Проінструктований лейтенантом Сергєєвим голова сільради звернувся до натовпу, який одійшов далеко-далеко…

— Ви самі бачите, що вручну діла не буде. Червоноармійці допоможуть нам.

Упоравшись із вибухівкою, червоноармійці почали прокладати електричний кабель, підводили електродетонатори.

Те, що Чепель і його товариші недавно вивчали теоретично в класі, зараз мало підтвердитися практично. В останні хвилини Павло згадав слова старшини: «Я вам не нянька, а командир». Так у перший день знайомства прорік він. І виправдав це. Не підміняв їх, не боявся риску, був не контролером, а учасником події, яка запам'ятається надовго.

Лейтенант Сергєєв із підривною машинкою відійшов на пагорб за кілька сот метрів. Звідти, з висотки, добре видно дамбу. Там Чепель і Дудар на чолі із Страхомахою працюють над вибухівкою й кабелем. Червоний прапорець, встромлений у сніг, тріпоче коло них. Ось вони скінчили свою роботу й побігли до лейтенанта. Ще дві-три хвилини — і в небо шугонула палаючим птахом ракета. В ту ж мить дамба ніби розкололася. Дужий вибух потряс повітря. Пророкотали ще вибухи, тричі підряд, наче розкотився по долині молодий грім. Коли громовиця ущухла, до пагорба доринав тільки шум вируючої бистрини — в отвір, створений вибухами, котилася гриваста повінь.

На місці події був короткий перекур. Павло Чепель узяв папіросу з портсигара лейтенанта Сергєєва, А сірник запалений підніс йому Бас.

— Ти, виходить, і є Павло Чепель?! Здорово! А то сестра мені пише й пише, скаржиться, що відповіді від тебе не одержала.

Павлові чомусь зробилося жарко.

— Яка сестра? — здивувався.

— Двоюрідна сестра, Леся.

Повз них бігла та й бігла вода ранньої повені, її ніби й не меншало, але протікала вона вже спокійніше, умиротворено, без капризування.