— Угу, — вона поправила йому краватку.

— Але відшукати два куби, які в сумі дають куб, не вдається; так само і для вищих степенів. Однак досі, — драматично закінчив він, — нікому не поталанило довести, що таких чисел справді нема. Тепер розумієш?

— Звичайно, — Саймонова дружина завжди розуміла щонайзаплутаніші математичні пояснення. Якщо вона не розуміла, їй доводилося слухати їх знову й знову, доки не зрозуміє, і на інше лишалося мало часу.

— Я зварю нам кави, — сказала вона і втекла.

Минуло чотири години. Вони саме слухали Третю симфонію Брамса, коли знову з’явився диявол.

— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії й геометрії на площині! — тріумфально оголосив він.

— Швидко працюєш, — похвалив його Саймон. — У тебе напевно не виникне жодних труднощів із сферичною, аналітичною, проективною, дескриптивною та неевклідовою геометріями.

— Їх так багато?

— О, я назвав лише кілька, — Саймон наче повідомляв чудові новини. — Тобі сподобається неевклідова, — лукаво додав він, — там не треба ніяких малюнків, з них однаково жодної користі! Крім того, Евклід тобі не подобався, тому…

Зі стогоном диявол збляк і пропав, наче у старому кіно. Саймонова дружина пирснула.

— Любий, — проспівала вона, — здається, ти його таки заткнув за пояс.

— Тсс, — сказав Саймон. — Зараз буде оте чудове Алегро!

Шість годин по тому щось курно спалахнуло і диявол повернувся. Саймон зауважив у нього мішки під очима.

— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням сказав диявол. — Уже трохи призвичаївся. Я майже готовий приступити до твоєї загадки.

Саймон заперечливо покрутив головою.

— Ти надто поспішаєш. Очевидно, ти пройшов повз деякі фундаментальні галузі — аналіз, диференціальні рівняння та топологію. Крім цього…

— Мені знадобиться все це? — застогнав диявол. Він сів і потер очі кулаками, намагаючись не позіхати.

Не знаю, — незворушно сказав Саймон. — Ті, хто намагалися розв’язати цю «загадку», не обійшли увагою жодної галузі математики, але ніхто не досяг успіху. Я раджу…

Але диявол не був схильний вислуховувати Саймонові поради. Цього разу він навіть щез абияк.

— Здається, він втомився, — сказала місіс Флеґ. — Сердешний дідько! — у її грудному голосі не було співчутливих ноток.

— Я теж втомився, — сказав Саймон. — Ходімо спати. Я гадаю, до завтра він не повернеться.

— Може, й ні, — погодилась вона і цнотливо додала, — однак я про всяк випадок вдягну пеньюар.

Наступного дня по обіді вони слухали Баха.

— Ще десять хвилин, — сказав Саймон. — Якщо він не повернеться із доведенням, то ми виграли. Мушу визнати, що він міг би за один день отримати в моєму університеті вчений ступінь — та ще й з відзнакою! Проте…

Щось засичало. Заклубочився рожевий сірчистий дим. Перед ними на килимі стояв і смердів диявол, з опущеними плечима й червоними, як у кроля, очима. Кігтясту лапу, у якій він тримав стосик паперів, аж тіпало від нервового виснаження.

З якоюсь мовчазною гідністю він швиргонув папери додолу і люто розтоптав роздвоєними копитами. Затим трохи оговтався і криво посміхнувся.

— Ти виграв, Саймоне, — майже прошепотів він, позираючи на того зі щирою повагою. — Навіть я не здатен опанувати досить математики для такої складної проблеми за одну добу. Ставало чимдалі гірше. Неоднозначні розкладення на множники, ідеали — Ваал! Знаєш, — змовницьки додав він, — навіть найкращі математики з інших планет — а вони пішли набагато далі, ніж ви — не розв’язали цю задачу! Один дядько на Сатурні — він скидається на гриб на хідляках — може розв’язувати диференціальні рівняння в часткових похідних подумки, і навіть він облишив нею займатися, — диявол зітхнув. — Прощавай, — він втомлено розчинився в повітрі.

Саймон міцно поцілував дружину… Небавом вона ворухнулась у його обіймах.

— Любий, — вона набурмосилася, помітивши відчужений вираз на чоловіковому обличчі, — а тепер що не так?

— Нічого, просто я хотів би поглянути на його результати; дізнатися, наскільки він наблизився до розв’язку. Я так довго боровся з цією проблемою… — він замовк від подиву, бо диявол повернувся. Сатана чомусь був зніченим.

— Забув, — промимрив він. — Мені б… — він нахилився до розсипаних паперів і почав їх збирати, обережно розгладжуючи. — Ця штука таки затягує, — сказав він, ховаючи очі. — Неможливо зупинитися. Якби мені лише вдалося довести одну простеньку лему… — він помітив, як у Саймона заблищали очі, і облишив вибачливий тон.

Місіс Флеґ зітхнула. Диявол раптом видався їй кимось знайомим, схожим на старого професора Аткінса із Саймонового факультету. Коли два математики разом займаються цікавою проблемою... Вона стенула плечима і вийшла з кімнати, тримаючи кавника. З досвіду знала, що ці двоє засіли надовго. Вона ж таки була дружиною професора.

_______________________

Перекладено за виданням:

The Devil and Simon Flagg (1954) by Arthur Porges, «The Magazine of fantasy & science fiction», vol. 7, Fantasy House, 1954.

Артур Порджес (Arthur Porges, 1915 (Чикаго) — 2006) — знаний американський письменник-фантаст, автор фентезі, містерій і горрор-жанрів. Біографічних даних про нього дуже мало.

Отримавши ступінь магістра з математики, був призваний до армії в часи Другої світової війни, служив інструктором у Каліфорнії, по війні викладав математику в коледжі. У 1957 р. звільнився з викладацької роботи і присвятив весь час письменству. Написав чимало своєрідних фантастичних оповідань. Пік його творчості припав на 1950–1960 роки. Друкувався, зокрема, у The Magazine of Fantasy and Science Fiction, Fantastic Stories of Imagination, Alfred Hitchcock’s Mystery Magazine та Ellery Queen’s Mystery Magazine (відомі американські SF&F журнали, в яких друкувалися й Азімов, Бредбері, Кларк, та інші знані нашим читачам майстри американської фантастики). Переважна більшість оповідань Порджеса видавалися лише в журнальному форматі, дещо перевидавалося в антологіях.

Цікаво, що батько Артура Порджеса — Ісраель Подгурський (точне написання невідоме) — народився в містечку десь на українсько-польському кордоні (назва міста невідома).

Боулдер Дем — Найбільша гребля у США (прим. перекл.).