиною Пал Палича – невмирущого кадрового бронтозавтра. Звичайно, ляскало, звичайно, блискало... Заклубочувався перистий ореол в кучові, а кучові – в грозові хмари. Вибухав очисний розряд. Та Пал Палич, мов неопалима купина, відводив блискавки на потрійний живопліт власноручно зрощених кадрів«йєсменів». Приймали удар віддані дуби з розгалуженим кореневищем старих зв’язків, перекидали ватру на ліанове нетрище спеців з еластичними спинами, а останні іскри згасали в дрижаках середньої осикової ланки. І виходив у грозових відсвітах монументальний Пал Палич, сіяв навсебіч догани, брав зі стелі підвищені зобов’язання, вишукував приховані від держави резерви, розкидав умовні проценти... Дайош останні декади й штурмові години!

– Апчхи!

Якраз на світанні сон дурний привидівся Пал Паличу. Тестом його мордували.

– Ваш фах?

– Керівник.

– Це покликання. А фах?

– Безпорочно забезпечую...

– Пригадайте фах. Може, ви були вчителем, може, конструктором...

– Бебе... Був... Ее... Заочником був!

– Заочником чого?

– Бебе... Забув...

– Не хвилюйтеся. Бачите, вийшла диспропорція. На одного виконавця припадає півтора розпорядника. От і розбираємося, хто що може...

– Можу довідку нагору й вказівку вниз!

– І все?

– Доповідь можу!

– Полишмо балаканину західним парламентам... Урок геометрії школярам дасте?

– Нє...

– Гайку виточити можете?

– Нє...

– А відштампувати?

– Нє...

– Доменний жолоб вирихтуєте?

– Боже збав!

– Шибку вставите?

– Нікак нєт!

– Автоматичну лінію сконструюєте?

– Сію секунду дам команду СКБ!

– А самі?

– Проконтролюю, розжену, доповім!

– Ясно! Марш на курси!

– Підвищення кваліфікації?!

– Контролерів для палаців перших шлюбів...

Зрозуміло, після такої чортівні Пал Палич встав з лівої ноги і не міг взяти себе в руки. А ще родинні неприємності. Влаштував недавно сімейновиробничий банкет з нагоди перевиконання недовиконання.

Пал Палич наш Наполеон,

Він наробив би і в ООН! –

виголосив віршований тост магштовхач Аугустопсовченко. Звичайно, про ООН він трохи... того... загнув, бо Пал Палич володів лише материною та матірною мовами, але було приємно.

– Цей твій неліквідний штовхач має хоч якусь освіту? – поцікавилася дружина, прибираючи стіл. То була третя половина Пал Палича – дві попередні згоріли від ентузіазму, активно впрягаючись до командного воза.

Третя в його парафію не лізла, служила в якійсь легковажній установі – чи Пресфото чи Телефільм – і пускала шпильки.

– Має чи не має, а чорта зпід землі дістане, – буркнув Пал Палич.

– То міг би знати, як Наполеон закінчив.

– Це символічно, мовляв, за Пал Паличем у вогонь і воду...

– І загуркочеш ти зі своїми блюдолизами під мідні труби! – каркнула дружина прокурорським голосом.

– Слухаюсь! – вихопилося у Пал Палича. й одразу гарикнулося: – Мовчать!

– Два слова – і словесний портрет готовий! –не злякалася дружина. – Нагорі – вуж, внизу – крук.

– Гнати тебе поганою мітлою!

– Свою мітлу не прогав, Пашо! Загородився дурнями, ще дурнішими за себе. На такому тлі, звичайно, і корова керівником виглядає. Колись це був хід конем, а нині – примітив. Дилетанти твого рівня давно оточили себе талантами. Господи! Запросив би до себе аналітиків, та дав би їм простір, та навчився б посміхатися, та лишив би собі прогнозування та зв’язки з суміжниками, і вимер би на банкетах, не заважаючи справі, зі славою народного менеджера. Для початку хоча б соціолога запросив, щоб знати, звідки перший камінь тебе торохне...

Клята баба! Сварка сваркою, але втримав таки Пал Палич у черепушці варіант з соціологом. Другий тиждень лазить по об’єктах джинсовий шмендриккандидатик, анкетує, диктофонує, винюхує соціологію для Пал Палича.

– Апчхи!

Дрр... дрр... хря... хря... – озвався селектор.

Тицьнув клавіш:

– Гнати всіх поганою мітлою!

– Соціолог хуліганить, – рюмсала секретарка, – рветься до вас...

– А! Запускай!

– З привітом, Пал Палич! – сказав соціолог.

– Всі ви з привітом! Доповідай, соціологія...

– Ось картки з попередніми тезами...

– Давай! У тебе все?

– Раджу підключити комплексну групу: економістів, техекспертів, психологів.

– Обійдемося без нахлібників. Шарлатанів розплодилося – футурологи, ергономіки, екологи, АСУстенти, етики, естетики, паразитики... Тьху! Хіромантія якась.