– Він висловив цю погрозу, бо знав, що ти спасуєш перед нею, Чарлі. Це ж треба, як точно він тебе оцінив. Так на нього схоже – піддати мене такому жорстокому розчаруванню.

Чарлі опустив очі на аркуш промокального паперу, що лежав перед ним. Він трохи супився й похмуро скривив рота. Але нічого не відповів.

– Він знав, що ти самозакоханий, малодушний та користолюбний. Він хотів, щоб я побачила це на власні очі. Він знав, що в разі небезпеки ти втечеш, як той заєць. Він знав, як глибоко я помилялася, думаючи, що ти любиш мене, бо розумів, що ти не здатен любити нікого, крім себе. Він знав, що ти в одну мить відступишся від мене, щоб врятувати власну шкуру.

– Якщо тобі справді так приємно поливати мене брудом, напевно, мені не личить суперечити. Жінки завжди несправедливі, вам зазвичай вдається всю провину перекинути на чоловіків. Але другій стороні теж є що сказати.

Вона не звернула уваги на його слова.

– І тепер я розумію все те, що розумів він. Я бачу, що ти черствий і безсердечний, я бачу, що ти егоїстичний, егоїстичний понад усяку міру, я бачу, що ти лякливіший за зайця, що ти брехун і лицемір, нікчемна людина. А найжахливіше, – її лице раптом скривилося від болю, – найжахливіше, що попри все я люблю тебе всім серцем.

– Кітті.

Вона гірко розсміялася. Він вимовив її ім’я тим чуттєвим, м’яким тоном, що давався йому без зусиль й означав так мало.

– Дурень ти, – сказала вона.

Він враз відсахнувся, спалахнувши від образи; він не міг її зрозуміти. Вона скинула на нього оком, в якому зблиснула насмішка.

– Ти починаєш відчувати до мене неприязнь? Що ж, нехай. Мені вже байдуже.

Вона стала надягати рукавички.

– Що ти збираєшся робити? – запитав він.

– Ой, не бійся, тобі нічого не загрожує. Ти не постраждаєш.

– Заради Бога, не кажи так, Кітті, – відповів він звучним голосом, у якому відлунювало занепокоєння. – Ти ж знаєш, усе, що стосується тебе, стосується й мене. Я буду страшенно тривожитися, доки не дізнаюся, що станеться далі. Що ти збираєшся сказати чоловікові?

– Я скажу йому, що готова їхати з ним у Мей-тан-фу.

– Можливо, якщо ти погодишся, він не наполягатиме.

Він не міг збагнути, чому, почувши ці слова, вона так дивно на нього глянула.

– Ти справді не боїшся? – запитав він.

– Ні, – відповіла вона. – Ти вселив у мене мужність. Побувати там у розпал епідемії холери буде чудовою пригодою, а якщо ж на мене чекає смерть – я її зустріну.

– Я старався повестися з тобою так м’яко, як міг.

Кітті знову на нього глянула. Їй на очі навернулися сльози, а серце переповнювали почуття. Вона відчула майже нестримний порив кинутися йому на шию й палко його поцілувати. Та це вже нічого не виправить.

– Якщо хочеш знати, – сказала вона, намагаючись говорити так, щоб голос не дрижав, – я йду зі смертю в думках і страхом на серці. Я не знаю, що там у темній, незбагненній Волтеровій душі, але я тремчу зі страху. Напевно, смерть справді стане для мене звільненням.

Відчуваючи, як вичерпалося її самовладання, вона швидко підійшла до дверей і вийшла, перш ніж він встиг підвестися зі стільця. Таунсенд полегшено зітхнув. Йому страшенно хотілося бренді з содовою.

27

Вона застала Волтера вдома. Їй хотілося піти просто у свою кімнату, але він був унизу, в холі, давав розпорядження одному зі служок. Вона почувалася такою розбитою, що не стала уникати приниження, яке сама ж собі влаштувала. Вона зупинилася й звернулася до нього.

– Я поїду туди з тобою, – сказала вона.

– О, добре.

– Коли я маю бути готова?

– Завтра ввечері.

Вона й сама не знала, звідки в неї взялася напускна хоробрість. Його байдужість уколола її, наче спис. Вона сама здивувалася словам, які злетіли з її вуст.

– Напевно, досить буде взяти кілька літніх суконь і саван?

Вона дивилася йому в лице й знала, що її зухвальство його розізлило.

– Я вже сказав амі, що спакувати для тебе.

Вона кивнула й пішла до себе в спальню. Її обличчя було бліде як стіна.

28

Нарешті вони під’їжджали до місця призначення. Вони їхали в паланкінах, день за днем, уздовж вузької доріжки поміж нескінченних рисових плантацій. Вирушали на світанку й мандрували доти, доки спека не гнала їх сховатися в найближчому придорожньому готелі, а тоді знову вирушали в путь, аж доки не досягали містечка, де запланували переночувати. На чолі процесії несли паланкін Кітті, а за ним – Волтера; далі дивною вервечкою тяглися кулі,[9] що несли постелі, їжу та інші речі. Кітті дивилася невидющими очима. Година за годиною тишу порушували тільки поодинокі вигуки котрогось із носіїв чи уривок нескладної пісні, а вона у зболеній голові раз за разом перебирала деталі тієї жахливої сцени в кабінеті Чарлі. Пригадуючи, що він їй сказав і що сказала вона йому, Кітті знічено усвідомлювала, якого сухого й діловитого тону набула їхня розмова. Вона не висловила те, що хотіла, й говорила зовсім не тим тоном, що намірялася. Якби їй вдалося переконати його у своєму безмежному коханні, своїй сердечній пристрасті, своїй безпорадності, він не поводився б так байдуже й не кинув би її на поталу долі. Її це заскочило зненацька. Не могла повірити своїм вухам, коли він дав їй зрозуміти, хай і не сказавши цього прямо, що вона для нього – порожнє місце. Саме тому вона тоді плакала так мало – була надто ошелешена. А відтоді наплакалась, виплакала всі сльози.

Ночами, в готелях, поділяючи з чоловіком найбільший гостьовий номер, Кітті знала, що Волтер на розкладачці за кілька кроків від неї лежав без сну, і закусувала край подушки, щоб заглушити ридання. Але вдень, під захистом завісок на паланкіні, вона не стримувалася. Її серце боліло так, що хотілося кричати на повний голос; вона й уявити не могла, що бувають такі страждання, й відчайдушно питала себе, чим на це заслужила. Вона все не могла збагнути, чому Чарлі її не кохає: це її провина, припускала вона, але вона зробила все, що могла, щоб завоювати його прихильність. Вони завжди так добре ладнали, коли бували разом, увесь час сміялися, були не тільки коханцями, а й добрими друзями. Зрозуміти це не вдавалося, вона почувалася надламаною. Казала собі, що ненавидить і зневажає його, але й уявити не могла, як житиме, якщо більше ніколи його не побачить. Якщо Волтер везе її в Мей-тан-фу, щоб покарати, то міг би й не перейматися, бо їй уже байдуже, що з нею буде далі. Жити немає заради чого. Несолодко це – у двадцять сім років покінчити з життям.

29

На пароплаві, який віз їх угору Західною річкою, Волтер безперервно читав, але за столом намагався вести які-не-які бесіди. Він розмовляв із нею, наче з випадковою попутницею, про якісь дрібниці. Напевно, з ввічливості, вирішила Кітті, чи щоб іще більше підкреслити безодню, яка їх розділяла.

У ту мить прозріння Кітті сказала Чарлі, що Волтер пригрозив їй розлученням, якщо вона не поїде з ним в охоплене епідемією місто, щоб вона на свої очі побачила, який Чарлі байдужий, лякливий та егоїстичний. Так і було. Такий виверт дуже личив його саркастичному гуморові. Він точно знав, що станеться, і дав амі необхідні розпорядження ще до її повернення. В його очах вона побачила зневагу, здавалося, не тільки до її коханця, а й до неї самої. Напевно, він сказав собі, що якби опинився на місці Таунсенда, то пожертвував би чим завгодно, тільки б задовольнити її найменшу примху. Вона знала, що це теж була правда. Але тепер, коли вона прозріла, як він міг примушувати її наражати себе на таку небезпеку, та ще й знаючи, як сильно її це страшить? Спочатку думала, що він її просто розігрує, і до самого від’їзду, ні, довше, до того моменту, коли вони зійшли з пароплава й сіли в паланкіни, чекала, що він зі своїм звичним стриманим смішком скаже їй, що вона може й не їхати. Вона не мала й найменшого уявлення, що в нього на думці. Не міг же він і справді бажати їй смерті?! Він же так відчайдушно її любив. Тепер, пізнавши кохання, вона пригадувала тисячі свідчень його почуття. Кожна її забаганка, як кажуть французи, була для нього закон. Не може бути, щоб він її більше не любив. Хіба можна розлюбити через жорстоке ставлення? Сердечні рани Волтера не порівняти з тими, яких завдав їй Чарлі, та все одно: якби Чарлі покликав її, попри все, хоч вона його тепер і знає, махнула б рукою на всі багатства світу й кинулася йому в обійми. Хай він відступився від неї, наплював на неї, хай він безсердечний і жорстокий, та вона його кохає.