На Ґертруду, як і завжди, чекатиме супротив з боку працівників розвідки та військових, яким доведеться ставитися до єдиної серед них жінки як до рівної. Одного разу, коли працівники каїрського бюро запитали у Гоґарта, як їм потрібно поводитися з міс Белл і до якої інформації допускати, він відповів: «Вона сама все владнає!». Гардинґ попередив Ґертруду щодо можливих труднощів у Басрі, зауваживши, що тільки від неї самої залежить можливість залишитися там на постійній основі. А тоді написав листа Коксу, радячи сприймати Ґертруду всерйоз. Слова, які Гардинґ підібрав, заслуговують бути вписаними до анналів шовінізму, а якби їх прочитала Ґертруда, на її устах з’явилася б іронічна посмішка: «Вона надзвичайно розумна жінка, — зазначив він, — ...з мізками чоловіка». Невдовзі Гардинґ написав про міс Белл у своїх мемуарах: «Я її попередив, що присутність такої жінки, як вона, обурить сера Персі, однак її тактовність та освіченість могли виправити це. Як я й передбачав, у Басрі проти неї повстала серйозна опозиція, однак завдяки своїм здібностям, здоровому глузду й тактовності Ґертруда змогла її приборкати».

Коли іноді Ґертруду називали нежіночною — а це було зовсім не так — варто наголосити, що вона мала справу з колами чиновників і військових виключно чоловічого роду. Вона кидала їм виклик на їхній же території і часто мала рацію, через це деякі зі старих шкарбунів, серед яких Ґертруді доводилося працювати, починали критикувати її як жінку. Частіше за все це були такі самі патріоти та колоніалісти, як і генерал-лейтенант сер Джордж МакМанн, генеральний інспектор зв’язків у Месопотамії, який секретно називав арабів «сукнями». МакМанн міг спершу ставитися до Ґертруди доброзичливо, а тоді раптом критично. Зазвичай він настільки не орієнтувався в тому, що відбувалося, що називав геніального й норовливого Т. Е. Лоуренса «неосвіченою пустельною людиною», не здатною припустити під словом «араб» дещо складніше за «патріархальні племена пустелі на чолі з шейхами в усіх своїй владних витівках, з чистокровними кіньми та нав’юченими верблюдами... і все таке». На думку МакМанна, Лоуренс не був знайомий зі «складними ситуаціями», які виникали в Дамаску й Багдаді, а Ґертруда була «кволою людинкою, яка, як казали, була жінкою», котра через схвалення її управлінських якостей стала занадто пихатою. Ґертруді ж, своєю чергою, було зовсім байдуже, чи був хтось серед її колег ґеєм, диваком чи нездорово мотивованою людиною, чи було у них шістдесят чотири дружини і чи поклонялися вони дияволу; з кожної особистої зустрічі вона просто вивідувала якнайбільше інформації та йшла далі. Ґертруда не опускалася до принизливого рівня й у своїх листах додому ніколи не розповідала про це упереджене ставлення, адже завжди мала щось цікавіше, про що хотілося написати; однак іноді Ґертруда могла проґавити якийсь короткий коментар, що свідчить, як сильно вона втомилася від боротьби з жінконенависництвом і від потреби знову і знову себе проявляти. «Тут зовсім не просто — одного дня я вам усе розкажу, — написала вона у листі до батька. — Думаю, мені вдалося подолати всі труднощі і більшого вияву прихильності моїх колег для мене ніщо інше, як джерело щирої радості».

Ґертруда приїхала до головного штабу розвідувального відділення в Басру без звання, роботи чи окладу; вона навіть не знала, чи залишить її у себе департамент, в який вона прямувала, чи одразу ж відішле назад. Саме місто — потворна купа обмащених глиною будинків і пальмові діброви, переділені зрошувальними каналами — практично за одну ніч мало перетворитися на велетенську військову базу сухопутних військ. Кожен офіс, кожна кімната були заповнені солдатами, і вся атмосфера була заряджена тривогою грядущих бойових дій. Сер Персі Кокс на кілька днів поїхав з міста, однак леді Кокс гостинно й люб’язно зустріла Ґертруду і розмістила її в одній з їхніх вільних спалень, поки гостя не підшукає собі житло. Однак для Ґертруди не виявилося вільного кабінету. Тож вона мусила працювати в кімнаті, де жив полковник Біч, очільник військової розвідки. Під час робочого дня цю кімнату вона ділила разом із привабливим помічником Кембеллом Томпсоном, який колись також працював з Гоґартом і Лоуренсом у місті Кархемиш.

Заручившись допомогою одного арабського хлопчика, якого найняли для неї в слуги, Ґертруда почала вивчати документи, до яких отримала доступ, і, висловлюючи несхвальний подив, мусила підпорядковуватися певним правилам: її листування піддавалося цензурі; існували обмеження щодо її контактів і того, що вона могла робити; якщо Ґертруда збиралася навідувати когось з арабів удома, то мусила йти у супроводі офіцера або компанійки. Ґертруда намагалася завдавати леді Кокс якомога менше незручностей, обідаючи в офіцерській їдальні та винаймаючи кімнату в головному штабі. Таке життя дуже сильно відрізнялося від сприятливих умов у бюро, і Ґертруда дуже хотіла повернутися до Каїра, де, знала напевно, її чекали. Дні минали нестерпно монотонно: «Хотілося б знати, скільки я залишатимуся в певному місці і що робитиму далі. Я починаю запитувати себе, що я насправді тут роблю, — писала Ґертруда. — Наприкінці кожного тижня я озираюся назад і думаю, що я, напевно, не зробила нічого корисного... Якщо я піду звідси, нічого не зміниться, і якщо залишуся — теж нічого не зміниться».

Сер Персі повернувся у місто, і Ґертруді більше не довелося нудьгувати. Він одразу ж привітав гостю з успішною мандрівкою до Хаїля. Більше він її не недооцінюватиме. Сер Персі Кокс — високий чоловік зі сріблястим волоссям і орлиним носом, на той час Коксу вже виповнився п’ятдесят один рік (на чотири роки старший за Ґертруду). Родом з британського міста Гарроу, він був поважною, ввічливою, переконливою та культурною людиною, що поділяла хвилювання Делі стосовно розпалювання арабського повстання, якому сприяв Каїр. Сер Персі працював на індійський уряд в тому регіоні вже протягом десяти років. Якою не була б його миттєва реакція на приїзд цієї жінки на військову базу саме в той час, він був занадто освіченою людиною, щоб проявити своє упередження. Згадуючи про лист Гардинґа, Кокс вирішив кинути Ґертруду одразу на велику глибину, 9 березня він влаштував для неї обід з чотирма генералами, відповідальними за наступ в Месопотамії. На його думку, Ґертруда працювала на військову розвідку. І якщо вона має «мізки чоловіка», як він сказав леді Кокс за ранковою чашкою кави, то нехай зустрінеться з військовими й переконає їх у своїй користі та професіоналізмі.

Це було своєрідне випробування, можна навіть сказати, прослуховування. Місцева військова верхівка з упередженням ставилася до допитливих «пронир», які несподівано з’являлися, не маючи на те жодних причин. Тепер від військових чекали, щоб вони знайшли для міс Белл якусь роботу. Генерали індійських експедиційних військ Лейк, Коупер, Мані та Офлі Шоу охоче продовжили б її ігнорувати. Однак їх попрохали розважити гостю за обідом в офіцерській їдальні. Вони були готові оцінити англійку як жінку і як кандидата на робоче місце. Як військові встигли зрозуміти, ця маленька жіночка уславилася мандрами. Вони звернули увагу, як підстрибував її капелюшок, щоразу коли Ґертруда йшла коридором до тієї кімнатки, в якій працювала, хоч і гадки не мали, чим вона там займалася. Вони чули, що новенька товаришувала з тим жінкуватим і недисциплінованим офіцером Лоуренсом. Тож планували відкинутися на стільцях і сміятися зі своїх жартів про старих дів. Арабське повстання! Можна подумати, «сукні» здатні на воєнні дії! Між собою вони безмовно домовилися, що її підтримуватимуть, будуть галантними, трішки посміються з її поглядів і продовжать ігнорувати.

Таке випробування якнайкраще допомогло Ґертруді проявити себе. Вона опинилася у своїй тарілці. Міс Белл стрімко увійшла в їдальню, генерали підвелися, а тоді всі разом сіли за стіл. Чоловіки ще навіть не встигли про щось подумати, як гостя почала говорити. Вона змусила їх замовкнути, підібравши правильну ноту, що вміла робити завжди. Ґертруда говорила їхньою, військовою мовою, стратегічно оперувала фактами, була добре обізнана з багатьох питань, а головне — добре зналася на справі. Свою доповідь Ґертруда розбавила гумором і за столом, однозначно, домінувала. Вона вислухала думки генералів, проявила свою далекоглядність, назвала кілька імен, трохи їм підлестила й коротко виклала декілька вирішальних тактичних та адміністративних відмінностей між індійським мусульманством і бедуїнською незалежністю на Близькому Сході. Генерали здивувалися й злегка спокусилися. Вони попросили принести їм сигари. Ґертруда теж вставила сигарету до свого мундштука. Генерали почали усвідомлювати, навіщо цю жінку направили до Каїра та Делі, а тоді ще й віце-король забажав відіслати до Басри.