— Давай повернемося, мені холодно.
— То й повертайся собі, а я не хочу. Люблю, коли мені зимно.
Якийсь дивний хлопець. І поведінка химерна. Спершу Лінка хотіла було з ним залишитися, проте їй весь час чомусь було ніяково. Вона неспокійно тупцяла на місці.
— Ну, добре, якщо ти змерзла, то повернемося. Але за умови, що дозволиш себе трохи погріти.
І поклав їй руку на плече, але Лінка відсторонилася.
— І чого ти така недотика? Я ж тебе не з’їм.
Може, вона й справді перебільшує? Так чи сяк, їй хотілося повернутися, прогулянка встигла набриднути. Уся ця розмова вийшла якоюсь неприємною, хоча Лінка сама не розуміла, чому саме. Ішла похмура, утупившись у сніг під ногами. Коли заходила до школи, їй здалося, ніби між дерев майнула чиясь тінь.
Ліжка стояли в кількох класах, хлопці й дівчата окремо. Старі розкладачки вночі скрипіли немилосердно. Лінка швиденько вмилася й залізла до спальника. Та щойно вона пригрілася, і їй зробилося тепло й приємно, як дівчина згадала, що забула почистити зуби. Що довше намагалася просто заснути й не ходити до ванної, то більше їй здавалося, що вона в житті не засне із брудними зубами. Хоч-не-хоч довелося встати. Лінка накинула на плечі светра, бо з вікон віяло, і рушила до туалету.
Тремтячи від холоду, вона почистила зуби й прополоскала рота крижаною водою: комфорт тут був мінімальний… Лінка мріяла якомога швидше повернутися до теплого спальника. Раптом їй здалося, що вона почула якісь звуки, наче тиху розмову. За рогом у коридорі горіло світло. До неї долинув голос, який вона відразу впізнала. Халіна розуміла, що робить погано, але навшпиньках підійшла ближче й нашорошила вуха.
— Я б хотів малювати, як імпресіоністи. Ренуар і Моне. Ти бачила ці паризькі вулиці? Світло, барви…
Голос Адріана був виразний, він завжди, коли чимсь захоплювався, підвищував голос.
— На цих картинах усе аж сяє, дрижить від світла…
Кому він розповідав про свої вподобання? Другого голосу вона виразно не чула. Це явно була якась дівчина, Лінка вловила її мелодійне сопрано, і їй раптом зробилося прикро. Воно ніби Адріан лише друг, але оте почуте мимохіть «ні, чому ти так вирішив» чомусь муляло. А тепер… Ну, що ж. Певне, він гарно розважається. Дівчина з його групи, з його класу. Лінка не надто розумілася на живописі. Важко уявити, щоб Адріан отак розповідав їй про імпресіоністів. Стенула плечима, позадкувала й так само тихенько повернулася до кімнати. Проте невідомо чому в куточках очей раптом повисли, а тоді скотилися на піжаму, дві сльозинки.
IV
У наступні дні Лінка намагалася зорієнтуватися, з ким із дівчат зустрічається Адріан, але він гарно маскувався. Так чи сяк, він ніяк цього не виказував, ані коли вони були разом, ані в їдальні чи під час вечірніх занять. Увечері їм демонстрували фільми, які вони потім обговорювали. Лінка була захоплена і фільмами, і дискусіями, проте сама найчастіше відмовчувалася. Соромилася. Усі здавалися їй розумнішими, більш начитаними. Зрештою, так воно й було. Два-три роки різниці між ними створювали величезну різницю. Адріан, здавалося, був на Лінку ображений. Вони хоч і спілкувалися, але все вже було не так, як раніше. Конрад після тієї прогулянки до неї не озивався. «Чим я йому завинила, — думала дівчина. — Не розумію. Ну, не хотіла я тоді, щоб він мене обійняв. А що він собі уявляв? Що ми на першому ж побаченні триматимемося за ручки? Може, ще цілуватимемося під засніженим деревом?» Лінка геть не розуміла хлопців. Вона вже подумала, що їй зрештою, і самій непогано. Найкраще взагалі не думати про жодного з них і не мати вічно сумнівів. А я йому подобаюся? А він мене любить? І чи подобається він мені? Відповідь на останнє питання не була такою однозначною. Подобався їй цей Конрад чи ні? Чомусь Лінка не могла розібратися у власних почуттях. Спершу їй здавалося, що так. Зрештою, може було б і добре знайти собі якогось хлопця, не тому, що без цього жити не можна, просто… Мабуть, це класно відчувати, що ти комусь потрібна. А вона відчувала, що не потрібна нікому. Як собаці п’ята нога, так казала її бабця. Може, усе-таки спробувати зустрічатися із цим Конрадом? Хлопець симпатичний і, як виявилося згодом, робив гарні фотографії. Може, занадто песимістичні, якісь такі чорні, але з точки зору техніки дуже й дуже непогані. Лінці вони подобалися. У хлопця був власний стиль, а вона саме цього й шукала. Та виникла одна проблема. Лінка не знала, як до Конрада підступити. Як зацікавити собою. Увечері вона сіла до комп’ютера. Доступ до інтернету був лише на одному лептопі. Хтось уже користувався ним раніше, але Лінці вдалося зайти на чат. Дівчина зраділа, побачивши, що біля Касьчиного імені видніє жовте сонечко. Вона так скучила за подругою…
Лінка вже встигла розповісти Касі про курси, заняття, фотографії. Але та запитала:
* А хлопці?
* Ну, власне, мені здається, один подобається.
* А як Адріан?
* А що Адріан? Він же мені лише товариш. Зрештою, по-перше, я йому не подобаюся, тепер я в цьому впевнена, а по-друге, у нього є якась дівчина.
* Та ти що?
* Я її не бачила, але чула.
* Гаразд, а той, що тобі подобається?
* Його звуть Конрад. Здається, він мною спершу навіть зацікавився, але потім охолов. Не знаю, що мені робити, щоб знову привернути його увагу.
* Я тобі скажу. Усе до смішного просто. Хлопці прості як двері По-перше, ти повинна сама демонструвати зацікавлення. Якщо він скаже тобі, що любить грати в комп’ютерні ігри, на жаль, тобі доведеться слухати про них, навіть якщо він тобі із подробицями розповідатиме, кого і як підстрелив на якому рівні.
* Навіть, якщо мені воно до лампочки? Ой леле, вислуховувати таку нудьгу!
* Це необхідно. Далі: не забудь, що треба постійно підкреслювати, що він кращий за всіх інших хлопців. Вродливіший, освіченіший. Ну, і дай йому зрозуміти, що він розумніший за тебе. Найкраще попрохай щось тобі пояснити. Інтеграли або як працює якась техніка. Розумієш, треба це робити спритно, щоб він ні про що не здогадався.
* І все?
* Ні, є ще одне. Мужики люблять полювання.
* Що таке?
* Будь байдужою, недоступною, тоді йому хотітиметься тебе завоювати. А тоді трішечки поступися, погодься на побачення. А потому знову не озивайся, не відповідай відразу на есемески, розумієш?
* Нічого я не розумію. На біса так поводитися? Невже не можна просто говорити про те, що думаєш?
* Звісно, можна, та коли хочеш досягти результату…
* А звідки ти знаєш усі ці премудрості?
* Бо в мене є досвід. Я в дитячому будинку надивилася на різні пари. Ну, і в нас була така Хелька, яку ти бачила в моєму коміксі. Блондинка з фарбованими нігтями. Куховарка. Я кілька разів її бачила, так би мовити, у процесі. Вона могла будь-кого підчепити. А мужики — як діти, чесно. Зрештою, коли виявиться, що це справді той, хто тобі потрібен, то не муситимеш прикидатися. Але щоб це з’ясувати, треба трохи вдаватися до хитрощів.
V
Наступного дня під час занять Лінка наче мимохідь підійшла до Конрада.
— Слухай, у мене проблема з фотиком. Можеш мені допомогти? Це мій новий фотоапарат, я не зовсім знаю, як увімкнути експонометр. Марек раніше мені показував, але я вже забула, бо завжди така розсіяна…
Конрад нахилився над фотоапаратом. Лінка дивилася на його профіль. «А він і справді дуже вродливий, — майнула думка. — Щодо цього навіть прикидатися не доведеться». За мить хлопець терпляче пояснював їй цю функцію.
— Тепер уже знатиму. Як гарно ти все пояснив! Набагато краще, ніж наш керівник. Може, ти й сам міг би вести такі курси?
— Та ні, що ти. Не такий я вже й ас.
— А як на мене, то ти розумніший, ніж усі тут разом взяті. Чесно. Класна в тебе футболка, — додала вона немовби знічев’я, позираючи на зображення якогось співака на чорному тлі.
— Мені теж подобається. Обожнюю «Нірвану», а ти?