У районі Луги противник тримав танкову, шість піхотних дивізій і бойових груп, залишки ще чотирьох дивізій та дві піхотні бригади. Оборонні позиції тут були заздалегідь підготовлені.

Впертий опір чинила 58-ма дивізія німців, не дозволивши радянським підрозділам перерізати залізницю Луга — Псков. Ворог продовжував утримувати станції Струги Красні й Полюсса, фашистське командування мало змогу перекидати солдатів і техніку з Луги до Пскова. Лугу після кількаденних боїв 12 лютого взяли частини 110-го і 115-го корпусів, фашисти зосереджували головні сили на лінії «Пантера» — на порозі Пскова. Про рух фашистських військ залізницею і шосе, показуючи нумерацію окремих частин, було передано Кудрявим через дві рації, на яких працювали Галка і Короп, з різних місць.

І в стужу, і в ясні морозяні ночі, і в ночі темні, з низьким похмурим небом, і в час відлиги бійці Кудрявого курсували уздовж залізниці, міняючи раз по раз базу, спостережні пункти, відвідуючи своїх людей, які жили легально, зустрічаючись з ними і листуючись через «поштові скриньки». Сходжено і протоптано стежок за минулі тижні, мабуть, до самої Москви, якби видовжити пройдені кілометри в одному напрямку. Траплялося, хлопці Кудрявого перепочивали у землянках, викопаних ще весною і влітку тутешніми жителями і партизанами. Та частіше від віхоли і дощів їх ховав дах власної хати з натягнутих двох військових палаток, обставлених і обкладених ялинковими гілками. Часто дахом ставало небо. Спали вони на дровах, застелених тими ж ялинковими гілками, навкруг вогнища. У ці дні й ночі вогнищ повсюди було багато. Палили багаття і люди, які повтікали із спалених сіл, грілися навколо вогнищ і німецькі солдати, і партизани. © http://kompas.co.ua

У Кудрявого вночі біля вогнища хтось чергував. І не лише тому, щоб не підповзли лазутчики… Обов'язок чергового — слідкувати, щоб іскри, розлітаючись і падаючи від багаття, не пропалювали одяг хлопців до самого тіла.

Ось так досвід підказав бійцям Кудрявого ще один тип житла, у якому дах — небо, а все інше — вогнище, життєдайний супутник ще первісної людини.

Завирувало наприкінці лютого, як ріка в час повені, шосе. Колони автомашин з критими і відкритими кузовами, вантажені солдатами і краденим у населення майном, одинокі й по кілька легкові «опелі», «мерседеси», тягачі з гарматами, стволи яких зачохлені й відкриті, похідні кухні, з яких струмилися димки, обози санні й на возах, санітарні машини і звичайні авто, у кузовах яких покотом лежали із забинтованими головами, руками, ногами недавні фронтовики — все це рухалося, повзло довжелезною гадюкою, часом зупиняючись, утворюючи пробку, і знову посувалося далі, на захід, звиваючись на поворотах дороги.

Радянські війська вже захопили плацдарм на західному березі Нарви, прорвавши на тій ділянці оборонну лінію «Пантера», вийшли на берег Чудського озера. 42-га армія з цього берега, тобто з півночі, а 67-ма з Лузького напрямку вели наступ на Псков. На цю пору всі ленінградські партизанські бригади вже з'єдналися з Червоною Армією і 1 березня 1944 року пройшли парадом у Ленінграді на Кіровській площі. Щільність фашистських військ за два десятки кілометрів на північ і схід від Пскова густішала з кожним днем.

Цю концентрацію військ добре бачили розвідники. Про неї стверджували і взяті «язики». Один з них — мотоцикліст з 12-ї танкової дивізії повідомив, що у них тепер новий командуючий групою військ «Норд» генерал-фельдмаршал Модель, котрого сам фюрер вважає «левом оборони».

Попередника, фельдмаршала Кюхлера, Гітлер відкликав в «Вовче лігво», у свою польову штаб-квартиру, що причаїлася під Кенігсбергом, у сосновому бору. Кюхлер звітуватиме про відступ 18-ї і 16-ї армій від Ленінграда і Новгорода до Пскова, Острова, Опочки. А Модель уже заявив солдатам: «Ми відступили планомірно. За лінію «Пантери» росіяни не пройдуть. Плескау буде німецьким!»

Ці заклики нового командуючого доведені до всіх солдатів і офіцерів військ «Норд». Знав їх і мотоцикліст, схоплений на шосе з польовою сумкою при боці. Кудрявий під час допиту намагався змусити полоненого показати, у яких місцях він бачив доти, дзоти, інші вогневі точки. Однак фельдфебель заперечно хитав головою. Можливо, удавав, що не знає. Але й сказаного ним було стільки, що Галка передавав радіограму протягом години, час від часу перепитуючи, чи прийняв радист на тім боці фронту текст.

Щоразу, коли радист виходив в ефір, серце Кудрявого йойкало: «А що, коли запеленгують. Німці близько. Умови для пеленгації у них були і в штабі «Норд», і в штабах армійської групи, можливо, навіть у штабах дивізій». Та поки ця біда їх обходила. Великі радіограми Кудрявий віддавав Галці, а той шукав десь болітце і, не розкидаючи антен, дбав лише про кут у небо і «клював, довбав, мов дятел у кору, текст за текстом».

З нової бази хлопці Кудрявого по троє розійшлися у різних напрямках, Кудрявий, Іван і Галка до одного «поштового ящика», Сокіл, Орел і Короп у табір біженців, серед яких були дівчата і старики, які до останніх днів працювали на спорудженні укріплень під Псковом.

У дорозі їх і застала віхола, що замінила на вахті погоди разом з морозом учорашню відлигу. Дув сильний вітер в обличчя. Хлопці добряче намерзлися, поки дійшли до колишніх лісорозробок, на які десантувалися Іван і Сокіл.

Іван присів біля пенька, просунув руку між коріння, неначе ловив раків, і вийняв банку з-під німецьких шпротів. У баночці було три папірці.

— Поглянемо, що тут? — запитав Іван у Кудрявого. — Вмикай свій ліхтарик…

Іван розстебнув поли кожуха, затуливши синій промінь ліхтарика, націлений Галкою… Кудрявий підставив під світло папірець.

— Зведення про рух на шосе, — сказав Кудрявий, беручи інший папірець. — А це… А це… — Він прочитав:

— Що, браття-кролики! Вундерліх бадьорий. Зндчить, вірить він «левові оборони» Моделю, що той зупинить наших під Псковом, — сказав Кудрявий. — Полюбляють німчики символи звірів. Бункери Гітлера у них — «Вовче лігво», лінія оборони — «Пантера», танки — «тигр», а генерал-фельдмаршал — «лев»…

— А покидьок Кротов — кіт шкідливий! — сказав Іван. — Що не кажіть, а лінія оборони ця сильна ще й тим, що тут проходив державний кордон до возз'єднання Естонії і Латвії з нами. Дотів і дзотів понатикувано ще до сорокового року. Німцям тепер лише повернути амбразури на сто вісімдесят градусів. Ще мине днів два — і наш Сокіл матиме майже достовірну схему їхньої оборони у смузі двадцяти кілометрів чи й більше. Це щось та значить. Скоріше б лише передати цей план нашим…

— Може, нашим і не варто йти на Псков оцим шосе? — продовжував Іван.

— Може. Та наше діло якнайшвидше намалювати ту пащу й передні лапи «Пантери», — сказав Кудрявий.

Галка переступав з ноги на ногу і бив руками по стегнах, як півень крильми.

— Змерз?

— Трохи. Ви ж у кожухах, а я у фуфайці…

— То давай махнемо не глядя кожух на фуфайку, і ти нагрієшся? — запропонував Іван.

— У тебе великий розмір. Я і стріляти не зможу з твоїх рукавів, — відмовився Галка. — Буду як опудало…

— А ти кажеш правду: у фуфайці легше стріляти прицільно. Руки вільніші, — сказав на втіху радистові Іван і посміхнувся: — Хоча від цього тобі не тепліше…

— Клята хуртовина! — промовив Галка таким тоном, що стало холодно і Кудрявому, й Івану. — А знаєш, Ваню?..

— Що?

— Тобі тепло, бо «думами і помислами» з тобою Псковитянка! Га?..

— А не завітати нам, браття-кродики, до, Герасима і Анастаса в гості? — раптом запропонував Кудрявий. — Погріємося. Чайку вип'ємо гаряченького…