Вона з голови до ніг окинула поглядом Ярвен, і в цієї зринуло таке враження, немовби в тому погляді промайнув якийсь глибокий-глибокий осуд або недовіра. Чи пані Тяркс іще когось міряла таким поглядом? Може, цієї миті жінка саме питала себе, навіщо дівчина з такою зовнішністю, як у Ярвен, узагалі зважилася марно відбирати час у журі, розуміючи, що шансів у неї — як кіт наплакав? Ярвен знову відчула, як щоки в неї спалахнули.

— Хай щастить! — гукнула вслід їй Тіна. — У тебе все вийде, Ярвен!

Але Ярвен уже остаточно вирішила, що їй робити.

— Шенвальд, — назвалася мати Ярвен, перехилившись через перегородку адміністраторської й узявши слухавку. — Алло! Це Шенвальд. Може, щось… щось сталося з моєю донькою? — Вона й сама відчувала, що голос у неї тремтить.

— Пані Шенвальд? — пролунав низький голос на другому кінці. — Це шістнадцятий відділок. Не хвилюйтеся, будь ласка. Ваша донька стане на ноги.

— Що-що вона?.. — прошепотіла мати Ярвен, відчуваючи, що коліна в неї ось-ось підітнуться. — Вона стане… Але що?..

— Пані Шенвальд, на жаль, з вашою донькою стався нещасливий випадок, — обережно промовив голос. — Її збила машина, і…

— Ні! — прошепотіла мати Ярвен.

Адміністраторка вже стояла поруч, щомить ладна підхопити пані Шенвальд, якщо та раптом зомліє.

— У неї в багатьох місцях переламані кістки, і наразі вона ще не опритомніла, — провадив голос на другому кінці. — На щастя, швидка встигла надати їй допомогу відразу, на місці аварії, і ми маємо всі підстави гадати, що дівчинка виживе. Тепер вона лежить у лікарні святої Катарини в Любеку.

— В Любеку?! — прошепотіла мати Ярвен. — Але чому в Любеку?

— Її доправив туди вертоліт швидкої допомоги, — відповів поліцейський. — Ви зрозуміли? У лікарні святої Катарини. Це майже на околиці міста, вулиця називається Підлісна.

— Так, — прошепотіла мати Ярвен. — Я розумію.

— Чи маєте ви план міста? — спитав поліцейський. — Знайдете лікарню? Дівчинка лежить у відділенні інтенсивних методів лікування. Але вас до неї пустять. Лікарня святої Катарини, Любек, вулиця Підлісна.

— Так, так, — прошепотіла мати Ярвен і почула, як на другому кінці поклали слухавку.

Адміністраторка втупила в пані Шенвальд погляд.

— Викликати таксі? — нарешті спитала жінка. — Адже ви в такому стані самі за кермо не сядете?

Але мати Ярвен уже опанувала себе.

— Це буде надто довго, — сказала вона, вже рушаючи до кімнати, де лишила свою сумочку. — Прошу вас, поясність усе тому панові… Мені треба негайно… — І кинулася бігти.

5

Ярвен і не думала відразу йти на сцену. При вході до зали, біля столу, де лежали сумки, мобільні телефони й гаманці, вона спинилася й пошукала свою квитанцію.

— Мені шкода, що я вас затримала, — мовила вона. З її боку так було справедливіше, коректніше. — Але я передумала. Не хочу. — І подала панові Рупертусові, який приймав коштовні речі, квитанцію.

Кіношники перезирнулися. Такого вони, мабуть, іще не бачили.

— Та й напам’ять я нічого не знаю, — хутко додала Ярвен. — Я декламувати не вмію. І… і не хочу.

Пан Рупертус узяв у неї з рук квитанцію.

— Не хочеш? — перепитав він і, немовби очікуючи допомоги, перевів погляд на обох своїх колег. — Але… чому не хочеш?

«Я не повинна нічого їм пояснювати, — подумала Ярвен. — Зрештою, мені зовсім і не треба було сюди приходити. Та казати про це таким привітним людям було б нечемно». Ярвен не вчили бути нечемною. Вона стенула плечима й промурмотіла:

— Просто так.

— Дуже шкода! — зітхнув Гільґард, і нараз на його обличчі знов заграла рекламна усмішка. — А саме ти… Адже сьогодні вранці ти, мабуть, помітила, що я побіг за вами навздогін… — Він зазирнув до списку. — Ярвен… Ярвен? Тут правильно написано?

Ярвен мовчки кивнула головою.

— Річ у тім… Знаєш, у мене ще від самого початку склалося таке враження, що ти… що ти — точнісінько той тип, який ми… — Він кинув погляд у бік Рупертуса й Тяркс.

— Таке враження склалося в усіх нас трьох! — додав Рупертус. — Що ти — саме той тип, який ми шукаємо. Точнісінько той!

Ярвен згадала про погляд, яким її зміряла була жінка.

— А ти раптом круть — і назад! — сказав Гільґард. — У тому, що ти не знаєш нічого напам’ять, ніякої проблеми немає! Балакати Вміють, зрештою, всі.

Ярвен вражено звела на нього очі.

— Це надто часто переоцінюють, — кивнув головою Рупертус.

— А насправді вирішальне значення має саме тип! — переконливо провадив Гільґард. — Розумієш? Харизма! А в тебе харизма…

— Просто неймовірна! — додав Рупертус. — Ми це сказали відразу, щойно тебе побачили. Може, все ж таки спробуєш?

Тяркс мовчала.

Цієї хвилини Ярвен уже не проти була сісти. У неї трохи запаморочилося в голові. Виходить, сьогодні опівдні цей молодик наздоганяв їх задля неї! Є кіношники, які вважають її вродливішою за Тіну. Принаймні вони гадають, що в неї харизма сильніша.

«Харизма… — збентежено міркувала Ярвен. — Звичайно, так воно, мабуть, і є. Адже мама, коли навчає отих своїх бридких бабенцій, нагадує їм про це раз у раз. Мабуть, харизма — єдине, що ще рятує зануд. Але може бути, звичайно, й так, що роль, на яку вони оце когось шукають, — аж ніяк не роль вродливої, привабливої героїні».

Ярвен згадала фільми, які бачила. Фільми про молодь. Майже в кожному там був хтось гладкий, спітнілий і огидний. Або хтось у прищах, над ким усім можна було посміятися. Може, й роль, яку призначали їй, теж така сама?

— Не знаю, — пробурмотіла Ярвен. Вона, звісно, не дуже й гладка. Просто не така струнка, як тополя, — одне слово, не Тіна й не Бріт. Та головне — вона не білява. — А що це за роль?

— Ідеться… — почав Гільґард і знову зиркнув у бік обох своїх колег, так ніби хотів упевнитися, що в своїх висловлюваннях не заходить надто далеко. — Тільки прошу тебе нікому про це не розповідати. Ми жодній з дівчат про це не казали. І коли вже тепер розповідаємо тобі, то лише з надією, що ти таки передумаєш і зостанешся.

— Я нікому нічого не скажу, — відповіла Ярвен. — Присягаюся.

Гільґард кивнув головою.

— Розумієш, у кіношній справі дотримання таємниці — одна з найважливіших засад, — вів далі він. — Але одну таємницю я, мабуть, уже можу виказати. Йдеться про принцесу. Атож, і не дивися так на мене! Це такий собі… фільм-казка. Але для підлітків. Не якась там дитяча мура. І дія відбувається у наші дні.

— Про принцесу? — збентежено промовила Ярвен. Вона навіть не думала, що хтось може уявити собі принцесу такою, яка була вона, Ярвен!

— Усе це так складно пояснити… — провадив Гільґард. — Але ж, розумієш, тут поспішати не можна. Коли ми побачили тебе, то відразу подумали, що ти просто ніби створена для такої ролі. Тож поміркуй гарненько. За дверима чекають ще кілька претенденток.

— Так, — прошепотіла Ярвен.

— Тобто «так» — ти зрозуміла, чи «так» — тепер ти все ж таки згодна? — спитав Гільґард, і голос його раптом залунав трохи різкіше.

Ярвен стало соромно за те, що вона забрала в нього стільки часу.

— Так, тоді я, мабуть… — прошепотіла вона, — я, мабуть, усе ж таки… спробую.

— Гаразд, — мовив Гільґард.

Він обернувся до Рупертуса, що саме спрямував на Ярвен прожектора й розглядав її на моніторі кінокамери. Нарешті Рупертус кивнув головою.

— У такому разі можеш повернутися до решти дівчат і зачекати. Про другий тур кастингу ми тобі повідомимо, — додав Гільґард.

Ярвен обернулася й рушила до дверей. Коліна в неї підтиналися.

— І не забувай про те, що пообіцяла! — гукнув навздогін їй Гільґард. — Нікому ні слова!

Ярвен кивнула головою. Позаду на сходах вона почула голос пані Тяркс.

— Тіно! — гукнула та ще згори. — Наступною запрошуємо тебе!

Ярвен мимохідь коротко потисла подрузі руку. Хоча жодних реальних шансів Тіні, власне, вже не лишалося.

Вона на шаленій швидкості мчала крайньою лівою смугою автобану, раз у раз мигаючи дальнім світлом. На спідометр навіть не поглядала. Швидку їзду мати Ярвен ненавиділа.