Изменить стиль страницы

– 99-ий, 102-ий, 104-ий. Тю! Точно немає, – оповістила вона, вдивляючись у нерівні зубці обірваного паперу.

Не надто злякавшись свого відкриття, Чуб перегорнула сторінки праворуч і прочитала на титульному аркуші:

Слава тебе, Ясная Киевица!

Да пребудет сила с тобой, когда ныне, как и в любую иную ночь, стоя на горе, породившей Город, ты, завидев на небе красный огонь, полетишь туда, чтобы остановить то, что может нарушить Истину…

– Ти читаєш? Якою мовою це написано? – сполохалася Катя, і в запитанні «тітки» прозвучала така божевільна надія, що Дарина навіть не змогла поглузувати їй у відповідь.

– Російською, – незадоволено буркнула вона.

– Сучасною російською?

– Та не дуже. Хто зараз так пише? «Слава тебе», «Да пребудет сила с тобой».

Катя окинула кімнату просвітленими очима і наткнулася поглядом на Беладонну.

– Няу, – старанно сказала біла кішка з невиправним людським акцентом. І, помовчавши, додала для більшої переконливості: – Няу. Няу.

– Мені привиділося! – з невимовним полегшенням оголосила Катя світові. – Журналістка – розіграш. Книга – фальшивка. Вона не згоріла, вони привезли її сюди!

– Ну і що нам тепер з цією Хомою Станіславською робити? – зневажливо поцікавилася Чуб, відважно об’єднуючи в єдиний образ двох легендарних недовірливих.

Катя втупилася в Марійку свердлячим запитальним поглядом, чекаючи, що хоч та погодиться з її реалістичними доводами. Марійка натужно мовчала. Ситуація була пікова. Сперечатися з Катею – означало вибити ґрунт у неї з-під ніг. Визнати її правоту – повісити, як жорно, собі на шию і нявчати в її присутності, немов кішки, удаючи, що нічого не сталося.

– Послухайте, – прийняла соломонове рішення Ковальова, – на мою думку, вам краще лягти і трохи відпочити. Нам же все одно треба хазяїна дочекатись. А у вас, здається, температура. – Вона делікатно торкнулася Катиного чола і спробувала вкласти гарну чорнявку на канапу.

На її превелике здивування, жінка не чинила опору.

– А в мене анальгін і аспірин є… Я вам зараз дам, – заметушилася Марійка.

– А на фіга ти їх із собою тягаєш? – щиро подивувалася Землепотрясна.

– Про всяк випадок… – Дбайливо знявши з Каті туфлі, Марійка накрила її картатим пледом, дуже доречно накинутим на спинку канапи.

– А хочеш, я візьму тебе до себе секретарем-референтом? – несподівано запитала Катерина. І, змахнувши свої зневажливо зіщулені окуляри, стомлено зітхнула. – Так важко знайти нормальний персонал. Усі носяться зі своїми амбіціями, нежитями, почуттями. Ніхто не розуміє, що вони не люди, а функція. Але ти, я гадаю, можеш бути навіть багатофункціональною! Зароблятимеш більше батьків. Побачиш, як вони перед тобою забігають.

– Ні, – впевнено похитала головою Марійка. – Мій тато не такий. Він ні перед ким не забігає.

– Що ж, – відчужено погодилася Катя, схиляючи голову на подушку канапи, – є й інша реакція на владу – революційна. І якщо в тебе такі батьки, я тобі щиро співчуваю.

Вони виховали тебе абсолютно відірваною від життя. Тому ти з такою готовністю віриш у казки.

– А ти в нас найрозумніша, так?! – роздратувалася Чуб.

– Не треба, Даринко, – несподівано жорстко зупинила її подруга. – Їй і так найважче. Саме тому, що вона справді найрозумніша. А усвідомити таке розумом неможливо. У це потрібно вірити. А щоб вірити, необхідно бути хоч би трішечки дуркою.

– Справді? – приголомшено переварила сентенцію Дарина.

– І розмову про роботу вона завела тому, що їй буцім важко акліматизуватися в цій неприродній для неї ситуації. От вона і спробувала сконцентруватися на чомусь звичному. А ще просто хотіла сказати мені «дякую». Просто інакше це робити вона не вміє. Ой…

Здригнувшись, Марійка винувато подивилася на Катерину, зніяковівши, що вони так безцеремонно обговорюють уголос її слабкості, й побачила, що прогумоване обличчя гарної чорнявки раптом здригнулось і розтеклося.

– Дякую, – невміло прошепотіла вона. – Правда, дуже дякую…

– Ой, диви! – заволала Дарина сиреною. – Твого показують! – І підскочивши до телевізійного пульта, збільшила гучність до оглушливих розмірів.

«Ми не сатаністи! – з пафосом закричала з екрана непристойно красива голова Мира Красавицького. – Ми – дігери! Наше захоплення – досить небезпечне, і ми завжди дуже обережні, хоч би тому, що краще за інших знаємо, до яких небезпечних наслідків може призвести завал або повінь під землею. Звинувачення проти нас – голослівні! І якщо влада безсила, я і мої друзі самі з’ясуємо, чиїх рук ця справа!»

– А красивий усе-таки, гад! – смачно цокнула язиком Чуб. – На такого самого треба вішати табличку: «Небезпечно для життя. Не підходь, уб’є!» У крайньому разі, покалічить. Виходить, він і є – дігер? Він ту дівку угробив? Він же твій одногрупник, вона – одногрупниця. Вони спілкувалися?

– Так. – Марійка миттєво пошкодувала, що поділилася з Чуб історією тата.

«Через дві години після затримання за підозрою у вбивстві своєї одногрупниці Маргарити Боєць лідера групи дігерів Мирослава Красавицького було звільнено з-під варти, – заперечив Дарині невидимий кореспондент новин. – Двоє свідків підтвердили його алібі на момент вбивства. Проте слідчий Володимир Бойко, що веде цю жахливу справу про сатанинське жертвопринесення в православному храмі, вважає, що знімати підозру з Красавицького поки що рано. Робітники, які ліквідували вже другу за два дні аварію, спочатку звинувачували в них «дітей підземелля». Кирилівські печери відкриті! І чи є юні дослідники київських колекторів любителями історії, чи за їхнім захопленням ховається інше страшне хобі, покаже лиш час».

– Це не він, не він її вбив! – пробелькотала Марійка язиком, що заплітався від хвилювання. – Ти ж чула, в нього алібі!

Озирнувшись у пошуках хоч якоїсь підтримки, вона виявила, що Дображанська спить, зануривши в подушку обличчя і натягнувши плед до самих вух, немовби гуркотливий звук подіяв на неї, як ідеальна колискова. Можливо, саме трупи і діряві труби утихомирили душу Каті – світ знову був жорстокий і реальний. А над Катиною головою, схожа на пухнасту руду шапку, влаштувалася надзвичайно задоволена сусідством Ізида Пуфик. І Марійка згадала: багато людей вірять, що кішки здатні витягати хвороби зі своїх хазяїв і тому завжди лягають на «хворе» місце.

– Та з такою пикою йому кожна баба алібі підтвердить! – зневажливо стенула плечем Чуб. – І якого це адвоката потрібно найняти, щоб наші менти тебе через дві години з мавпятника випустили? Вірно, батьки в нього – не двірники? Красень, та ще й мажор – гірше й не придумаєш!

Марійка голосно шикнула на неї і, махнувши на принишклу Катю, схопила подругу за рукав піджака й потягла її в коридор.

– Гаразд, де тут у них кухня? – вирвавшись, Дарина прихопила зі столу книгу, не бажаючи залишати її тет-а-тет зі злодійкою, що розкаялася. – Кави хочеться, жах. Ух ти! Ну і квартирка!

У центрі безрозмірної кухні-зали стояв показний і монументальний різьблений буфет, на якому, обернувшись спиною до них, лежав чорний кіт Бегемот. Проте варто було їм увійти, звір грізно зарокотав, оголяючи довгі жовті зуби, і, явно не бажаючи ні секунди залишатися в непідходящій компанії, стрибнув у відчинену кватирку, і тільки його й бачили.

Марійка кинулася до вікна, злякавшись за примхливу тварину (мабуть, не даремно названу на честь капосного булгаковського Бегемота), і з полегшенням побачила, як його чорний здиблений хвіст поважно простує геть по карнизу.

– Кажу тобі, це він. – Дарина мала на увазі не кота.

– Мирові немає чого її вбивати!

– Масю, ти хоч і розумна, але така ж закохана дурка, як усі! – Чуб азартно струсонула чайник, що виблискував сріблом, і, переконавшись, що в нім є вода, поставила його на плиту. – При чому тут мотив? Якщо вони сатаністи, то просто принесли її в жертву. Жаль, фотку не показали. Вона гарна була?

Марійка послужливо метнулася до кімнати і принесла звідти свій вірний рюкзак – із нього з’явився нерозлучний «Майстер» із заповітним знімком усередині.