Маленька плакала зі страху і проказувала, а властиво навіть не проказувала, а голосно кричала молитву, якої навчила її мама: «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Прихилившись до старезного дерева, вона заходилась плечем, але продовжувала свою молитву: «Богородице Діво, радуйся, благодатна, Господь з тобою, благословенна ти в женах …»
Поки дівчинка плакала свою молитву, біля її ніг виросла дивовижної краси троянда, з делікатними, ніжними пелюстками. Трохи віддалік, між травою, появилася ще одна, а за нею – ще і ще … Троянди сплітали ланцюжок – стежку, яка вела через ліс.
Дівчинка почала переходити від однієї троянди до іншої, спочатку повільно, а потім щоразу швидше і швидше. Невдовзі вона вийшла на узлісся, де на неї чекав тато. Він також помітив трояндову стежку і вирушив назустріч дочці.
На цьому шляху йому теж допомогла безупинне проказування молитви «Богородице Діво». Кожна відмовлена молитва впліталася в трояндову доріжку, яка й звела дочку і батька.
Так само й кожне наше «Богородице Діво» провадить нас звивистими стежками цього світу в обійми нашого небесного Отця.
На запрошення Берлінського університету до Німеччини прибув китайський учений. Біля виходу з летовища його зустрів німецький колега. Привітавши і обмінявшись люб’язностями, вони вирішили поїхати в центр міста. На зупинці якраз стояв автобус, що ось-ось мав від’їжджати.
Німецький професор схопив руку свого китайського колегу і вигукнув: «Біжімо, швидко!»
Обоє кинулися бігти і ледве встигли вскочити в автобус. Одразу ж зачинилися двері й автобус рушив.
Німець полегшено зітхнув, поглянув на годинник і сказав: «Ми зекономили десять хвилин».
Китаєць здивовано запитав: «І що ми тепер зробимо з цими десятьма хвилинами?»
Не так важливо те, наскільки ми зайняті. Як те, чим зайняті. Бджолу завжди хвалять, а комара – ганять.
Пів життя ми витрачаємо на розв’язання проблемі: що робити з часом, який хотіли б добре використати?
У маленькому будиночку на березі ріки Тигр жив дуже добрий чоловік на ім’я Ромолетто. Одного дня він помітив, що крізь двері в його дім просочується вода. Ситуація була дуже небезпечною.
Ще більше він перелякався, коли почув, як по радіо безнастанно повторювали повідомлення: «Усі мешканці прибережних будинків мусять негайно залишити свої домівки. Ріка буде виливатися щораз більше».
Ромолетто був дуже побожним чоловіком і поклав надію на Господа. Він упав на коліна і почав молитися:
«Господи, спаси мене!»
Раптом чоловік почув голос згори: «Не бійся, Ромелетто! Я пам’ятаю про тебе!» - Це був голос Господа Бога.
Ромолетто встав і почав виконувати свою звичайну роботу, ніби й нічого особливого не діялося. Близько одинадцятої години вода вже сягала йому плечей, тож Ромолетто змушений був піднятися на другий поверх. Він помітив рятувальників, які пропливали човном повз його дім. Вони почали гукати йому: «Рятуйся разом з нами! Залишатися тут - чисте безумство!»
«Ні. Я маю захист згори», - відповів Ромолето, вказуючи пальцем на небо.
О третій годині пополудні вода почала заливати ліжко, і Ромолетто був змушений відступати на горище. Неподалік пропливав ще один рятувальний баркас і знову хтось загукав: «Не зволікай! Вода прибуває!»
Ромолетто і цього разу демонстративно відрік: «У мене свій покровитель».
Чверть на шосту вода вже доходила до ринви, тож Ромолетто видряпався на дах. Ізнову поруч пропливала на плоті рятувальна служба Червоного Хреста, підбираючи останніх, які ще залишався в небезпеці. Але й тепер рятувальники марно зверталися до Ромолетто. Він учепився свого комина, як реп’ях собачого хвоста, і відповідав: «Мені допомога не потрібна. Я маю на кого розраховувати».
А вода все піднімалася… Десять на шосту Ромолетто потонув.
Коли Ромолето опинився в Раю, його аж трясло від обурення.
Він приступив до Божого престолу і спитав:
«Хіба Ти не обіцяв, що подбаєш про мене?»
Господь Бог ласкаво поглянув на Ромолетто: «Я тричі посилав тобі рятувальників!»
Один чоловік був справжнім невдахою – життя тільки те й робило, що било його. Але він не переставав молитися: «Господи, зроби так, щоб я виграв у лотерею».
Його справи і далі погіршувалися, але він не переставав просити: «Господи, поможи мені, зроби, щоб я виграв у лотерею!»
Якось серед ночі його розбудив знервований голос Господа Бога: «Ти також мусиш мені помогти. Купи хоча б один лотерейний білет!».
Закінчивши сотворення світу, Бог, на сьомий день, вирішив зробити собі свято. Всі сотворіння, новесенькі, захотіли зробити Богові якнайкращі дарунки.
Білочки принесли Йому горішки і мигдаль, кролик – моркву, вівці – теплу м’яку вовну, корови – густе пінисте молоко.
Мільярди ангелів вишикувалися півколом і почали співати божественні серенади.
Людина також, хвилюючись, чекала свого виходу. «Що я можу подарувати? Квіти мають запах, бджоли – мед, навіть слони обіцяли, що влаштують Господу Богу душ, а потім висушать Його своїм хоботами».
Людина стояла в кінці черги і не припиняла журитися, тоді як інші створіння проходили перед престолом Бога і складали Йому свої дари.
Коли залишалося лиш декілька створінь: черепаха, слимак і лінивець, - людина впала в паніку.
Нарешті надійшла її черга.
Людина, якій здавалося, що вона не може подарувати Господеві Богові нічого такого ж прекрасного, як інші створіння, сіла Йому на коліна, пригорнулась до Нього і промовила: «Я тебе люблю!»
Лице Господа Бога просвітліло, і всі створіння зрозуміли, що людина подарувала щось таке, чого ніхто не в змозі подарувати.
«Навіщо Бог нас створив? Бог створив нас, щоб ми Його пізнали, любили і служили Йому своїм життям, а також для того, щоб ми в майбутньому житті розкошували в Раю». (Катехизм Пія Х)
Дозволь мені любити Тебе, Господи,
Чи є щось – в небі